11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 380/10786/20
адміністративне провадження № К/9901/38502/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №380/10786/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратура про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 147155,52 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: 3490,95 грн - за час затримки виплати складових заробітної плати в сумі 259869,53 грн з 22 по 24 жовтня 2019 року; 311,26 грн - за час затримки виплати щомісячної премії в сумі 5809,20 грн, з 22 по 30 жовтня 2019 року; 95753,20 грн - за час невиплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 42426,24 грн, з 22 жовтня 2019 року по 22 вересня 2020 року (день набрання законної сили рішення суду у справі №380/1843/20); 47600,11 грн - за час невиплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 42426,24 грн, з 23 вересня 2020 року (день наступний за днем набрання законної сили рішенням суду у справі №380/1843/20 по 16 жовтня 2020 року (день примусового списання коштів).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 463,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
25 жовтня 2021 року до суду касаційної інстанції вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №380/10786/20.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник вказує, що судами не враховано висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 06 червня 2018 року у справі №823/254/16.
Варто зазначити, що ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №380/10786/20 було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, оскільки така не містила належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Скаржнику було роз'яснено, що переглядаючи судові рішення у справі №823/254/16, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на компенсацію, передбачену частиною першою статті 117 КЗпП України через затримку виплати вихідної допомоги. Питання співмірності суми відшкодування у цій справі не вирішувалося.
Натомість у цій справі позивачу задоволено вимоги щодо стягнення компенсації на підставі статті 117 КЗпП України, однак із застосуванням принципу співмірності відповідно до правової позиції Верховного Суду у справах №№480/3105/19, 580/2427/19, 316/2896/14-а, 580/2427/19 та 806/2473/18.
Водночас, скаржник акцентує увагу на постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №640/23623/20 не доводить, що правовідносини у цій справі та у наведених ним справах є подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Поряд з цим, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, втім, скаржник обмежився лише цитуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, однак обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.
Верховний Суд в ухвалі від 13 вересня 2021 року роз'яснив скаржнику, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №380/10786/20.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №380/10786/20 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяВ.М. Соколов