ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 листопада 2021 року м. Київ № 640/20357/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення перерахунку пенсії по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 , починаючи з моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 по теперішній час та призначення і виплату одноразової грошової допомоги - протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 , починаючи з моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 по 01 березня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити одноразову грошову допомогу по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
05 липня 2018 року, як зазначає позивач, вона не мала правових підстав для звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення та виплати пенсії та одноразової допомоги по втраті годувальника через відсутність відомостей про батька дитини у свідоцтві про народження.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року у справі №752/17339/18 внесено зміни до актового запису про народження дитини та зазначено батьком дитини померлого ОСОБА_2 .
На підставі вказаного рішення, як зазначає позивач, нею було отримано нове свідоцтво про народження дитини, в якому змінено прізвище дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » та внесено відомості про батька дитини.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Така пенсія була призначена у розмірі 6574,86 грн на період з 01 березня 2021 року по 31 травня 2023 року.
09 березня 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила здійснити перерахунок призначеної пенсії, починаючи з 05 липня 2018 року та призначити одноразову грошову допомогу, проте, листом від 22 квітня 2021 року у задоволенні її заяви було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії та не призначенні одноразової грошової допомоги по втраті годувальника, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач звернулась до управління 04 лютого 2021 року та з 01 березня 2021 року виділено частку пенсії на неповнолітню дитину. Також у відзиві зазначено, що оскільки ОСОБА_2 був виключений зі списків особового складу у зв'язку зі смертю та станом на день смерті не був пенсіонером, підстав для виплати одноразової грошової допомоги не має.
На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що Оболонським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зроблено відповідний актовий запис №456 від 06 липня 2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року у справі №752/17339/18, яке набрало законної сили 18 січня 2021 року, заява ОСОБА_1 задоволена, у тому числі, ухвалено рішення щодо внесення змін до актового запису №448097 від 06 червня 2015 року, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві про народження дитини ОСОБА_6 народженої в м. Києві, вказавши в графі «Батько» - громадянина України, ОСОБА_2 , який народився в м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі вказаного рішення до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 внесено відповідні зміни, зокрема, змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » та у графі батько внесено відомості про батька, яким зазначено ОСОБА_2 .
03 лютого 2021 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано повторно свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , в якому зазначено, що дитина ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком дитини у відповідній графі зазначено ОСОБА_2 .
04 лютого 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення частки пенсії по втраті годувальника, а також з заявою про призначення одноразової грошової допомоги на неповнолітню доньку.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою -2613046647 (НПУ) від 08 лютого 2021 року ОСОБА_3 з 01 березня 2021 року призначено пенсію у розмірі 6574,86 грн.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12 лютого 2021 року у призначенні одноразової допомоги на неповнолітню доньку відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_2 був виключений зі списків особового складу у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день смерті не являвся пенсіонером.
У березні та квітні 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила провести перерахунок пенсії по втраті годувальника, а саме, починаючи з моменту смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначити одноразову грошову допомогу по втраті годувальника.
Листом від 22 квітня 2021 року №10761-8876/С-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що з 06 липня 2018 року управлінням було призначено пенсію в разі втрати годувальника ОСОБА_7 на неповнолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за померлого поліцейського ОСОБА_2 .
Також, у листі зазначено, що згідно із заявою від 29 грудня 2018 року з 01 січня 2019 року виділено частку пенсії ОСОБА_9 на неповнолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та згідно заяви ОСОБА_1 від 04 лютого 2021 року виділено з 01 березня 2021 року частку пенсії на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, управлінням також повідомлено позивача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової допомоги по втраті годувальника, оскільки станом на день смерті ОСОБА_2 не був пенсіонером.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Частиною 1 статті 31 цього ж Закону передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Положеннями статті 50 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ передбачено, що членам сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Між тим, у відповідності до частин 1-3 статті 41 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія, крім випадку, зазначеного у частині четвертій цієї статті. На вимогу члена сім'ї його частка пенсії виділяється і виплачується йому окремо. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному з батьків, дружині (чоловікові) загиблої (померлої) або пропалої безвісти особи офіцерського складу, прапорщика і мічмана, військовослужбовця надстрокової служби і військової служби за контрактом або особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Отже, законодавець чітко визначив, що не підлягає поділу пенсія в разі втрати годувальника лише кожному з батьків, дружині (чоловікові) загиблої (померлої) або пропалої безвісти особи офіцерського складу, прапорщика і мічмана, військовослужбовця надстрокової служби і військової служби за контрактом або особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Як було встановлено судом та проти чого не заперечувала позивач, окрім малолітньої ОСОБА_3 , 2015 року народження, пенсію по втраті годувальника отримують ще двоє малолітніх дітей - ОСОБА_8 , 2012 року народження та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Тобто, в даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було призначено одну пенсію на всіх трьох дітей та виділено кожному з них відповідні частки на підставі поданих заяв (заява ОСОБА_7 від 14 грудня 2018 року на отримання пенсії на малолітнього ОСОБА_8 ; заява ОСОБА_9 на отримання пенсії на малолітню ОСОБА_10 та заява ОСОБА_1 від 04 лютого 2021 року на малолітню ОСОБА_3 ).
Як вже було зазначено судом, 04 лютого 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила призначити саме частку пенсії в разі втрати годувальника та відповідно до протоколу про призначення пенсії ОСОБА_3 була призначена пенсії в разі втрати годувальника з 01 березня 2021 року, тобто з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що відповідачем правомірно було виділено частку з пенсії та призначено її виплату з 01 березня 2021 року.
Більш того, слід зазначити, що здійснення перерахунку пенсії в разі втрати годувальника на малолітню ОСОБА_3 з 05 липня 2018 року потягне за собою здійснення перерахунку вже призначених та виділених часток пенсії по втраті годувальника іншим малолітнім дітям, що порушить їх права на отримання пенсії у розмірі, визначеному законом.
Сам по собі той факт, що позивач тривалий час не мала змоги отримати свідоцтво про народження дитини, в якому в графі батько буде зазначений померлий ОСОБА_2 не може свідчити про те, що в останньої право на виділ пенсії на малолітню дитину виникло саме з моменту смерті, а не з моменту звернення до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не здійснення перерахунку пенсії по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 , починаючи з моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 по теперішній час та зобов'язанні здійснити такий перерахунок пенсії, починаючи з моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 по 01 березня 2021 року є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення і не виплати одноразової грошової допомоги та зобов'язанні вчинити такі дії, суд зазначає наступне.
У відповідності до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 (далі по тексту - Постанова №393) членам сім'ї померлих пенсіонерів із числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» незалежно від призначення пенсій в разі втрати годувальника, виплачується одноразова грошова допомога: дружині - в розмірі тримісячної пенсії годувальника і на кожного непрацездатного члена сім'ї - у розмірі місячної пенсії годувальника.
При визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, до членів сім'ї, які мають право на допомогу, належать: дружина незалежно від віку і працездатності, діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, або були на день смерті годувальника вихованцями, учнями, студентами, курсантами та слухачами, стажистами закладів освіти і не досягли 23-річного віку; батьки, які перебували на утриманні померлого і досягли пенсійного віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років, або є особами з інвалідністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 станом на день смерті проходив службу в органах Національної поліції.
Таким чином, з урахуванням положень пункту 12 Постанови №393, а також зважаючи на той факт, що померлий станом на день смерті проходив службу в органах Національної поліції, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення від 12 лютого 2021 року про відмову у призначенні одноразової допомоги членам сім'ї померлого - ОСОБА_1 на малолітню ОСОБА_3 , оскільки законодавець не пов'язує факт призначення та виплати такої допомоги з обов'язковим перебуванням померлого на обліку в органах Пенсійного фонду України та отриманням пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ.
За таких підстав, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнати протиправним й скасувати вказане вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12 лютого 2021 року, відповідно, про обгрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити такі дії, залишивши без задоволення позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у непризначенні та не виплаті цієї допомоги, оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи прийняття відповідачем відповідного рішення за цим питанням.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Більш того, суд зазначає, що у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір» позивач мала сплатити судовий збір у розмірі 1816,00 грн, натомість остання сплатила його у більшому розмірі, а тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням того, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення й зобов'язання вчинити дії є похідними, суд роз'яснює позивачу її право на звернення до суду з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12 лютого 2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу в разі втрати годувальника на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник