ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 листопада 2021 року м. Київ № 640/4188/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в поверненні ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна від 26 вересня 2020 року в розмірі 18 328, 61 грн. та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 18 328,61 грн., сплаченого згідно з квитанцією №1850236579.1 від 26.09.2020 року, як безпідставно набуте майно.
Ухвалою суду від 07.04.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2020р. позивачем вперше придбано житло та сплачено 18 328,61 грн. коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомості. Надалі позивач, звернувся до відповідача із заявою щодо повернення сплачених ним коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомості у зв'язку з їх помилковою сплатою, у задоволенні якої відповідач необґрунтовано, на думку позивача, відмовив, з огляду про що, позов просив задовольнити у повному обсязі.
14 травня 2021 року відповідачем подано відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
27 травня 2021 року третьою особою подані письмові пояснення на позовну заяву.
27 травня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
26 вересня 2020 року між позивачем (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) укладено договір купівлі - продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О. та зареєстровано в реєстрі за №36035, згідно з яким позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною вартістю - 1 832 861, 00 грн.
Відповідно до квитанції № 0.0.1850236579.1 від 26.09.2020р. позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійний збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 %, що становить 18 328,61 грн. Як зазначає позивач в позовній заяві, вищезазначене нерухоме майно (житло) ним придбано вперше.
Вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений помилково, позивач 24.12.2020р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про звернення до Головного управління Державної казначейської служби України у Шевченівському районі м. Києва з поданням про повернення помилково сплаченого при нотаріальному посвідченні договору купівлі - продажу від 26 вересня 2020 року збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об'єкту нерухомого майна в сумі 18 328, 61 грн. при нотаріальному посвідченні договору купівлі - продажу квартири від 26 вересня 2020 року.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідь на заяву він на час звернення з адміністративним позовом до суду, не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача та у зв'язку із цим зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Порядок № 1740 визначив, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому Порядок №1740 не визначав, хто та у який спосіб може прийняти рішення про те, що фізична особа придбаває майно вперше та, відповідно, не є платником збору з цієї операції. Адміністративна практика підтвердження факту придбання громадянами житла вперше органами ПФУ відсутня. Тому громадяни, які придбавали житло вперше, були змушені спочатку сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, щоб уникнути відмови у вчиненні відповідної нотаріальної дії. А вже після нотаріального посвідчення договору звертатися про повернення витрачених на сплату збору коштів як помилково сплачених.
Однак, 23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Постанова №866), відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок №1740, а саме: пункт 15-2 підпунктами "в" і "г", відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
"в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.".
Пункт 15-3 Порядку №1740 з 26.09.2020 доповнено новим абзацом, відповідно до якого нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, починаючи з 26.09.2020 шляхом внесення змін до Порядку №1740 держава створила дієвий механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи перелічених документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу ПФУ визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови - відповідно оскаржити таке рішення до суду.
Крім того, Постановою № 866 зміни до Порядку № 1740 не позбавляють Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області обов'язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що позивач приватизовував, успадковував, отримував у дар чи купував інше житло. Також будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували його твердження про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості) та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, відповідно до положень пункту 5 глави І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (надалі - Порядок №787), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Враховуючи, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування є відповідач, суд зазначає, що саме останній наділений обов'язком щодо формування та подання до органу Казначейства подання про повернення коштів.
Виходячи із встановлених обставин по справі, а також доказів у справі та виходячи з вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У той же час, оскільки відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не сформування та не подання до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири, суд з урахуванням норм ч. 2 ст. 9 КАС України задовольняє позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 18 328, 61 грн., що підтверджується квитанцією №1850236579.1 від 26.09.2020 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 18 328, 61 грн., з операції купівлі - продажу нерухомого майна, сплата якого підтверджується квитанцією № 1850236579.1 від 26 вересня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю.
З урахуванням ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00грн. з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Продовжуючи розгляд справи у частині вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що у розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов'язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.
Відповідно до наданих до матеріалів справи копій документів, позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. На підтвердження вартості професійної правничої допомоги адвоката та здійснення її оплати позивачем надано копії:
- договору про надання юридичних послуг від 23.12.2020 року.;
- акту виконаних робіт від 18.01.2021р.;
- товарний чек від 23.12.2020р.;
- розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 18.01.2021р.
Згідно з розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, позивачу надавалися наступні послуги:
- аналіз чинного законодавства, зокрема, щодо застосування судами Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (2 год.).
- підготовка та відправлення до Пенсійного фонду України заяви про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 год. 30 хв.).
- збір та дослідження матеріалів необхідних для підготовки та подання позову, друкування, копіювання, розмноження (2 год).
- надання професійної правничої допомоги щодо підготовки, складання та подачі позовної заяви до суду (4 год.).
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами третьою, сьомою - дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновком суду, досудове врегулювання спору не стосується розгляду конкретної судової справи.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково.
За висновком суду, належною до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сумою судових витрат на професійну правничу допомогу є 2 000,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 18 328, 61 грн., що підтверджується квитанцією №1850236579.1 від 26.09.2020 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 18 328, 61 грн., з операції купівлі - продажу нерухомого майна, сплата якого підтверджується квитанцією № 1850236579.1 від 26 вересня 2021 року.
Присудити з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00грн.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) у розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін