10 листопада 2021 року Справа №160/15196/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі питання щодо продовження розгляду справи після залишення позовної заяви без руху у справі №160/15196/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, -
31.08.2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковтун Євген Юрійович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 року по 28.02.2018 року відповідно до довідки з помісячним розрахунком індексації грошового забезпечення від 02.04.2021 року №213;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2017 року по 28.02.2018 року у розмірі 42193,17 грн. відповідно до наведеного розрахунку;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року відповідно до довідки з помісячним розрахунком індексації грошового забезпечення від 02.04.2021 року №213;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року у розмірі 52722,04 грн. відповідно до наведеного розрахунку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін з 06.10.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року позовну заяву було залишено без руху відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України та надано строк протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду, а також докази поважності причин пропуску відповідного строку.
Вирішуючи питання щодо продовження розгляду справи після залишення позовної заяви без руху у справі №160/15196/21 суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як встановлено в ухвалі суду від 27.09.2021 року спірні відносини виникли у зв'язку із несплатою позивачу індексації грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
З метою реалізації вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 липня 2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.09.2021 року по справі №160/8332/20.
Приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, а також у зв'язку зі зміною висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо віднесення індексації грошового забезпечення до складових заробітної плати та можливості застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду, суд вважає, що строк звернення позивача до суду з цим позовом не обмежується будь-яким строком.
Відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано з додержанням вимог статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що, суд вважає за необхідне продовжити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Продовжити розгляд адміністративної справи №160/15196/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна