08 листопада 2021 року справа №200/2018/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 200/2018/21-а (головуючий суддя І інстанції - Зеленов А.С.), складене в повному обсязі 12 квітня 2021 року в м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
24 лютого 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №549 від 20 жовтня 2020 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви №9419 від 16 жовтня 2020 року;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок пенсії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із зарахуванням до стажу періодів роботи: з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2018 року на посаді головного бухгалтера; з 1 січня 2019 року по 17 квітня 2020 року на посаді заступника головного бухгалтера КНП “Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер” в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити новий розмір пенсії з 16 жовтня 2020 року (з моменту подачі заяви про перерахунок пенсії), з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 1-7).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 49-52).
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначила, що рішення управління про відмову в перерахунку пенсії по стажу є протиправним, скільки за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» наявні підстави для зарахування періоду роботи в КНП «Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері» у подвійному розмірі.
Посилалась на практику Верховного Суду (а.с. 57-61).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 18 червня 2002 року), РНОКПП НОМЕР_2 , пенсіонером за віком (пенсійне посвідчення НОМЕР_3 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-11,12).
ОСОБА_1 перебуває в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач 16 жовтня 2020 року звернулась до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про перерахунок пенсії.
Рішенням відповідача від 20 жовтня 2020 року № 549, відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, оскільки відсутні підстави для зарахування періоду роботи в «Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері» з 01 жовтня 2007 року по 17 квітня 2020 року у подвійному розмірі, вмотивоване тим, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (а.с.26).
Не погодившись з відмовою у перерахунку пенсії позивач звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що управління діяло правомірно, оскільки відповідно до норм пенсійного законодавства підстави для перерахунку пенсії позивачу відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом п. 2 розділу XV прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з п.3 ст. 40 Закону № 1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Прикінцевими положеннями Закону № 1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Вимогами п.4 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Крім того, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Водночас, нормами ст.16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17, адміністративне провадження №К/9901/30623/18.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відтак, Пенсійний фонд відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу з підстав неможливості застосування ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" діяв правомірно, оскільки з 01 січня 2004 року ст. 60 використовується лише при первинному призначенні пенсії.
Крім того, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 №2586-III (далі - Закон №2586-III) протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Частиною першою статті 22 Закону №2586-III встановлено, що працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснюють догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирання приміщень, у яких перебувають такі хворі, встановлюються підвищені посадові оклади у зв'язку із шкідливими і важкими умовами праці, надбавка за вислугу років та інші надбавки і доплати. Перелік робіт, професій і посад, зайняття яких дає право на підвищені посадові оклади, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Умови та розміри оплати праці працівників протитуберкульозних закладів визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 1 статті 23 Закону №2586-III працівники протитуберкульозних закладів, зазначені у частині першій статті 22 цього Закону, мають право на: щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів; щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування; пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що визначальним питанням для віднесення періоду роботи до стажу, який зараховується у подвійному розмірі, є саме робота (посада) в протитуберкульозному закладі.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З трудовій книжці ОСОБА_1 вбачається, що вона на посаді бухгалтера в протитуберкульозному закладі
Позивачем до матеріалів справи було надано Довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 05.10.2020 року №01/2399 видану Комунальним некомерційним підприємством «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер», в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2018 року на посаді головного бухгалтера, за період з 01 січня 2019 року по 17 квітня 2020 року на посаді заступника головного бухгалтера.
Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я та посад фахівців у галузі охорони здоров'я з у закладах охорони здоров'я» містить вичерпний перелік посад працівників закладу охорони здоров'я. При цьому, таких посад як головний бухгалтер та заступник головного бухгалтера у зазначеному переліку не міститься.
Тобто, відповідно до Закону України №2586-III можливість зарахування до стажу роботи в подвійному розмірі пов'язується із виконанням відповідної роботи та безпідставно стверджувати про наявність підстав для зарахування до стажу роботи в подвійному розмірі певного періоду роботи лише з тих міркувань, що позивач працювала у протитуберкульозному закладі.
Доказів того, що надавала медичну допомогу хворим на туберкульоз, працювала із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснювала догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирала приміщення, у яких перебували такі хворі, матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи на посаді головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера, оскільки такі посади не є такими, що за своїм характером відносяться до роботи, яка дає право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.
Посилання позивача на постанови Верхового суду у справах №462/1713/17, № 689/872/17, № 310/385/17 суд апеляційної інстанції вважає неприйнятними, оскільки позивачі у цих справи були лікарями, та медичними працівниками, тобто мають право на зарахування стажу у подвійному розмірі.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 200/2018/21-а- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
І.Д. Компанієць