09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 440/8004/20
адміністративне провадження № К/9901/38186/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року в справі №200/12237/20-а за позовом № 440/8004/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідування про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
22 жовтня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Дениса Маньковського від 26 листопада 2020 року №184-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", а саме: щодо звільнення позивача з посади завідувача сектору кадрової роботи та державної служби 30 листопада 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;
- поновити позивача на посаді начальника відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві з 01 грудня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2020 року до дня поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року, в задоволенні позову було відмовлено.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Касаційна скарга скаржником була подана з підстав, викладених у п.п. 1, 2, 3, 4 ч.4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу ).
Оскаржуючи судове рішення скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у справах №440/1964/20, №140/6353/20. Скаржник вказав, що детальне обгрунтування вказаного ним зазначено на сторінках 8-10 касаційної скарги.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Також, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судом було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд також відхиляє посилання заявника на п.3 ч.4 статті 328 КАС України оскільки, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Скаржник вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, стосовно певних статтей Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Закону України «Про державну службу» (в різних редакціях).
Разом з тим, скаржник не вказав, щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Також, заявник указує, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки в подібних правовідносинах Верховним Судом були ухвалення протилежні висновки, а саме у справах №440/1964/20, №140/6353/20.Суд вказує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Натомість, судове рішення у справі №640/11024/20 ухвалено пізніше у часі ніж ухвалені судові рішення у справах №440/1964/20, №140/6353/20, тому суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
За таких підстав, Суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Також, Суд вказує, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги не є обмеженням доступу до суду та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року в справі №200/12237/20-а за позовом № 440/8004/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідування про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич