08 листопада 2021 року справа №200/3364/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року по справі №200/3364/21-а (суддя 1-ї інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2021,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2021 №Ф-11514-13 у сумі 23069,19 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що є звільненим від сплати єдиного внеску, оскільки він перебуває на обліку в органі доходів і зборів, що розташований на території проведення антитерористичної операції, що є підставою для звільнення позивача від обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Також судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано протиправними дії відповідача щодо формування вимог по сплаті ЄСВ за минулі роки.
Податковим органом протиправно нарахований ЄСВ за період березня-травня 2020 року, коли позивач був звільнений від його сплати.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
З 01.10.2018 року по теперішній час позивач, як пенсіонер МВС та отримує пенсію за вислугу років, самозайнята особа-адвокат, припинив сплачувати щомісячний мінімальний ЄСВ та є звільненим від обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Крім того, відповідно до розділу 8 прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 він звільнявся від сплати ЄСВ з березня по травень 2020 року.
Також судом першої інстанції не враховані судові рішення, якими були визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу з ЄСВ по минулим зобов'язанням.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, перебуває на обліку в органах доходів і зборів з 06.04.2012 року (а.с.4)
11 березня 2021 року податковим органом сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11514-13 на загальну суму 23069,19 грн., у т.ч. недоїмка 23069,19 грн, яка отримана позивачем 20.03.2021 року (а.с.26-27).
З розрахунку до спірної вимоги та інтегрованої картки платника податків вбачається, що станом на 31.01.2021 року борг (недоїмка) ОСОБА_1 з єдиного внеску складає 23069,19 грн. Нарахування боргу відбувалося у період з 21.01.2019 року по 31.01.2021 року (а.с.30-33)
Сума боргу з єдиного внеску (недоїмка) виникла в зв'язку з несплатою позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за себе у розмірі мінімального страхового внеску.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що з лютого 2020 року норма Закону №2464, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених ч.2 ст.6 Закону №2464, втратила чинність.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Згідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вищевикладене свідчить, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
На підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
02.09.2014 року Верховною Радою України прийнято закон “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, який набув чинності 15.09.2014 року (далі - Закон № 1669).
Підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту:
“Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу”.
Законом України від 02.03.2015 № 219-VIII “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11; 2014 р., № 44, ст. 2040) внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 вважати пунктом 9-4.
Суд зауважує, що вказаними приписами Закону не скасовано обов'язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) сплачувати його, а надано можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.
Таким чином, за положенням пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.
Разом з цим, Законом України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” № 440-IX від 14 січня 2020 року(далі-Закон № 440-ІХ), який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на час прийняття оскаржуваної вимоги (11 березня 2021 року) втратили чинність.
Отже, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим, на час формування спірної вимоги про сплату боргу (11.03.2021), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених частиною 2статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Таким чином, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов'язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов'язків, встановлених частиною 2 статті 6 цього Закону, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Законом України від 13.05.2020 року № 591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесені зміни до Закону України № 2464 в частині тимчасового звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску осіб, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе.
Тобто, після втрати чинності пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464 з 13 лютого 2020 року, законодавець врегулював таким чином пільги зі сплати ЄСВ у 2020 році.
Як свідчать данні інтегрованої картки платника податків позивача єдиний внесок у спірній вимозі нарахований йому:
- за І квартал 2020 року по строку 21.04.2020 року у сумі 2078,12 грн. (нарахування за січень, лютий 2020 року);
-за ІІ квартал 2020 року по строку 20.07.2020 року у сумі 1039,06 грн. (нарахування за червень 2020 року);
-за ІІІ квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року у сумі 3178,12 грн. (нарахування за липень, серпень, вересень 2020 року);
за IV квартал 2020 року по строку 19.01.2021 року у сумі 3300,00 грн. (нарахування за жовтень, листопад, грудень 2020 року).
Таким чином, відповідачем враховані приписи Закону № 591 та нарахування єдиного внеску за березень, квітень, травень 2020 року позивачу не здійснювались, тому в цій частині доводи апелянта є неприйнятними.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, що він як пенсіонер, який отримує пенсію за вислугу років, є звільненим від обов'язку сплачувати єдиний внесок, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Позивачем вказані обставини не були заявлені в суді першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції не може надавати оцінку цим обставинам.
Таким чином, доводи позивача щодо звільнення його від сплати єдиного внеску є безпідставними, що обумовлює відсутність підстав для задоволення позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року по справі №200/3364/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року по справі №200/3364/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 08 листопада 2021 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко