Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 листопада 2021 р. Справа№200/8212/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Крилової М.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
02 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про:
- визнання протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01 грудня 2019 року;
- зобов'язання поновити нарахування страхових виплат та виплати страхових виплат з 01 грудня 2019 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області . В грудні 2019 року позивач звернувся із заявою про продовження йому раніше призначених страхових виплат, проте позивачу було відмовлено у поновлені страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат. Вважає так дії відповідача протиправними.
Відповідач позов не визнав та 05 серпня 2021 року надав відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначив, що у грудні 2019 року позивачу було відмовлено у поновленні страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення соціальних виплат. Відсутність відповідного рішення комісії унеможливлює продовження (відновлення) страхових виплат позивачу, а отже, управління діяло в межах чинного законодавства.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом: подання доказу сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою суду від 19 липня 2021 року поновлено позивачу строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Ухвалою суду від 11 серпня 2021 року зобов'язано ОСОБА_1 протягом п'яти днів з дня отримання копії даної ухвали надати суду реквізити рахунку, відкритого в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Ухвалою суду від 30 серпня 2021 року адміністративну справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене о о 09 год. 30 хв. 30 вересня 2021 року.
Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті 01 листопада 2021 року о 09 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року виправлено описку, допущену в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/8212/21-а від 30 вересня 2021 року, зазначивши вірно дату призначення судового засідання, а саме: 03 листопада 2021 року.
У судове засідання сторони явку своїх представників не забезпечили.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 виданий Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 14 січня 2002 року. Відповідно до довідки від 25.07.2019 року № 1425-5000165322 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, місце проживання: АДРЕСА_2 .(а.с. 11-13, 17)
ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою серія ДОН-05 № 174485.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
17 жовтня 2014 року позивач звернувся до відділення ФССНВВіПЗ у м. Костянтинівці із заявою в якій просив тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплату за жовтень 2014 у зв1язку з професійним захворюванням на особистий рахунок АТ «Ощадбанк».
Постановою ФССНВВ у м. Костянтинівці від 25 жовтня 2014 року №0534/72820/66275/21 продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку.
Постановою від 01 червня 2016 року № 0534/72820/72820/27 припинено вилпату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у зв'язку із закінченням терміну дії довідки ВПО.
10 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міського відділення УВД ФСС України в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати у період з 01.12.2019 року.
Постановою від 15.01.2020 року № 3 ОСОБА_1 відмовлено у страхових виплатах у зв'язку з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО (протокол № 1/3 від 03.01.2021 року )
У травні 2021 року позивач, через свого представника, звернувся до управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області із адвокатським запитом, в якому просив надати відповідну інформацію.
Листом від 02.06.2021 року № 01-04/15-1129 відповідач повідомив, що в грудні 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відділення із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат. Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ОСОБА_1 було відмовлено у поновлені страхових виплат.
Відповідно до відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 за період з грудня 2019 року по липень 2021 року обліковується сума страхових виплат у розмірі 163403,25 грн.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
За унормуванням п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" (ч. 1, 4, 7 Закону№ 1105).
Страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 46 Закону № 1105).
Як вже зазначалось раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою.
З довідки про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» позивачу виплати не проводяться з грудня 2019 року по липень 2021 року
Також судом встановлено, що позивачу відмовлено у продовженні страхових виплатах на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО (протокол № 1/3 від 03.01.2020 року). З викладеного в останньому вбачається, що позивач не має права на отримання соціальних виплат оскільки під час обстеження матеріально-побутових умов сім'ї встановлено відсутність позивача за фактичним місцем проживання, про що складено акт, на залишене повідомлення позивач до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення не з'явився.
В свою чергу суд констатує, що Законом № 1105-XIV таких підстав для припинення страхових виплат, як відсутність позивача за фактичним місцем проживання, не передбачено.
За правилами частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг, здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
У пункті 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365 (Порядок № 365) окреслено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.
Аналогічні положення містяться в Порядку № 27 від 12 грудня 2018 року.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не виплачено суми страхових виплат позивачу з грудня 2019 року.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої та другої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
За змістом ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
В частині 1 ст. 4 Закону № 1706 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) занотовано: факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Як вже зазначалось, частиною 1 ст. 7 Закону № 1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Таким чином, дії відповідача стосовно відмови виплатити позивачу страхові виплати з грудня 2019 року суперечать вимогам ст. 7 Закон № 1706-VII та фактично обмежують передбачене ст. 47 Закону № 1105-XIV право позивача на своєчасне отримання в повному обсязі страхових сум, тобто є дискримінаційними з огляду на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.
Суд вважає, що постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається апелянт, не є законом, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Щодо встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати страхових виплат, відмінних від визначених частиною першою статті 46 Закону № 1105-IV, не є іншим випадком припинення виплати страхових виплат, передбаченим законом у розумінні пункту 5 частини першої статті 46 цього Закону.
Суд зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В такому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат та потребує від позивача здійснення додаткових дій не передбачених Законом № 1105.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив нарахування та виплату страхових виплат з 01 грудня 2019 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Разом з цим, суд не бере до уваги посилання відповідача про ненадання інформації про рахунки, відкриті в АТ «Державний ощадний банк України», оскільки в матеріалах справи наявний лист від АТ «Державний ощадний банк України» в якому зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача, щодо невиплати страхових виплат визнано протиправними, а задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від першої вимоги, отже присудженню підлягає судовий збір у розмірі, який передбачений сплаті як за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01 грудня 2019 року;
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5; код ЄДРПОУ 41325231) поновити нарахування страхових виплат ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та виплати заборгованість по страховим виплатам з 01 грудня 2019 року по теперішній час.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ( місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд.5; код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова