11 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2200/21 пров. № А/857/13043/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Бруновська Н.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року (головуючий суддя Подлісна І.М., м.Тернопіль) у справі №500/2200/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
19.04.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в розмірі 5029,07 гривень - протиправними; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в розмірі 7970,75 гривень з 29.08.2020 року з врахуванням фактично виплачених сум; рішення суду в частині присудження виплати перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць віднести до негайного виконання.
Позов обґрунтовує тим, що він є сином судді у відставці ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті батька позивач перебував на його утриманні. Зазначає, що звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Вважає, що відповідач невірно обчислив розмір пенсії за віком померлого годувальника, що в свою чергу спричинило отримання ним пенсії, у зв'язку із втратою годувальника у невірному розмірі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позов задоволено. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в розмірі 5029,07 гривень - протиправними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в розмірі 7970,75 гривень з 29.08.2020 року з врахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що розмір пенсії позивача обчислено із середньомісячного заробітку померлого годувальника за період роботи згідно даних наявних в системі персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.01.2017, при страховому стажі 38 років 09 місяців 24 дні, в тому числі 08 років 08 місяців 06 днів - додатковий стаж, оскільки згідно статті 24 вищезгаданого Закону до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би пенсійного віку. Вказує, що задоволення таких позовних вимог фактично порушить закріплені законом виключні повноваження відповідача та вчинить дії поза встановленою чинним законодавством процедурою. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є сином померлого годувальника - ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.04.2002.
ОСОБА_2 , суддя у відставці, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 31.08.2020 року.
02.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ГУ ПФУ ТО із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника надавши при цьому усі необхідні документи.
02.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії, у зв'язку із втратою годувальника.
Додатково позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50% від довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримував його батько, померлий годувальник.
Відповідно до листа Головного управління ПФУ в Тернопільській області № 5910- 5869/М-02/8-1900/20 від 20.10.2019 року йому призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 5029,07 грн. Відповідач зазначив, що розмір пенсійної виплати позивача становить 5029,07 грн., а саме: 5029,07 грн. - розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника обчислено в розмірі 50% від пенсії за віком померлого годувальника, яка становить 10058,13 грн., а саме: 10006,77 грн. - розмір пенсії за віком (4888,83*5,28223*0,38750, де 4888,83 - показник середньої заробітної плати, 5,28223 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати за період роботи згідно даних наявних в системі персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.01.2017, 0,38750 - коефіцієнт страхового стажу із врахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1%); 51,36 грн. - доплата за понаднормативний стаж за 3 роки (1712,00*3%).
Позивач не погодився із тим, що відповідач невірно обчислив розмір пенсії за віком померлого годувальника, що в свою чергу спричинило отримання ним пенсії у меншому розмірі.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-ІУ, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, на підставі правових норм Закону № 1058-IV, є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку батько позивача ніколи не отримував.
В той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону № 1058-IV.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Адже призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закони № 2862-ХІІ, № 245З-VI, при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу судців, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційній статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу суд ці-у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосудця, та судців у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосудця. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судці, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Апеляційний суд вказує, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а отже не може враховуватися як фактом призначення пенсії померлому ОСОБА_2 в минулому. Отже, враховуючи те, що відповідач помилково ототожнює отримання померлим ОСОБА_2 довічного грошового утримання судді у відставці з отриманням пенсії в розумінні національного пенсійного законодавства зумовило прийняття ним протиправного рішення, яким порушили законні права позивача призначивши позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника в значно нижчому розмірі.
Колегія суддів вказує, що вірним розміром пенсії у зв'язку із втратою годувальника є 7970,75 грн, а саме: 7970,75 грн. - розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника обчислено в розмірі 50% від пенсії за віком померлого годувальника, яка становить 15941,51 грн., а саме: 15890,15 грн. - розмір пенсії за віком (7763,17*5,28223*0,38750, де 7763,17 - показник середньої заробітної плати, який ви користувався при призначенні пенсій впродовж 2020 року, 5,28223 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати за період роботи згідно даних наявних в системі персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.01.2017, 0,38750 - коефіцієнт страхового стажу із врахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1%); 51,36 грн. - доплата за понаднормативний стаж за 3 роки (1712,00*3%).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 2500/2200/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний