Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 303/2593/19
провадження № 61-1411св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Мукачівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2019 року у складі судді Гутій О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та зобов'язання надати дозвіл на укладення договору найму.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько - ОСОБА_2 .
У період з травня 2010 року по день смерті ОСОБА_2 , єдиним членом сім'ї, який проживав з померлим за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 спільно проживав з померлим, мав з ним спільний побут, допомагав у домашніх справах.
Інших родичів у ОСОБА_2 , які б з ним проживали, не було.
Після смерті ОСОБА_2 позивач поніс всі витрати по його похованню.
Станом на сьогоднішній день у Спадковому реєстрі відкрита спадкова справа № 58257299 від 24 листопада 2015 року на підставі заяви ОСОБА_1 .
Метою звернення до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю є необхідність отримання права на визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього.
Рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради «Про надання звільнених квартир, зарахування на квартирний облік, заключення договорів житлового найму, обміну квартир» № 154 від 25 травня 1983 року ОСОБА_2 надано дозвіл на укладення договору найму, склад сім'ї - 1 чоловік, що проживає по АДРЕСА_2 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,6 кв. м, кухні. Основний квартиронаймач ОСОБА_3 (дід) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , як члена сім'ї, з ОСОБА_2 у період з травня 2010 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язати Виконавчий комітет Мукачівської міської ради надати дозвіл на укладення з ОСОБА_1 договору житлового найму на квартиру АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними. Позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Місцевий та апеляційний суд дійшли безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.
Заявник вважає, що ним подано до суду достатньо доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, однак належної оцінки їм надано не було.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
12 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до архівного витягу із рішення Виконавчого комітету Мукачівської міської ради «Про надання звільнених квартир, зарахування на квартирний облік, заключення договорів житлового найму, обміну квартир» № 154 від 25 травня 1983 року, ОСОБА_2 надано дозвіл на укладення договору найму, склад сім'ї - 1 чоловік, що проживає по АДРЕСА_2 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 24,6 кв. м., кухні. Основний квартиронаймач ОСОБА_3 - дід, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с.15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12).
Згідно із витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 42223581 від 24 листопада 2015 року відкрита спадкова справа № 58257299 від 24 листопада 2015 року на підставі заяви ОСОБА_1 (а. с.13).
У наданому позивачем акті про проживання однією сім'єю від 27 липня 2018 року зазначено, що свідки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , підтвердили факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як члена сім'ї з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у період з травня 2010 року по день смерті останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.14).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з якої 20 травня 2010 року був знятий з реєстрації місця проживання по рішенню суду, та з 11 липня 2017 року по даний час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а. с.10-11).
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у січні 2020 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно із положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку для постійного проживання.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Належними та допустимими доказами факту проживання однією сім'єю є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків.
Звертаючись з цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 у період з травня 2010 року по день смерті останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач надав акт від 27 липня 2018 року, який обґрунтовано не визнано належним та допустимим доказом у справі, оскільки у ньому відсутні відомості про те, хто був уповноважений на складання такого акту, останній не посвідчено управляючою компанією в управлінні якої перебуває будинок АДРЕСА_6 чи органом місцевого самоврядування.
Показання допитаних свідків також правомірно не було прийнято до уваги, враховуючи, що їх покази не підтвердили факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з травня 2010 року по 24 червня 2015 року.
Факт відкриття спадкової справи за заявою позивача не має правового значення для цієї справи.
Інших доказів, які б підтверджували факт спільного проживання позивача з померлим суду не надано.
За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд, під час перегляду справи, обґрунтовано зауважив, що свідки, вказані в акті від 27 липня 2018 року, не були сусідами померлого, отже не могли достеменно стверджувати щодо обставин фактичного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, слушними є доводи апеляційного суду, щодо проживання позивача з жовтня місяця 2012 року разом з дружиною та дітьми за адресою: АДРЕСА_5 .
Доказів того, що ОСОБА_1 припинив спільне проживання зі своєю дружиною та дітьми суду не надано.
Доводи касаційної скарги в основному зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі і переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вичерпності висновків місцевого та апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська