ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2021Справа № 910/11924/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орган з сертифікації "Промстандарт" (Україна, 03170, м. Київ, вул. Михайла Драй-Хмари, буд. 44, оф. 77; ідентифікаційний код: 36728608)
до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; ідентифікаційний код: 14352406)
про стягнення 104 325,66 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Орган з сертифікації "Промстандарт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - відповідач) про стягнення 104 325,66 грн, з яких 83 830,29 грн інфляційних втрат та 20 495,37 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського обслуговування та неправомірним користуванням грошовими коштами позивача у сумі 698 585,89 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
05.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
20.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 85 926,00 грн та 3 % річних у розмірі 25 777,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частинами 2, 3 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на викладене, оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем в межах встановленого процесуальним законом строку, суд приймає вказану заяву до розгляду.
07.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про причини закриття рахунків та перерахування грошових коштів, які містились на рахунках позивача, на окремі аналітичні балансові рахунки, визначені відповідачем самостійно, а також розірвання ділових відносин з позивачем, відповідно до норм діючого законодавства. З огляду на неповідомлення позивачем рахунків, відкритих в інших банках, на які відповідачем мають бути перераховані належні позивачу грошові кошти, відповідач заперечує проти тверджень позивача щодо протиправного утримання ним та користування вказаними грошовими коштами.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
20.04.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Орган з сертифікації "Промстандарт" (далі - клієнт, позивач) було підписано Заяву про приєднання до Універсального договору банківського обслуговування, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, на підставі якої між позивачем та Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - банк, відповідач) було укладено Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів - юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (далі - Договір банківського обслуговування).
Підписавши Заяву про приєднання до Договору банківського обслуговування, позивач надав відповідачу згоду на відкриття рахунків, а саме: НОМЕР_1 (980), НОМЕР_1 (978) та НОМЕР_1 (840).
Як зазначає позивач, рішенням загальних зборів ТОВ "Орган з сертифікації "Промстандарт" від 19.05.2020 № 19-05/20 було звільнено директора позивача ОСОБА_1 та призначено директором ОСОБА_3., підписанта ОСОБА_2 , а також змінено місцезнаходження товариства на: м. Київ, вул. М. Драй-Хмари, 44, офіс 77.
За твердженнями позивача, фактично до виконання своїх обов'язків директор позивача - ОСОБА_3 приступив з 25.06.2020.
Позивач зазначає, що станом на 25.06.2020 на банківських рахунках позивача, що були відкриті у відповідача, обліковувались грошові кошти, а саме: на рахунку НОМЕР_1 (980) - в сумі 342 010,02 грн, на рахунку НОМЕР_1 (978) - в сумі 9 488,85 Євро та на рахунку НОМЕР_1 (840) - в сумі 990 дол. США.
За доводами позивача, з моменту призначення директором товариства ОСОБА_3 відповідач протиправно блокує його банківські рахунки та перешкоджає вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власними грошовими коштами.
Позивач також посилається на ту обставину, що належні йому грошові кошти, а саме 342 010,02 грн, 9 488,85 Євро, що еквівалентно 328 598,87 грн, 990 дол. США, що еквівалентно 27 977,00 грн, 30.12.2020 відповідачем були перераховані на аналітичний рахунок, у зв'язку з чим позивач зазначає, що починаючи з 25.06.2020 по теперішній час банк неправомірно користується його грошовими коштами в загальній сумі 698 585,89 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що у зв'язку з протиправним утриманням відповідачем належних йому грошових коштів, перешкоджанням виконанню судового рішення у справі № 904/2419/20, за яким позивач є боржником (ВП № 64389795), за користування чужими грошовими коштами відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, інфляційні втрати в розмірі 85 926,00 грн та 3 % річних у розмірі 25 777,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частин 1 - 3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Статтею 1075 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними. Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Саме позивач, звертаючись до суду з цим позовом, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням учасника ТОВ "Орган з сертифікації "Промстандарт" № 19/05-2020 від 19.05.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади директора позивача з 19.05.2020 та призначено на посаду директора ОСОБА_3 з 20.05.2020; включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про фізичних осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори тощо - ОСОБА_2 .
Разом з тим, наказом Міністерства юстиції України № 2175/5 від 24.06.2020 було частково задоволено скарги ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" (учасник позивача) від 25.05.2020 та від 27.05.2020. Скасовано реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.05.2020 №12249980023047634 "Скасування реєстраційної дії (для виправлення помилок)", проведену Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кобельницьким С.І. щодо ТОВ "Орган з сертифікації "Промстандарт" (про зміну керівника, складу підписантів, місцезнаходження товариства та зв'язку з юридичною особою).
З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2020 позивач звернувся до відповідача з листом (вх. № 54/10-1027 у відповідача), в якому повідомив, що один із засновників ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" - ОСОБА_4 подарувала свою частку іншому засновнику ОСОБА_5 та ця інформація з технічних причин не внесена до ЄДР відносно кінцевих бенефіціарних власників позивача. Зазначену інформацію директор позивача ОСОБА_3 зобов'язався внести до ЄДР не пізніше 01.10.2020, у зв'язку з чим просив відповідача надати доступ до рахунків товариства та провести зміну директора позивача.
У свою чергу, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як станом на дату звернення позивача із вказаною заявою до відповідача, так і на даний час одним із кінцевих бенефіціарних власників позивача значиться особа, яка подарувала свою частку у ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" - ОСОБА_4 .
Разом з тим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2020 у справі №904/2964/20 було накладено арешт на майно, що належить позивачу, та заборонено позивачу здійснювати видаткові операції з його поточних рахунків (крім витрат на оплату праці працівників, витрат на сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів).
Проте, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.09.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2020 у справі №904/2964/20 було скасовано та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_5 про вжиття заходів забезпечення позову.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач повторно звернувся до відповідача з заявою б/н від 09.10.2020 (зареєстрована у відповідача за № 17671/к від 12.10.2020), в якій просив розблокувати всі видаткові операції з його рахунків, відкритих у відповідача, встановити, що директором позивача є ОСОБА_3 та видати директору позивача ключі доступу до відкритих у банку рахунків щодо здійснення видаткових операцій.
Листом № 20-8126 від 04.11.2020 відповідач надав відповідь на вищезазначену заяву позивача, в якому повідомив позивача про порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а також про необхідність звернутися до будь-якого відділення банку з оригіналами документів, які підтверджують особу та повноваження нового директора товариства, з метою проведення ідентифікації та верифікації.
За доводами відповідача, відповідно до наданих позивачем документів для здійснення банком ідентифікації та верифікації товариства та новопризначеного директора, у банку була відсутня можливість встановити кінцевих бенефіціарних власників товариства, оскільки інформація про кінцевих бенефіціарних власників позивача та його учасника - ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" відрізнялася, у зв'язку з чим відповідач листом № 54/10-903 від 28.12.2020 звернувся до позивача з проханням надати інформацію та дані, що дадуть змогу банку встановити актуальну інформацію щодо кінцевого(-вих) бенефіціарного(-них) власника(-ів) позивача, зокрема привести у відповідність інформацію щодо кінцевих бенефіціарних власників товариства в ЄДР. Крім того, у цьому листі відповідач звернув увагу позивача на те, що йому стало відомо про смерть одного з кінцевих бенефіціарних власників позивача та ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, а також на те, що померла особа не може бути кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, враховуючи визначення поняття кінцевого бенефіціарного власника, встановлене пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", проте вказаний лист був залишений позивачем без відповіді.
У свою чергу, позивач звернувся до відповідача з вимогою б/н від 28.12.2020 (зареєстрована у відповідача за № 23450/к від 29.12.2020), в якій позивач вимагав припинити блокувати доступ до банківських рахунків НОМЕР_1 (980), НОМЕР_1 (978) та НОМЕР_1 (840), що відкриті у відповідача, а також припинити перешкоджати товариству розпоряджатися власними грошовими коштами та банківськими рахунками; встановити, що директором позивача є ОСОБА_3 ; видати директору позивача ключі доступу до всіх рахунків, що відкриті в АТ "Банк Кредит Дніпро", для здійснення видаткових операцій, а також видати банківські виписки по вказаним рахункам.
Проте, як зазначає відповідач, враховуючи що станом на 30.12.2020 позивач не надав банку необхідні документи для здійснення ідентифікації та верифікації, а також для встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників позивача, 30.12.2020 відповідальним працівником за проведення фінансового моніторингу відповідача було прийнято рішення (Витяг із розпорядження відповідального працівника за проведення фінансового моніторингу № 271-р від 30.12.2020 міститься в матеріалах справи) щодо відмови від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) та щодо вжиття заходів для закриття рахунків у строк до 31.12.2020.
Листом № 54/10-905 від 30.12.2020 відповідач повідомив позивача про прийняття вищезазначеного рішення, закриття 31.12.2020 рахунків позивача та перерахування залишків грошових коштів на вказаних рахунках на окремий аналітичний балансовий рахунок, визначений банком самостійно. Крім того, відповідач звернув увагу позивача, що з 31.12.2020 Договір банківського обслуговування вважається розірваним, а також просив позивача надати реквізити банківського рахунку, на який мають бути перераховані належні товариству грошові кошти, що обліковуються на окремому аналітичному балансовому рахунку в банку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію № 1 від 12.03.2021 (зареєстрована у відповідача за № 5094/к від 15.03.2021), в якій позивач просив відповідача провести службове розслідування щодо зникнення грошових коштів з рахунків позивача, а саме з рахунку НОМЕР_1 (980) в сумі 342 010,02 грн, з рахунку НОМЕР_1 (978) в сумі 9 488,85 Євро та з рахунку НОМЕР_1 (840) в сумі 990,00 дол. США.
У свою чергу, листом № 20-2556 від 30.03.2021 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача, в якому повторно повідомив про закриття поточних рахунків позивача та зазначив, що залишки на рахунках були перераховані на окремий аналітичний балансовий рахунок визначений банком самостійно та просив позивача надати реквізити банківського рахунку, на який мають бути перераховані належні позивачу грошові кошти, що обліковуються на окремому аналітичному балансовому рахунку в банку.
07.04.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 2 (зареєстрована у відповідача за № 6796/к від 08.04.2021), в якій позивач просив відповідача, зокрема, повідомити номер аналітичного рахунку, на який було здійснено перерахування грошових коштів, належних позивачу, а також суми коштів, які наразі обліковуються на такому рахунку.
Листом № 20-3182 від 19.04.2021 відповідач надав відповідь на вказану претензію позивача, в якій вкотре наголосив, що залишки коштів товариства, які знаходилися на рахунках НОМЕР_1 (980), НОМЕР_1 (978) та НОМЕР_1 (840) в процесі їх закриття були перераховані на окремі аналітичні балансові рахунки, визначені банком самостійно та просив позивача надати реквізити банківського рахунку, на який мають бути перераховані (повернуті) належні товариству грошові кошти. Крім того, відповідачем було надано позивачу виписки за вказаними рахунками за період з 24.06.2020 до моменту їх закриття - 31.12.2020.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу, що провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства, результатів національної оцінки ризиків та оцінки ризиків, притаманних його діяльності, розробляє, впроваджує та оновлює правила фінансового моніторингу, програми проведення первинного фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) і призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" належна перевірка - це заходи, що включають: ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника); встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності); встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції; проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями); забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта.
За приписами частин 6, 7, 14 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних та/або надійних джерел (якщо інше не передбачено цим Законом), здійснювати верифікацію. З метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника суб'єкт первинного фінансового моніторингу: витребовує та отримує від клієнта - юридичної особи структуру власності такого клієнта; встановлює щодо трасту або іншого подібного правового утворення відомості про засновників, довірчих власників, захисників (у разі наявності), вигодоодержувачів (вигодонабувачів) або групу вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також про будь-яких інших фізичних осіб, які здійснюють вирішальний вплив на діяльність трасту або іншого подібного правового утворення (у тому числі через ланцюг контролю/володіння). Щодо трастів та інших подібних правових утворень, вигодоодержувачі (вигодонабувачі) яких характеризуються певними ознаками або класом, встановлюється інформація про таких вигодоодержувачів (вигодонабувачів), яка б надала можливість встановити їх особу в момент виплати чи реалізації ними належних їм прав; має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших джерелах; має вжити належних заходів для перевірки достовірності інформації щодо кінцевого бенефіціарного власника та пересвідчитися, що він знає, хто є кінцевим бенефіціарним власником (за його наявності), здійснюючи обґрунтовані заходи для розуміння права власності (контролю) та структури власності. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу при встановленні кінцевого бенефіціарного власника клієнта не повинен покладатися виключно на Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вимоги щодо встановлення кінцевого бенефіціарного власника суб'єкт первинного фінансового моніторингу виконує з використанням ризик-орієнтованого підходу. Повторна ідентифікація та верифікація клієнта (його представника) не є обов'язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована згідно з вимогами закону, за умови відсутності у суб'єкта первинного фінансового моніторингу підозр та/або підстав вважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними. Ідентифікація та верифікація клієнта не здійснюються в разі вчинення правочинів між банками, зареєстрованими в Україні.
Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 було затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі - Положення), відповідно до підп. 1) п. 14 Додатку 1 якого банк зобов'язаний забезпечувати актуалізацію даних про клієнта також у разі: 1) виявлення фактів наявності суттєвих змін у діяльності клієнта (зокрема в разі зміни КБВ, керівника, місцезнаходження юридичної особи, трасту, іншого подібного правового утворення, ФОП); 2) закінчення строку (припинення) дії, втрати чинності чи визнання недійсними поданих документів; 3) втрати чинності / обміну ідентифікаційного документа клієнта (представника клієнта); 4) встановлення факту належності клієнта до PEP.
Згідно з пунктами 5 та 6 Додатку 2 до Положення банк може здійснити ідентифікацію на підставі інформації, отриманої від клієнта (представника клієнта), або одночасно на підставі документів та/або інформації, отриманої банком з метою здійснення його верифікації. Банк зобов'язаний здійснювати верифікацію на підставі офіційних документів або інформації, отриманої з офіційних джерел або інших надійних джерел, визначених у цьому додатку. Під час здійснення верифікації банк має перевірити (підтвердити) належність відповідній особі ідентифікаційних даних.
Відповідно до пунктів 1 - 3 Додатку 4 до Положення банк зобов'язаний під час здійснення належної перевірки клієнта: 1) установити кінцевого бенефіціарного власника клієнта або факт його (їх) відсутності, у тому числі отримати структуру власності юридичної особи з метою її розуміння; 2) установити дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника [прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, країну громадянства та постійного місця проживання, дату народження, характер та міру (рівень, ступінь, частку) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу)]; 3) ужити заходів з верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника (у разі наявності КБВ). Банк з метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника зобов'язаний, зокрема, витребувати та отримати від клієнта - юридичної особи структуру власності такого клієнта; а також ужити належних заходів для перевірки достовірності інформації щодо кінцевого бенефіціарного власника та пересвідчитися, що він знає, хто є кінцевим бенефіціарним власником (за його наявності), уживаючи обґрунтованих заходів для розуміння права власності (контролю) та структури власності. Банк для встановлення та верифікації особи кінцевого бенефіціарного власника має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до ЄДР. Банк також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел. Банк під час встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта не повинен покладатися виключно на ЄДР, крім випадків прямо визначених Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу.
Отже, відповідно до вищенаведених норм законодавства, відповідач має право вимагати у позивача надання інформації та даних, що дали б змогу банку встановити актуальну інформацію щодо кінцевого(-вих) бенефіціарного (-них) власника(-ів) товариства.
Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником позивача є ТОВ "Юридична компанія "Енгросс", а кінцевими бенефіціарними власниками товариства є ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
У свою чергу, засновниками ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" є ОСОБА_7 - 10%, ОСОБА_5 - 15%, ОСОБА_6 - 40% та ОСОБА_3 - 35%.
При цьому, як зазначає відповідач, що не заперечується позивачем, один із засновників ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" - ОСОБА_4 подарувала свою частку іншому засновнику - ОСОБА_5 , про що укладено договір дарування частки у статутному капіталі.
Проте, після відчуження ОСОБА_4 своєї частки на користь ОСОБА_5 , інформація до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була внесена лише щодо ТОВ "Юридична компанія "Енгросс", однак не була внесена щодо позивача.
Крім того, відповідно до ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 02.10.2020 по справі № 752/18230/20 за позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про зменшення розміру частки у спадщині, було заборонено вчиняти будь-які дії щодо 40 % частки у статутному капіталі ТОВ "Юридична компанія "Енгросс", пов'язані із нотаріальним оформленням спадкового майна, видачі свідоцтва про право на спадщину, з посвідченням правочинів, реєстраційні дії, пов'язані із державною реєстрацією речових та спадкових прав на майно.
Зокрема, судом у справі № 752/18230/20 встановлено, що позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді частки у статутному капіталі ТОВ "Юридична компанія "Енгросс". Звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, заявники дізналися про наявність іншого спадкоємця за законом - ОСОБА_5 , у зв'язку з чим між сторонами виник спір щодо спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 .
Суд звертає увагу, що ОСОБА_6 , який помер ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час значиться учасником ТОВ "Юридична компанія "Енгросс", та, відповідно, зазначений як кінцевий бенефіціарний власник позивача.
З огляду на вищевказані норми законодавства, після смерті одного із кінцевих бенефіціарних власників позивача та ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, а також після прийняття учасником товариства 19.05.2020 рішення про зміну керівника, місцезнаходження та уповноважених осіб товариства, які мають право вчиняти дії від імені товариства без довіреності, що є суттєвими змінами у діяльності клієнта, банк зобов'язаний був забезпечити актуалізацію даних про позивача та здійснити заходи його належної перевірки.
Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - це будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником є, зокрема для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи. Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння. При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.
Відтак померла особа ( ОСОБА_6 ) не може бути кінцевим бенефіціарним власником товариства.
Відповідно до п. 43 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, містяться відомості про смерть засновника (учасника) юридичної особи, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим, відомості про смерть керівника юридичної особи та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи.
Проте, як встановлено судом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є засновником ТОВ "Юридична компанія "Енгросс" та одним із кінцевих бенефіціарних власників позивача.
Відповідно до пунктів 14.4.1 та 14.4.2 Договору банківського обслуговування клієнт зобов'язується надати документи і відомості, необхідні для його належної перевірки та надати оновлений пакет документів протягом 10 робочих днів із дня настання подій, що зазначені нижче, а саме: наявності суттєвих змін у діяльності клієнта (зокрема в разі зміни кінцевих бенефіціарних власників, керівника, місцезнаходження юридичної особи, трасту, іншого подібного правового утворення, фізичної особи - підприємця); закінчення строку (припинення) дії, втрати чинності чи визнання недійсними поданих документів; втрати чинності/обміну ідентифікаційного документа клієнта (представника клієнта).
Згідно з п. 14.2.5 Договору банківського обслуговування банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у банку виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; виникнення підозри, що вони містять ознаки вчинення кримінального правопорушення, визначеного Кримінальним кодексом України; встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; подання клієнтом чи його представником недостовірної інформації або подання інформації з метою введення банку в оману; якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Рішення про розірвання ділових відносин оформлюється відповідним внутрішнім розпорядженням відповідального працівника за проведення фінансового моніторингу. У зазначеному рішенні міститься інформація про присвоєння клієнту неприйнятно високого рівня ризику, блокування видаткових фінансових операції за всіма рахунками клієнта (п. 14.2.5.1 Договору банківського обслуговування).
Відповідно до п. 14.2.5.2 Договору банківського обслуговування залишки коштів за рахунками клієнта можуть бути перераховані на рахунки клієнта, що відкриті в інших банках, або повернуті його контрагентам.
Враховуючи умови Договору банківського обслуговування, відповідачем, у зв'язку з неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників позивача, було правомірно прийнято рішення про відмову у підтриманні ділових відносин з позивачем шляхом розірвання договору та закриття вищевказаних рахунків.
Згідно з підп. 2 п. 6 Додатку 12 до Положення банк у разі прийняття рішення стосовно відмови від підтримання ділових відносин / обслуговування клієнта шляхом розірвання ділових відносин закриває відповідний рахунок у разі наявності залишку коштів на рахунку після проведення завершальної(их) операції(й) за таким рахунком [з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно із наданими клієнтом реквізитами] або після перерахування коштів на окремий аналітичний балансовий рахунок, визначений самостійно банком відповідно до облікової політики, для подальшого обліку та повернення коштів клієнту під час його звернення до банку.
При цьому, як зазначає відповідач, залишки коштів позивача, які знаходились на рахунках НОМЕР_1 (980), НОМЕР_1 (978) та НОМЕР_1 (840), в процесі їх закриття були перераховані на окремі аналітичні балансові рахунки, визначені банком самостійно і, як встановлено судом, відповідач неодноразово повідомляв позивача, в тому числі у відповідь на його заяви, вимоги, претензії, про необхідність надання банку інформації - реквізитів банківського рахунку, на який мають бути перераховані належні позивачу грошові кошти.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що позивачем було повідомлено відповідача про номер (номери) рахунку (рахунків), на який (які) необхідно перерахувати залишки коштів позивача після закриття вищевказаних рахунків.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо розірвання договірних відносин з позивачем, закриття рахунків позивача та перерахування залишків грошових коштів на окремі аналітичні балансові рахунки, визначені банком самостійно, узгоджуються з приписами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", вищевказаного Положення, а також з умовами Договору банківського обслуговування.
З вищевказаних підстав суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача щодо протиправного блокування відповідачем його банківських рахунків, перешкоджання вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належними позивачу грошовими коштами, які знаходяться на вказаних рахунках, перешкоджання відповідачем виконання судового рішення у справі № 904/2419/20, за яким позивач є боржником, протиправного утримання та користування грошовими коштами позивача, оскільки суд встановив, що відповідач діяв у відповідності до законодавства та умов укладеного сторонами Договору банківського обслуговування.
Предметом позову в цій справі, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 85 926,00 грн та 3 % річних у розмірі 25 777,00 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Отже, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача сум компенсаційних виплат у вигляді інфляційних втрат і 3 % річних необхідним є встановлення судом факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Водночас, при розгляді цієї справи суд встановив, що у відповідача відсутні будь-які грошові зобов'язання перед позивачем, у розумінні статей 509, 524, 533 - 535 Цивільного кодексу України, на які б поширювались положення статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки грошові кошти, які перебували на рахунках позивача, відкритих у відповідача, та які в подальшому були перераховані на окремі аналітичні балансові рахунки, належать позивачу.
При цьому, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду, що відповідач протиправно користувався грошовими коштами, які належать позивачу, оскільки банк неодноразово повідомляв клієнта про необхідність надання номерів рахунків, на які необхідно повернути залишки грошових коштів позивача, проте позивач вказаної інформації відповідачу не надавав.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Орган з сертифікації "Промстандарт".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.11.2021
Суддя О.В. Нечай