ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/22996/21
провадження № 2-о/753/666/21
"12" листопада 2021 р. м. Київ
Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Курічової В.М., за участю секретаря судового засідання Іващенко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,
ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , обґрунтувавши свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк помер її чоловік, оскільки ця територія є окупованою, то отримані документи не мають юридичної сили і факт смерті ОСОБА_2 потрібно встановити в судовому порядку для отримання свідоцтва про смерть і подальшого використання в цивільно-правових відносинах.
В судове засідання заявник не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій також зазначила, що заяву про встановлення факту смерті підтримує в повному обсязі та просить суд її задовольнити.
Представник заінтересованої особи Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляду справи за її відсутності.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, суд розглянув справу без їх участі на підставі наявних у справі матеріалів. Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ст. 317 ЦПК України визначає особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Так, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Постановою Верховної Ради України №254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування.
Відповідно до Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085 м. Луганськ віднесено до території на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Згідно з ч.1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та Постанови Верховної Ради України №252-VIII від 17.03.2015 року(згідно додатку), яка набрала чинності 08 квітня 2015 року до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови. Місто Луганськ, віднесено до населених пунктів, у яких тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, а, відтак, і до тих, які визнано тимчасово окупованими територіями.
Згідно зі ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Переміщені всередині країни особи є громадянами своєї держави і мають широке коло громадських, політичних, екологічних, соціальних і культурних прав.
Ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщена особа має права, визначені Конституцією України та законами України. Зокрема, на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування.
Відповідно до п. 20 Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни, які були розроблені та прийняті в 1998 році за дорученням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії з прав людини, кожна людина, де б вона не знаходилась має право на визнання її правосуб'єктності. Для забезпечення цього права особам, які переміщені всередині країни відповідні органи влади надають всі документи, які необхідні для поваги і здійснення їхніх законних прав, як-то паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб і свідоцтва про смерть. Органи влади сприяють, зокрема, у видачі нових документів або заміні документів, втрачених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, як-то вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих та інших необхідних документів.
П. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачає розгляд судом справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження та смерті особи в певний час на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 76, 77 ЦПК України).
Оцінюючи допустимість таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthers v. MoldovaandRussia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також важливе значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку статті 317 ЦПК України.
Зі свідоцтва про укладення шлюбу від 22.11.1977 серії НОМЕР_1 вбачається, що заявник є дружиною ОСОБА_2 .
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник надала: копію довідки про причину смерті від 12.10.2021, копію свідоцтва про смерть від 07.10.2021 серії НОМЕР_2 .
Оцінивши надані заявником письмові докази, з метою захисту прав і свобод громадянина України, враховуючи, що для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 на території України є об'єктивні перешкоди, а встановлення судом факту смерті надасть заявнику можливість отримати видане державним органом України свідоцтво про смерть для подальшого використання в цивільно-правових відносинах, суд дійшов висновку встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Донецьк, громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк Україна, смерть наступила вдома з причин атеросклеротичної хвороби серця.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання цього рішення.
Керуючись ст. 315-319, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд
Задовольнити заяву ОСОБА_1 .
Установити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати датою смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті - місто Донецьк Україна.
Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ: 26089084, місцезнаходження: м. Київ, вул. Заслонова, 16.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту його підписання.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Суддя В.М. Курічова