Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 листопада 2021 р. Справа№200/9290/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
26 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про:
- визнання протиправними дії щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.02.2017 по 30.08.2017;
- зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.02.2017 по 30.08.2017.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» не виплатив страхових виплат позивачу за минулий період. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
17 серпня 2021 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог. Свою позицію вмотивовував тим, що позивач з вересня 2016 року по теперішній час перебуває на обліку та отримує страхові виплати у Слов'янському відділенні управління виконавчої дирекція Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та стверджує, що у відповідача відсутня заборгованість з страхових виплат, оскільки за спірний період страхові виплати були сплачені в повному обсязі.
Ухвалою суду від 02 серпня 2021 року поновлено позивачу строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Ухвалою суду від 02 вересня 2021 року справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання о 09 год. 30 хв. 30 вересня 2021 року, витребувано докази.
Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті 01 листопада 2021 року о 09 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року виправлено описку, допущену в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/9290/21-а від 30 вересня 2021 року, зазначивши вірно дату призначення судового засідання, а саме: 03 листопада 2021 року.
Сторони у судове засідання явку свої представників не забезпечили, докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи відсутні в матеріалах справи.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується копією ID картки № НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . , що підтверджується довідкою про внесення відомостей до ЄДДР. Має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 03.04.2018 року № 0000506481.
Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебуває на обліку Слов'янському відділенні управління виконавчої дирекція Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особо.
Постановою відділення ВД ФССНВВ та ПЗ у м. Слов'янську від 23 серпня 2016 року № 0557/5935/5935/18 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01 вересня 2016 року.
Відповідно до довідки про доходи, яка видана відповідачем на підставі ухвали суду, ОСОБА_1 у період з березня 2018 року по серпень 2018 року включно страхові виплати не нараховувались та не виплачувались.
Рішення, щодо припинення виплати страхових виплат в матеріалах справи відсутнє.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідач у своєму відзиві не вказує підстав припинення виплати позивачу за період з березня 2018 року по серпень 2018 року включно, рішення, щодо припинення таких виплати в матеріалах справи відсутнє, тобто відповідач припинив виплату ОСОБА_1 не з підстав та не у спосіб передбаченому Законом №1105-XIV.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 46 Закону № 1105-XIV, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати страхових виплат.
Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства2. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплатив страхові виплати позивачу у період з березня 2018 року по серпень 2018 року включно діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Разом із цим, позивач просить суд визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01.02.2017 ркоу по 30.08.2017 року.
При цьому, судом встановлено та підтверджено відповідною довідкою, що страхові виплати позивачу не нараховані та не виплачені за період з березня 2018 року по серпень 2018 року включно, тому страхові виплати підлягають нарахуванню та виплаті саме за цей період.
Також, суд звертає увагу позивач просить суд визнати протиправними саме дії щодо не виплати йому заборгованості по щомісячним страховим виплатам. З цього приводу слід зазначити, що на відміну від бездіяльності (тобто відсутності обов'язкових до вчинення дій), будь-яка дія є активною поведінкою. Судом не встановлені активні дії відповідача щодо позивача стосовно виплати заборгованості за період з березня 2018 року по серпень 2018 року, рішення, щодо припинення такої виплати відповідачем не приймалось. Тому вказане позивачем формулювання позовних вимог є юридично некоректним. Суд виходить з того, що ним встановлена бездіяльність щодо не нарахування та не виплати належних позивачеві сум, яка і підлягає визнанню протиправною у разі задоволення позовних вимог.
Отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача, щодо невиплати страхових виплат визнано протиправними, а задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від першої вимоги, отже присудженню підлягає судовий збір у розмірі, який передбачений сплаті як за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області , щодо припинення ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з березня 2018 року по серпень 2018 року включно.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул.. Свободи, буд. 5; код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з березня 2018 року по серпень 2018 року включно.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ( місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд.5; код ЄДРПОУ 41325231) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова