Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 680/24144/20
провадження № 61-8848св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Хмельницькобленерго»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року під головуванням судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просив ухвалити рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (далі - АТ «Хмельницькобленерго») на його користь 516,62 грн упущеної вигоди та 4 900 000 грн моральної шкоди, а також, судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 18 500 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 15 вересня 2017 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2015 року та з ПАТ «Хмельницькобленерго» на його користь було стягнуто 268 196 грн вартості належного йому на праві власності майна - реконструйованої підстанції ПС 110/35/10 кВ, та 9 500 грн судових витрат.
На часткове виконання цього рішення 26 вересня 2017 року відповідач сплатив 260 26,263 грн, шляхом перерахування грошових коштів на платіжну картку. Решту боргу в сумі 17 432,74 грн відповідач повертати відмовився, у зв'язку з чим він був змушений звертатися до виконавчої служби про його примусове стягнення.
09 листопада 2017 року державним виконавцем ДВ ДВС м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області було відкрито виконавче провадження та примусово стягнуто ці кошти АТ «Хмельницькобленерго», які 29 січня 2018 року були перераховані на рахунок позивача.
ОСОБА_1 вважав, що за час виконання відповідачем ухвали суду (15 вересня 2017 року - 29 січня 2018 року) зазначені кошти в сумі 17 432,74 грн, внаслідок інфляції знецінилися, тому відповідач повинен сплатити йому інфляційні в розмірі 960,20 грн та 174,33 грн річних, а всього 1 134,53 грн.
У зв'язку з чим звернувся до суду із відповідним позовом. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 липня 2018 року позов було задоволено, стягнуто з ПАТ «Хмельницькобленерго» на користь позивача 960,20 грн інфляційних та 174,33 грн річних, всього 1 134,53 грн.
Однак ПАТ «Хмельницькобленерго» не виконав вказане рішення суду та не сплатив ОСОБА_1 присуджені судом кошти в сумі 1 134,53 грн.
Отже позивач вважав, що у зв'язку з несплатою цих коштів, та відповідно втратою ним доходу протягом певного періоду часу, з відповідача слід стягнути на підставі норм статей 1212-1214 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, які не були виплачені позивачу за рішенням суду у розмірі 1 134,53 грн за період з 16 липня 2018 року по 24 вересня 2020 року.
Розрахунок проведено на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2018-2020 роках і становить 516,62 грн.
ОСОБА_1 також зазначав, що з метою виконання рішення суду звернувся до АТ «Хмельницькобленерго» про добровільне виконання рішення суду, до ДВС м. Хмельниицького ГТУЮ, до поліції про вчинення кримінального правопорушення у вигляді невиконання рішення суду, до Прокуратури Хмельницької області, до Фонду державного майна, до Національної комісії НКРЕ КП.
Не дивлячись на вказані звернення та вчинені ним дії, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 липня 2018 року виконано не було, що стало причиною звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Місцевий суд виходив з того, що пред'явлення ОСОБА_1 вимог про відшкодування доходу у вигляді несплачених процентів покладає на нього обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані та те, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Врахував, що доводи позивача про законність підстав для відшкодування відповідачем неотриманого доходу не є суттєвими та істотними і вказують про недоведеність отримання ним доходу саме у заявленому розмірі за період з 16 липня 2018 року по 24 червня 2019 року та про недоведеність протиправної поведінки АТ «Хмельницькобленерго» у невиконанні судового рішення, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності за статтею 22 ЦК України.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Мотивувальну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року змінив, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови з урахуванням мотивів відмови у задоволенні позову.
В решті рішення залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що грошові кошти в сумі 1 134,53 грн у вигляді інфляційних та 3 % річних були стягнуті на користь позивача на підставі рішення суду як компенсаційні виплати за невиконання попереднього рішення суду і лише після цього у відповідача виник обов'язок зі сплати цих коштів, однак вказані грошові кошти не були майном позивача, які відповідач набув та зберігав у себе без достатньої правової підстави, оскільки не передавались позивачем відповідачу та не належали позивачу як окремий об'єкт майнових прав.
Вказані грошові кошти в даному випадку не є в розумінні статей 1212, 1214 ЦК України майном, які відповідач набув або зберігав у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). Обов'язок відшкодувати позивачу вказані грошові кошти виник на підставі рішення суду.
Апеляційний суд вказував, що з цих же підстав слід відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди за невиконання рішення суду, оскільки в даному випадку правовідносини між сторонами виникли з приводу невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду. В той час як відшкодування моральної шкоди є деліктним зобов'язанням, правове врегулювання якого визначено іншими нормами цивільного законодавства за відповідних умисних дій особи, що призвели до заподіяння шкоди.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в позові слід відмовити з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права, однак суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув та відмовив в позові за недоведеністю позовних вимог в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, а тому рішення суду в мотивувальній частин підлягає зміні з урахуванням мотивів відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у травні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Заявник вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, 24 квітня 2021 року у справі № 639/224/16-ц, 28 квітня 2021 року у справі № 520/7712/16-ц,12 травня 2021 року у справі № 154/2698/19, 13 травня 2021 року у справі № 497/952/19.
Посилався на те, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року представник АТ «Хмельницькобленерго» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Вказує, що судом апеляційної інстанції надано правильну оцінку зібраним у справі доказам та правовідносинам, які склались між сторонами.
Вважає, що між сторонами виникло грошове зобов'язання з підстав невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому висновки суду апеляційної інстанції правильні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
15 липня 2021 року цивільна справа № 686/24144/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Хмельницький міськрайонний суд ухвалою від 15 вересня 2017 року змінив спосіб та порядок виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2015 року та стягнув з ПАТ «Хмельницькобленерго на користь ОСОБА_1 268 196 грн вартості належного йому на праві власності майна - реконструйованої підстанції ПС 110/35/10 кВ, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та 9 500 грн судових витрат.
На підставі цього судового рішення у відповідача перед ОСОБА_1 виникло грошове зобов'язання на загальну суму 277 696 грн.
На часткове виконання рішення відповідачем 26 вересня 2017 року, було сплачено 260 263,26 грн. Решту боргу в сумі 17 432,74 грн відповідачем ОСОБА_1 повернуто не було.
09 листопада 2017 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області було відкрито виконавче провадження та примусово стягнуто ці кошти з відповідача, які 29 січня 2018 року були перераховані на рахунок ОСОБА_1
ОСОБА_1 в 2018 році звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ «Хмельницькобленерго» на його користь на підставі статті 625 ЦК України 960,20 грн - інфляційних та 174,33 грн - 3% річних, а всього 1 134,53 грн за час виконання відповідачем ухвали суду за період з 15 вересня 2017 року по 29 січня 2018 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 липня 2018 року позов було задоволено та стягнуто з ПАТ «Хмельницькобленерго» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 625 ЦК України 960,20 грн - інфляційних та 174,33 грн - 3% річних, а всього 1 134,53 грн.
В лютому 2020 року ОСОБА_1 знову звернувся до суду з позовом до АТ «Хмельницькобленерго» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
В обґрунтування цього позову він зазначав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року у справі № 686/13854/18 на його користь з відповідача було стягнуто 1 134,53 грн., які до часу подання цього позову не сплачені, а відтак він має право на виплати згідно з статті 625 ЦК України з моменту звернення з позовною заявою у справі № 686/13854/18, тобто з 15 червня 2018 року до 01 лютого 2020 року, а саме: 112,32 грн - інфляційних втрат і 5,49 грн - 3 % річних від суми, еквівалентної сумі інфляційних втрат, а тому просив суд стягнути з відповідача 117,81 грн інфляційних втрат та 3 % річних.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року, позов задоволено частково, стягнуто з АТ «Хмельницькобленерго» на користь ОСОБА_1 115,78 грн інфляційних втрат та трьох процентів річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
За змістом положень статті 1214 ЦК України особа, яка безпідставно набула майно або зберегла його у себе, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна. Під доходом у даному випадку розуміються гроші або матеріальні цінності, одержувані вказаною особою внаслідок якої-небудь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької тощо). При цьому слід враховувати реально отримані або можливі доходи, починаючи з моменту, коли боржник довідався або міг довідатися, що володіє майном без достатньої правової підстави.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилався на норми статей 1212, 1214 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин, підставою виникнення грошового зобов'язання є рішення суду від 16 липня 2018 року на підставі якого у відповідача виникло грошове зобов'язання щодо сплати позивачу як компенсаційних виплат за невиконання попереднього рішення суду інфляційних та трьох відсотків річних? яке не було виконано.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
У справі, що переглядається, з урахуванням того, що належним виконанням зобов'язання є сплата грошових коштів, рішення суду, на підставі якого визначено розмір 3 % річних та інфляційнийх на користь ОСОБА_1 , не скасовано й не змінено, тому колегія суддів вважає, що між сторонами у справі не виникло кондикційне зобов'язання (адже підстава не відпала і кошти повинні бути сплачені з наявністю правової підстави).
Тобто, відсутні умови, які необхідні для виникнення кондикційного зобов'язання.
Оскільки кондикційне зобов'язання між сторонами не виникло, то підстави для застосування до відносин сторін норм глави 83 ЦК України відсутні.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції, про те, що в даному випадку норми статті 1214 ЦК України вказані правовідносини між сторонами не регулюють, правильний, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Аргументи касаційної скарги про те що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, 24 квітня 2021 року у справі № 639/224/16-ц, 28 квітня 2021 року у справі № 520/7712/16-ц,12 травня 2021 року у справі № 154/2698/19, 13 травня 2021 року у справі № 497/952/19 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та фактичні обставини у наведених заявником справах не тотожні.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
А. І. Грушицький