Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 листопада 2021 р. Справа№200/7699/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мозгової Н.А.
при секретарі: Зурабашвілі А.О.
за участю сторін:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
22.06.2021 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 03.09.2019 року по день фактичного розрахунку - 27.05.2021 року, грошову компенсацію у сумі 96295,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 01.08.1994 року по 02.09.2019 року проходив службу в ОВС Національної поліції України. Звільнився у вересні 2019 року з Приморського ВП ГУНП в Донецькій області. На час прийняття наказу від 28.08.2019 року №390 о/с про звільнення його з лав Національної поліції України фінансова служба ГУНП в Донецькій області не провела з ним усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій. У вересні 2020 року він звернувся із заявою до ГУНП в Донецькій області, в якій просив провести розрахунки та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції України - 02.09.2020 року. В кінці вересня 2020 року надійшла відповідь з ГУНП про відмову у виплаті грошової компенсації. Будучи не згодним з відмовою, він звернувся до суду та лише 27.05.2021 року йому було нараховано та виплачено грошову компенсацію. Вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 26.07.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 16.09.2021 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у відкритому судовому засіданні на 11 жовтня 2021 року о 14 год. 00 хв. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №200/7699/21 на 30 днів. Запропоновано позивачу надати заяву про зменшення позовних вимог, яка буде відповідати вимогам ст.47 КАС України.
Ухвалою суду від 11.10.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.11.2021 року об 11 год. 00 хв.
Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію обґрунтував тим, що у спірних правовідносинах необхідно застосувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо виплати тощо. Крім того, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав відповідь на відзив, у якому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, зазначив, що відповідач має сплатити йому грошову компенсацію у розмірі 96259,73 грн. (29,69% від 324216,00 грн.) виходячи з наступного:
- 103028,72 грн. загальний розмір належних йому при звільнення виплат;
- 72435,83 грн. виплачена сума при звільнення (70,31%);
- 30592,89 невиплачена сума при звільненні (29,69%);
- 324216,00 грн. сума середнього заробітку, яка обрахована відповідно до Порядку №100 від 08.02.1995 року.
Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду. Додав, що відповідач, має правовий статус бюджетної установи та не може на власний розсуд розпоряджатися бюджетними коштами, які йому виділено на певний бюджетний період (2021 рік).
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник відповідача надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Розглянувши адміністративний позов, перевіривши доводи, викладені в адміністративному позові, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року по справі №200/598/21-а визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 02 вересня 2019 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 02 вересня 2019 року.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року по справі №200/598/21-а набуло законної сили 29.04.2021 року.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, фактичні обставини справи, встановлені судовими рішеннями у справі №200/598/21-а, не підлягають додатковому доказуванню у цій справі.
Так, судовим рішенням у вказаній справі встановлена та обставина, що позивач проходив службу в Національній поліції у період з 07.11.2015 року по 02.09.2019 року.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 27.05.2021 року позивачу була перерахована грошова компенсація за відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 30592,89 грн.
Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
На підставі статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу вказаних норм слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей117, 237-1цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.
Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступну правову позицію:
- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей116та117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку діюстатті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 27.05.2021 року, а не в день його звільнення 02.09.2019 року.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки свідчить про наявність у позивача права на отримання відшкодування на підставі статті 117 КЗпП України.
Середній заробіток згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).
Наданий сторонами розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 є спірним в частині включення індексації та доплати за роботу в нічний час.
Відповідно до п.4 вказаного Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати;
м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;
н) винагороди державним виконавцям; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Крім того, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських №260 (далі - Порядок та умови №260)
Порядок та умови №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Відповідно до положень абз.8 п.11 Розділу ІІ Порядку та умов №260 доплата за службу в нічний час не має постійного характеру та виплачується поліцейським, залучення яких до служби в нічний час, підтверджене вказаними вище документами, за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Аналізуючи вказані положення, суд доходить висновку, що при обчисленні середньої заробітної плати враховується індексація, оскільки індексація грошового забезпечення має постійний (щомісячний) характер. Не враховується при обчисленні середньої заробітної плати доплата за роботу в нічний час, оскільки вона не має постійного характеру.
Враховуючи викладене вище, суд не приймає до уваги розрахунок середньоденного розміру грошового забезпечення ані позивача, ані відповідача, та вважає за можливе самостійно розрахувати зазначений розмір виходячи з наступного.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
Відповідно до довідки про грошове забезпечення за повні останні два місяці служби, що передували звільненню ОСОБА_2 №719 від 02.06.2019 року, за липень 2019 року позивачу нараховане грошове забезпечення у розмірі 15898,87 грн., яке складається з: посадовий оклад 2400,00 грн., оклад за спеціальним званням 2000,00 грн., надбавка за стаж служби 1980,00 грн., премія 8631,78 грн., індексація 887,09 грн.; за серпень 2019 року позивачу нараховане грошове забезпечення у розмірі 15907,58 грн., яке складається з: посадовий оклад 2400,00 грн., оклад за спеціальним званням 2000,00 грн., надбавка а стаж служби 2200,00 грн.; надбавка за специфічні умови проходження служби 2640,00 грн., премія 5753,10 грн., доплата за роботу у нічний час 27,39 грн., індексація 887,09 грн.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (за виключенням доплати за роботу в нічний час) становить 512,56 грн. (15898,87 грн.+15880,19/62 календарні дні).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 зробив наступні правові висновки:
«58.Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Позивача звільнено 02.09.2019 року, остаточний розрахунок проведено 27.05.2021 року.
Період затримки складає 632 календарних днів (з 03.09.2019 року по 27.05.2021 року).
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 323937,92 грн. (512,56 грн. х 632 календарний день).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу загальний розмір сум, які підлягали виплаті при звільненні становить 103028,72 грн. (72435,83 грн. - сума виплат при звільненні; 30592,89 грн. - грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Розмір несвоєчасно сплачених грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в загальному розмірі 30592,89 грн. складає 29,69 % від загальної суми, що належала виплаті при звільненні.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, враховуючи пропорційність виплати сум слід обраховувати наступним чином: (512,56 х 632) х 29,69 % = 96177,16 грн.
Водночас, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд виходячи із обставин даної справи та окреслених Верховним Судом критеріїв, вважає за необхідним зменшити розмір відповідного відшкодування.
Так, тривалість періоду з моменту порушення прав позивача (вересень 2019 року) і до моменту його звернення до суду з вимогою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік (січень 2021 року), пов'язана із діями позивача, який не одразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку. Суд звертає увагу на те, що позивач лише 12.01.2021 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 02 вересня 2019 року; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 02 вересня 2019 року. Тобто, через 498 календарних днів після звільнення.
Крім того, суд звертає увагу, що причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався відповідним судовим спором. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовими рішеннями законної сили, з чого власне і виник значний період затримки розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим власним трактуванням відповідачем діючих норм законодавства.
Отже, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, визначивши його в загальному розмірі 3000,00 грн.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 року у справі № 360/3574/19.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо позиції представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 зробив правовий висновок щодо застосування до відносин із стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні місячного строку з дня проведення з особою остаточного розрахунку.
Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.05.2021 року, а позивач звернувся із позовом до суду засобами поштового зв'язку 15.06.2021 року, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до адміністративного суду в строки, визначені нормами КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 138 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 3242,16 грн.
Оскільки позивачем надана заява про зменшення позовних вимог до 96295,73 грн., то ціна позову становить 96295,73 грн., а судовий збір повинен сплачуватись у розмірі 962,95 грн. (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір»)
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в сумі 3000,00 грн., що складає 3,12% від суми позову - 96295,73 грн.
Таким чином, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 30,04 грн.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до положень ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Тобто, позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення судового збору у розмірі 2279,21 грн. (3242,16 грн. - 962,95 грн.).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 03.09.2019 року по день фактичного розрахунку - 27.05.2021 року, грошову компенсацію у сумі 96295,73 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2019 року по 27.05.2021 року у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 30,04 грн.
Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 02 листопада 2021 року.
Повний текст рішення складено та підписано 10 листопада 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Н.А. Мозговая