Іменем України
08 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4953/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганської області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 березня 2021 року № 136 о/с у частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних дні;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 27.08.2008 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України, а з 07.11.2015 по 16.03.2021 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області (далі ГУНП в Луганській області).
Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 21.08.2015 № 16/І/ХІІІ/152 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 виданого 25 вересня 2015 року, у тому числі і на щорічну додаткову відпустку учасника бойових дій. Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05.03.2021 № 136 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 12 років 06 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 13 років 01 місяців 06 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції за стаж служби в поліції для її виплати складає 12 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 06 діб. Як стверджує позивач, ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції не була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки за минулі роки.
17.08.2021 представником позивача до ГУНП в Луганській області, в інтересах ОСОБА_1 направлений адвокатський запит щодо надання інформації про кількість днів невикористаної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рр., виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки.
Листом ГУНП в Луганській області від 27.08.2021 № 4060/111/19/05-2021 повідомлено, що ОСОБА_1 не використані щорічна оплачувана відпустка за 2019 рік у кількості 05 діб, та щорічна оплачувана відпустка за 2020 рік у кількості 01 доба. Не використані відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2019 та 2021 роки. Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачено. За невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік позивач отримав грошову компенсацію при звільненні.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права на належний соціальний захист.
Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив наступне.
Надання такого виду відпустки як «додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій передбачена: Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (п. 12 ч. 1 ст. 12); Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (ст. 16-2); Кодексом Законів про працю України (ст. 77-2).
З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою, з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпП України (а саме в ст. 77-2 КЗпП України), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпП України, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 76 КЗпП України; а також з огляду на розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» вказаного Закону).
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку, зокрема: матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно (п. 1); учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно (п. 4); особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно (п. 5); пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно (п. 6); особам з інвалідністю І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно (п. 7); ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно (п. 15).
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена.
Положення Закону України від 22.10.1993 № 3551- ХІІ визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12). Але в ньому відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Наказом ГУНП в Луганській області від 05.03.2021 № 136 о/с позивача, з 16.03.2021 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до вказаного наказу про звільнення, Позивачу було виплачена компенсація за невикористану відпустку в році звільнення у кількості 06 діб.
При цьому, позивач 16.03.2021 у встановленому порядку наказ про звільнення отримав, що підтверджується відповідною розпискою. Зазначаємо, що вказаний наказ є актом індивідуальної дії та на підставі нього фінансовим відділом проводиться виплата коштів.
Відповідно вимог Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських і надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Вказана правова норма зазначена в Постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18 (адміністративне провадження № К/9901/68185/18, № К/9901/68414/18).
Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.1-9).
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити у повному обсязі (арк. спр.70-76).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 17.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.64-65);
- ухвалою суду від 08.11.2021 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про:
зобов'язання Головного управління Національної поліції в Луганської області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 березня 2021 року № 136 о/с у частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів (арк.спр.103-107).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.09.2015 (арк.спр.16).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 27.05.2021 № 3001-500362557, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.15).
Згідно витягу з наказу від 05.03.2021 № 136 о/с по особову складу звільнено зі служби в поліції з 16.03.2021 старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0108835) дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням), зокрема, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 06 діб (арк.спр.25).
Відповідно до довідки відповідача від 27.09.2021 ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України з 27.08.2008 по 16.03.2021 на посадах атестованого складу (арк.спр.87).
Згідно довідки від 29.09.2021 № 3855/111/19-2021 ОСОБА_1 має залишок щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік у розмірі 05 діб та за 2020 рік у розмірі 01 доба. За 2021 рік наказом ГУНП в Луганській області від 05.03.2021 № 136 о/с ОСОБА_1 звільнений за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 06 діб (арк.спр.88).
Відповідно до письмових пояснень від 27.09.2021 № 1170/111/22-2021 грошова компенсація ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2019 та 2021 роки не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю в УФЗБО ГУНП наказу для здійснення вказаної виплати (арк.спр.96).
Зазначені відомості також підтверджуються довідкою від 25.08.2021 № 135/111/44/06-2021, відповідно до якої позивач з відповідними рапортами (заявами) про надання зазначених відпусток, а також щодо компенсації за невикористання зазначених відпусток до кадрового забезпечення не звертався (арк.спр.33).
17.08.2021 представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Луганській області із адвокатським запитом, в якому просив надати копії документів, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 роки (арк.спр.26-27).
Листом від 27.08.2021 № 4060/111/19/05-2021 повідомлено про те, що за інформацією УФЗБО ГУНП в Луганській області відповідно до наказів ГУНП в Луганській області від 11.02.2016 № 77 о/с у лютому 2016 року, від 01.06.2017 № 382 о/с у травні 2017, від 01.11.2018 № 548 о/с у листопаді 2018 року та від 28.08.2020 № 1013 о/с у вересні 2020 року нараховано та сплачено додаткову соціальну відпустку як учаснику бойових дій в повному обсязі. Чиним законодавством України здійснення компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не передбачено (арк.спр.29-30).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).
Закон № 504/96ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п'ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев'ята);
- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З вищевикладеного слідує, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі № 320/3843/20.
З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсацію за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року. Відповідно, починаючи з 2015 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З наданих до матеріалів справи довідок судом встановлено, що в 2015,2019,2021 роках додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалась. Залишок невикористаної позивачем в минулих роках відпустки становить 42 доби додаткової відпустки за 2015,2019,2021, а також 6 діб додаткової щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки.
Однак, всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, відповідач при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції не нарахував та не сплатив останньому компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як основної, так і додаткової.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав у повній мірі відповідає способу захисту, обраному Верховним Судом в зразковій справі № 620/4218/18.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
До позовної заяви представником позивача додано договір про надання правової (юридичної) допомоги від 16.08.2021 № 072/21 (арк. спр. 52-56) та додаток до договору № 1 (арк.спр. 57-58).
Відповідно до акту здавання-передачі послуг від 08.09.2021 № б/н адвокат надав позивачу послуги з усної консультації вартістю 150,00 грн (кількість годин - 30 хв.), аналіз та вивчення документів вартістю 150,00 грн. (кількість годин - 30 хв.), агаліз аналогічної судової практики вартістю 300 грн. (кількість годин - 1 год.), складання позовної заяви вартістю 1600,00 грн. (кількість годин - 180 хв.), складання документів (адвокатський запит до ГУНП в Луганській області) вартістю 300 грн (арк. спр. 59).
На підтвердження оплати послуг за договором надано копію прибуткового касового ордеру від 16.08.2021 № 072 (арк.спр.60).
В ордері зазначено підстава: «договір № 072/21 від 16.08.2021».
Зазначена інформація в квитанції в сукупності з іншими документами щодо надання представником правової допомоги позивачу дає підстави стверджувати, що саме позивач є платником за послуги, надані адвокатом.
В той же час, суд вважає слушними заперечення відповідача щодо суми, яка підлягає стягненню за надання правової допомоги (арк.спр. 80-83).
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина п'ята статті 134 КАС України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката маг бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд частково погоджується із запереченнями відповідача, що ця справа є справою незначної складності, а отже, розмір суми витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю цією справи.
Відтак, до відшкодування суд присуджує не 2500,00 грн., а 2000 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1, код за ЄДРПОУ 40108845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 у кількості 42 (сорок два) дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019,2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021- у кількості 42 (сорок два) календарних днів, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019,2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова