Справа №430/1420/21
Провадження №3/430/700/21
10 листопада 2021 року смт. Станиця Луганська
Суддя Станично-Луганського районного суду Луганської області Дьоміна О.П., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Управління оперативного забезпечення зон проведення АТО ГУ ДФС у Луганській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ, Луганської області, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 164 КУпАП, -
До суду надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 , згідно з яким він був затриманий у Луганській області, Станично-Луганському районі, с. Макарове, 40-й кілометр траси Р011, оскільки 01.07.2021 року о 05 год. 45 хв. ОСОБА_1 здійснював перевезення пасажирів з м. Харків до смт. Станиця Луганська за грошову винагороду в сумі 500 гривень на автомобілі Mersedes-Benz Vito 111CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 , без відповідної державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності в порушення ст. 58 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, адміністративне правопорушення за ст. 164 КУпАП не відноситься до правопорушень, по яким є обов'язковою присутність в судовому засіданні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03.04.2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» від 26.04.2007 (п.27) «Трух проти України» від 14.10.2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на підставі наявних матеріалів.
Згідно з ч. 2 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, адміністративне правопорушення виявлено 01.07.2021 року, про що того ж дня складений протокол №216.
Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП провадження, у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З системного аналізу положень ст. 38 КУпАП, ст. 247 КУпАП та ст. 280 КУпАП слідує, що закриття провадження по справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підлягає під ознаками адміністративного правопорушення, оскільки для обчислення встановленого законом строку для накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі у зв'язку зі спливом цього строку необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення.
Крім того, статтею 38 КУпАП передбачені не строки розгляду справи про адміністративне правопорушення, а строки накладення адміністративного стягнення, і тому у суду не має законних повноважень закривати провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, без встановлення факту вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Дослідивши матеріали справи, встановлено наступне:
Частиною 1 ст. 164 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
За диспозицією ч. 1ст. 164 КУпАП адміністративна відповідальність настає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Диспозиція ч. 1 ст. 164 КУпАП є бланкетною, тому необхідним є встановлення та зазначення в протоколі, норми яких саме законів порушила особа, діючи всупереч встановленому порядку зайняття господарською діяльністю.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 164 КУпАП об'єктивна сторона цього правопорушення характеризується діями, спрямованими на провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом. Суб'єктом відповідальності в даному випадку є суб'єкт господарювання.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. В свою чергу, під визначенням господарської діяльності розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до ст. 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 7 п. 24 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 1 п. 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що ліцензія - право суб'єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Згідно із ч. ч.1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, при цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Статтею 6 частина 12 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, підлягають державному контролю.
Статтею 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», встановлені зобов'язання, зокрема, ліцензування на автомобільному транспорті, спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Відповідно ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, тощо.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 7 перевезення пасажирів транспортом входить до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Абзацем 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Так Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Абзац 8 Статтею 39 цього закону передбачено, що документи для автомобільного самозайнятого перевізника є: ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
Тобто, з наведених вимог нормативно-правових актів та законів вбачається, що обов'язковою умовою належного перевезення пасажирів транспортним засобом є ліцензійний документ на право перевезення пасажирів, які ОСОБА_1 не були надані.
Перевіривши матеріали справи, судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, підтверджується матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення №216 від 01.07.2021 року; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 01.07.2021року, згідно яких останній підтвердив, що здійснював пасажирські перевезення з метою отримання грошової винагороди у розмірі 500 грн.; рапортом Ст. о/у з ОВС 4-го відділу УОЗ зон проведення АТО ГУ ДФС у Луганській області ст. лейтенанта податкової поліції Гончарука О.; фототаблицею.
Досліджені під час судового розгляду справи та перевірені вищенаведені письмові докази є належними та допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Таким чином, дотримуючись принципу неупередженості та об'єктивності, відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд, давши належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_1 «поза будь-яким розумним сумнівом» у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 ч. 1 КУпАП, тобто провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Оскільки, на момент фактичного розгляду справи відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП закінчилися строки, передбачені ст. 38 КпАП України, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КпАП України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 247, 280, 283, 284, 285 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.
Провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП - закрити, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.
Автомобіль марки «Mersedes-Benz Vito 111CDI», державний номерний знак НОМЕР_3 , який було вилучено 01.07.2021 року та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , залишити в розпорядженні останнього.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду.
Суддя О.П. Дьоміна