11 листопада 2021 року
Київ
справа №600/998/20-а
адміністративне провадження №К/9901/36017/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану його адвокатом Гінінгер Андрієм Анатолійовичем, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», про визнання протиправною та скасування постанови,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л., де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» , про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2020 ВП № 61249424.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020, адміністративний позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. про відкриття виконавчого провадження № 61249424 від 11.02.2020.
Постановою Верховного Суду від 16.09.2021 касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. залишено без задоволення. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020 залишено без змін.
20.09.2021 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , подана його адвокатом Гінінгер А. А., про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 600/998/20-а про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7543,00 грн.
Заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу мотивована тим, що Верховний Суд у цій справі гарантував ефективне відновлення та захист порушених прав позивача. Проте, з огляду на швидкий розгляд та вирішення касаційної скарги позивач був позбавлений можливості надати докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у справі. Також заявник зазначає, що з огляду на наявність попереднього розрахунку судових витрат у відзиві на касаційну скаргу, вважає, за необхідне скористатися процесуальним правом, передбаченим частиною третьою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до матеріалів справи, заява про розподіл судових витрат, в якій міститься вимога про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції в розмірі 7543,00 грн, направлена представником позивача на адресу відповідача 17.09.2021, і станом на день розгляду цієї заяви від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заперечень чи пояснень щодо заяви ОСОБА_1 не надходило.
Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2021 справу № 600/998/20-а витребувано із Чернівецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2021 розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів доходить висновку про необхідність її задоволення, виходячи з такого.
Пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Конституційний Суд України у Рішенні № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.
У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 02.03.1978 зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов'язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.
Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що заяву про стягнення судових витрат особа має подати до прийняття судового рішення, однак докази, що підтверджують конкретний розмір судових витрат, можуть бути подані особою протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.Відповідно до матеріалів справи, представник позивача - адвокат Гінінгер А. А. у відзиві на касаційну скаргу зазначав про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача, які він поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом касаційної скарги складає 10 381,50 грн. Також до відзиву на касаційну скаргу був доданий додаток, а саме: попередній орієнтовний розрахунок розміру судових витрат на правову допомогу позивачу у справі № 600/998/20-а.
При цьому розгляд справи у суді касаційної інстанції відбувся у порядку письмового провадження, а тому судові дебати не проводились.
Отже, зазначення у відзиві на касаційну скаргу про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат може вважатися за цих умов дотриманням вимог частини сьомої статті 139 КАС України.
Крім того, відповідно до матеріалів справи, відзив на касаційну скаргу, в якому зазначалося про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача, які він поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом касаційної скарги складає 10 381,50 грн, був направлений представником позивача на адресу відповідача 26.02.2021, і станом на день розгляду цієї заяви від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з долученими до неї доказами про розмір таких витрат було подано позивачем 20.09.2021 у той час, як постанова Верховного Суду, якою було завершено розгляд справи, ухвалена 16.09.2021, а оприлюднена 21.09.2021.
На підставі вищенаведеного колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано вимоги частини сьомої статті 139 КАС України щодо строків подання заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу та доказів на підтвердження їх конкретного розміру.
До заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу додано копії: ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ № 1029378 від 06.09.2021; витягу з Єдиного реєстру адвокатів України; заяви про розподіл судових витрат від 17.09.2021; Договору № 01/10/20 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 01.10.2020; Акту приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2021 № 1 до Договору № 01/10/20; розрахунку розміру винагороди від 17.09.2021 за Договором № 01/10/20; експрес накладних про направлення заяви про розподіл судових витрат з додатками приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. та Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінфорс».
Відповідно до розрахунку розміру винагороди від 17.09.2021 за Договором № 01/10/20 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 01.10.2020 ОСОБА_1 надано наступні послуги: усна консультація з питань касаційного оскарження, закриття касаційного провадження; підготовка та перевірка, подання відзиву на касаційну скаргу; підготовка та перевірка, подання заяви про закриття касаційного провадження. Крім того, зазначено, що адвокат витратив на надання професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції 9,5 годин. При цьому розмір адвокатської винагороди за надання правової допомоги у суді касаційної інстанції склав 7543,00 грн.
Також відповідно до пункту 2 Акту приймання-передачі наданих послуг від 17.09.2021 № 1 до Договору № 01/10/20 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 01.10.2020 вартість послуг адвоката за цим Актом становить 7543,00 грн.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18, від 23.04.2020 у справі № 760/6496/17, від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20.
Колегія суддів також враховує правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Крім того, відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат є, серед іншого, підставою для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката до суду не заявлялось, хоча копія заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 600/998/20-а з додатками надіслана відповідачу 17.09.2021 представником позивача, так само суду не було надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, колегія суддів доходить до висновку, що розмір судових витрат, що складається з витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у сумі 7543,00 грн є співмірними із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом виконаної адвокатом роботи, значенням справи для учасників.
Крім того, відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Колегія суддів також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Згідно із частиною другою статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
Отже, Суд доходить висновку, що повна компенсація суб'єктом владних повноважень іншій стороні у справі витрат на адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, повинна виступати додатковим запобіжником подачі таким суб'єктом безпідставних, зокрема апеляційних та касаційних скарг.
Це підтверджується, серед іншого, положеннями частини другої статті 2 КАС України, в якій до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено як забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, так і закріплено неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Крім того, КАС України надає можливість сторонам до ухвалення судового рішення або у процесі розгляду справи самостійно вирішити спір, зокрема, й шляхом самостійного виправлення суб'єктом владних повноважень допущеної помилки та відновлення порушених прав і законних інтересів особи, а саме: 1) примирення сторін (статті 190-191 КАС України); 2) закриття провадження у справі, зокрема, щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8 частини першої статті 238 КАС України).
Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 560/665/19, від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах «Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та «Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50). ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
За таких обставин, з огляду на підтвердження позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу, незазначення відповідачем обставин щодо понесення позивачем витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв'язку із касаційним переглядом цієї справи.
Керуючись статтями 134, 139, 252 КАС України, Верховний Суд
Заяву ОСОБА_1 , подану його адвокатом Гінінгер Андрієм Анатолійовичем, про ухвалення додаткового рішення у справі № 600/998/20-а задовольнити.
Прийняти додаткову постанову у справі № 600/998/20-а.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4-А, офіс 71-А) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7543 (сім тисяч п'ятсот сорок три) гривні 00 копійок.
Додаткова постанова є невід'ємною частиною постанови Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 600/998/20-а, набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
Л.О. Єресько
Н.М. Мартинюк ,
Судді Верховного Суду