26 жовтня 2021 року о/об 12 год. 21 хв.Справа № 280/7811/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973)
про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
(особа посвідчується паспортом серія НОМЕР_2 )
представника відповідача - Усатенко Д.І.
(діє на підставі довіреності № 15-223 вн-21 від 27.07.2021)
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу кадрової роботи та державної служби, рівнозначній посаді, яку я обіймав станом на день звільнення з органів прокуратури області.
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 жовтня 2020 року та в частині стягнення на мою користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху, в зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 23 листопада 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.
Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 14 грудня 2020 року.
14 грудня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5045/20, про що судом постановлено відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року провадження у справі поновлено, а підготовче засідання призначено на 26 жовтня 2021 року.
26 жовтня 2021 року протокольною ухвалою суду за згодою усіх учасників справи, підготовче провадження закрито, а розгляд справи призначено по суті на 26 жовтня 2021 року.
Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 26 жовтня 2021 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.
Позовна заява обґрунтована тим, що фактично недопустимо здійснювати скорочення на підставі ліквідації чи реорганізації структурного підрозділу юридичної особи, так як це свідчить лише про зміну внутрішньої організаційної структури юридичної особи. Враховуючи наведене стає очевидним, що ліквідації чи реорганізації прокуратури Запорізької області, а також скорочення кількості прокурорів органу прокуратури не відбулося, а відтак можна стверджувати, що звільнення з посади в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є незаконним. Як убачається з оскаржуваного наказу керівника Запорізької обласної прокуратури, підставою для його прийняття було рішення № 2 від 08 липня 2020 року Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження мною атестації. Відтак, з урахуванням викладених вище мотивів незаконності зазначеного рішення кадрової комісії, оскаржуваний наказ керівника Запорізької обласної прокуратури підлягає скасуванню, як похідне рішення суб'єкта владних повноважень. Вважає, що належним та ефективним способом захисту його порушеного права, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді, з якої його було звільнено.
В судовому засіданні позивач просив суд позовні вимоги задавнити повністю.
Представник Запорізької обласної прокуратури проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вх.№60744 від 14 грудня 2020 року), відповідно до якого зазначає, що застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства, є безпідставними, оскільки питання пов'язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в даному позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами. Вказує, що у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення ОСОБА_1 є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури. Наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу від 29 вересня 2020 року № 1950к видано у відповідності до положень діючого, на момент звільнення, законодавства України, у зв'язку з чим, підстави для його скасування, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглядаючи справу по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 згідно біографічної довідки з 1994 року працює в органах прокуратури України.
Відповідно до наказу прокурора Запорізької області № 728к від 06 травня 2019 року позивач обіймає посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» позивачем було подано заяву на проходження атестації.
Позивачем 03 березня 2020 року успішно складено два етапи атестації, а саме:
1) іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, результати якого опубліковано на сайті Офісу Генерального прокурора;
2) іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, результати якого опубліковано на сайті Офісу Генерального прокурора.
Враховуючи успішне проходження перших двох етапів атестації, позивача допущено до третього етапу атестації у формі проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з виконанням письмового практичного завдання (пункт 6 розділу І Порядку №221).
23 червня 2020 року позивачу Чотирнадцятою кадровою комісією направлено повідомлення із пропозицією надати відповіді на поставлені питання та документи на підтвердження відповідей.
За результатами проведеної співбесіди кадрова комісія дійшла до висновку, що прокурор не у повній мірі відповідає критерію доброчесності.
З урахуванням наведеного та на підставі пунктів 11-16 розділу IV Порядку 221, чотирнадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур за результатами проведення співбесіди з ОСОБА_1 відповідно до протоколу № 6 від 08 липня 2020 року ухвалено рішення від 08 липня 2020 року № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Наказом № 1950 від 29 вересня 2020 року керівником Запорізької обласної прокуратури було звільнено позивача з органів прокуратури з 30 вересня 2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач не погоджуючись з Наказом № 1950 від 29 вересня 2020 року, звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Досліджуючи наказ № 1950 від 29 вересня 2020 року, судом встановлено, що підставою його прийняття є рішення чотирнадцятої кадрової комісії від 08 липня 2020 року №2.
Суд зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року по справі №280/5045/20 визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 2 від 08 липня 2020 року про неуспішне проходження начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди у зв'язку з порушенням норм матеріального права.
Рішення суду від 13 січня 2021 року по справі №280/5045/20 набрало законної сили 27 липня 2021 року.
За правилами часини 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішення яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу, визнано протиправним та скасовано, що в свою чергу нівелює законність наказу № 1950 від 29 вересня 2020 року.
Однак, в оскаржуваному наказі іншою підставу, як підставу звільнення визначено, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурор звільняється з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, законодавець встановив дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Стосовно самого факту «ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» суд зазначає, що статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частини 3 статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
Слід звернути увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.
Разом з тим, відповідачами до суду не надано, а справа не містить доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, а тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII є безпідставним.
При цьому, суд вважає, що відсутність факту ліквідації також підтверджується положеннями Закону №113-IX, яким до Закону №1697-VII були внесені зміни, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури», що свідчить про фактичне перейменування органів прокуратури, а не ліквідації.
Відповідно до наказу Генерального прокурора № 410 від 03 вересня 2020 року здійснено перейменування Прокуратури Запорізької області в Запорізьку обласну прокуратуру, без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України Офіс Генерального прокурора та Запорізька обласна прокуратура не реорганізовані, не ліквідовані та в процесі реорганізації, припинення не перебувають. Код ЄДРПОУ залишився незміннім, що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади.
При цьому, доказів скорочення посади позивача відповідачами до суду не надано.
Відтак, суд зазначає, що фактично зміни, які зазнав роботодавець позивача, відбулись у найменуванні державного органу, що не є ні ліквідацією, ні реорганізацією та саме по собі не створює скорочення штату працівників.
З матеріалів справи не вбачається доведення відповідачами факту «ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» (в тому числі і посади, яку займав позивач) поза розумним сумнівом та належним чином, що також свідчить про безпідставність звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року в справі №815/1554/17 аналізуючи положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та наказ про звільнення позивача на підставі вказаних норм зазначив, що граматичний аналіз тексту наведеної норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник «або» виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявність у пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.
З огляду на викладене, суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену норму Закону без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Також, Верховний Суд з аналізу практики Європейського Суду з прав людини вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.
Як встановлено судом, наказ про звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не містить конкретної підстави звільнення, що визначена цим пунктом.
Отже, наказ про звільнення позивача прийнятий не у відповідності та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з огляду на що він підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
За приписами частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Питання щодо поновлення працівника саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі (категорія справ у спорах, пов'язаних із реформуванням органів державної влади) неодноразово розглядались Верховним Судом (постанови від 20 січня 2021 року у справах № 640/18679/18, 804/958/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі № 826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15 тощо.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Відтак, з огляду на протиправність наказу про звільнення, наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області з 01 жовтня 2020 року
В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).
Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100).
Так, згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
В матеріалах справи міститься Довідка від 01 жовтня 2020 року №21-486вих-20 (а.с.133), відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати позивача склав 896,19 грн., середньомісячна заробітна плата - 1566,71 грн.
За таких обставин, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2020 року по 26 жовтня 2021 року (268 робочих днів) складає 419 878,28 грн. (1566,71 грн. х 268 ).
Враховуючи наведене сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 419 787,28 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Запорізької обласної прокуратури.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За таких обставин, рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 33 684,27 грн., підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області.
Поновити ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області з 01 жовтня 2020 року.
Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2020 року по 26 жовтня 2021 року у розмірі 419 878, 28 грн.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 33 684,27 грн., звернути до негайного виконання.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 420,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення складено та підписано 08 листопада 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов