Іменем України
08 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5002/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 в сумі 29109,00 грн.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 29109,00 грн. за період з 01.03.2016 по 31.12.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером за вислугою років та перебуває на обліку відповідача. На протязі тривалого часу не отримував пенсію, а саме з 01.03.2016 по 31.12.2017. Розмір сформованої заборгованості складає 29109,00 гривень. Пенсія є єдиним джерелом існування позивача. Для з'ясування причин порушення права на пенсійне забезпечення адвокатом було направлено до відповідача адвокатський запит. На запит адвоката надійшла відповідь від 27.08.2021 №1200-0402-8/32208, якою поінформовано про суму нарахованої, але не виплаченої пенсії і те, що борг буде виплачено на умовах окремого порядку.
Позивач з бездіяльністю відповідача відносно не виплати нарахованої пенсії не згоден і вважає її протиправною.
12.10.2021 від представника відповідача за вхідним реєстраційним номером 34566/2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду було надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив залишити без задоволення у зв'язку із необґрунтованістю (арк.спр.22-24).
Позивач та представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.20,21)
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.19).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.
Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою суду від 17.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.12-13).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є пенсіонером по інвалідності (арк.спр.2-3,25).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 04.12.2017 № 0000425655, ОСОБА_2 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.4).
Листом від 27.08.2021 № 1200-0402-8/32208 було повідомлено позивача про те, що борг за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 у сумі 29109,00 грн. обліковано в Управлінні та буде виплачений за умови фінансування (арк.спр.5).
Відповідно до протоколу за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 вбачається, що позивачу були нараховані, проте не виплачені кошти в розмірі 29109,00 грн. (арк.спр.37-38).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу нараховувалась, але не виплачувалась пенсія за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 у розмірі 29109,00 грн. (арк.спр.5, 37-38).
У свою чергу, жодних доказів відносно того, що ОСОБА_1 не отримував пенсію за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 у розмірі 29109,00 грн. з власної вини відповідачем не надано, а судом не встановлено, відтак посилання відповідача, що пенсія буде виплачена на умовах окремого порядку, після визначення його Кабінетом Міністрів України та за умови відповідного фінансування, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи те, що не виплата пенсії позивачу за період з 01.03.2016 по 31.12.2017, відбулась без прийняття обґрунтованого рішення у розумінні положень Закону № 1058-IV, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Враховуючи, що позивачу не виплачувалась пенсія за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 в розмірі 29109,00 грн.
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку та за наявності фінансування, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365».
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу нарахованої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2017, таким чином заборгованість у розмірі 68379,92 грн. має бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 17.09.2021 відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 908,00 грн. (арк.спр.12-13).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 29109, 00 грн. (двадцять дев'ять тисяч сто дев'ять гривень 00 копійки).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 29109, 00 грн. (двадцять дев'ять тисяч сто дев'ять гривень 00 копійки).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), , Рахунок отримувача - UА908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету - 22030106) суму судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судових витрат 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова