Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 317/277/19
провадження № 61-15314св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Приватне підприємство «Агрофірма «Росія»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Міськрайонне управління у Запорізькому районі та місті Запоріжжі Головного територіального управління Держгеокадастру у Запорізькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Росія» на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2019 року Приватне підприємство «Агрофірма «Росія» (далі - ПП «Агрофірма «Росія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Міськрайонне управління у Запорізькому районі та місті Запоріжжі Головного територіального управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про поновлення договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що 10 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого йому передано в оренду земельну ділянку площею 5,7641 га, кадастровий № 2322185700:03:002:0042, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Марївської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Договір оренди). Вказаний договір було зареєстровано 31 березня 2008 року в Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061. Пунктом 9 Договору оренди передбачено, що його укладено на 10 років і він діє до 31 грудня 2016 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Орендодавець, у разі відмови у продовженні орендних відносин, зобов'язаний письмово повідомити орендаря не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії цього договору. Протягом листопада-грудня 2016 року воно не отримувало від відповідача повідомлень щодо відмови у продовженні правовідносин за Договором оренди. Також пунктом 39 Договору оренди встановлено, що після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, цей договір вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах. Оскільки ПП «Агрофірма «Росія» продовжує користуватися земельною ділянкою, в повному обсязі та вчасно нараховує і сплачує відповідачу орендну плату, а відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору не направив йому лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення Договору оренди, то відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» для поновлення Договору оренди необхідно укласти додаткову угоду до цього договору. 01 червня 2018 року воно звернулося до відповідача з листом-повідомленням щодо поновлення Договору оренди, до якого долучило всі необхідні документи, однак ОСОБА_1 направив йому вимогу про повернення земельної ділянки. Враховуючи викладене, ПП «Агрофірма «Росія» просило поновити Договір оренди, який було зареєстровано 31 березня 2008 року в Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061, строком на 10 років, а також визнати поновленим цей Договір оренди в редакції додаткової угоди, текст якої наведено в прохальній частині позовної заяви.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечив проти позову, посилаючись на те, що 31 травня 2016 року він направив позивачу лист-повідомлення про відмову в поновленні та продовженні Договору оренди, оскільки бажав обробляти земельну ділянку самостійно, а 21 червня 2016 року направив позивачу лист з вимогою про повернення земельної ділянки, яку орендарем не виконано, чим порушено його права та умови договору. Позивач не сплатив йому орендну плату за 2017-2018 роки та не користується земельною ділянкою, так як вона використовується ним особисто.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2019 року у складі судді Громової І. Б., з урахуванням ухвали цього суду від 18 грудня 2019 року про виправлення описок, позов ПП «Агрофірма «Росія» задоволено. Поновлено Договір оренди, який було зареєстровано 31 березня 2008 року в Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061, строком на 10 років. Визнано поновленим Договір оренди, який було зареєстровано 31 березня 2008 року в Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061, строком на 10 років, в наступній редакції додаткової угоди:
«ДОДАТКОВА УГОДА
про поновлення терміну дії Договору оренди землі від 10 листопада 2006 року (зареєстрованого 31 березня 2008 року за № 040826000061) кадастровий номер 2322185700:03:002:0042 площею 5,7641 га
м. Запоріжжя «____»_______ 2019 р.
Ми, що нижче підписалися: гр. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , далі «Орендодавець», з одного боку, та
приватне підприємство «Агрофірма «Росія», ЄДРПОУ 03749193, юридична адреса: 70440, Запорізька область, Запорізький район, с. Мар'ївка вул. Леніна, 45, в особі директора Гринь А. В., який діє на підставі Статуту, іменований в подальшому Орендар, з другого боку, уклали дану Додаткову угоду про наступне:
Поновити термін дії договору оренди землі від 10 листопада 2006 року, зареєстрованого 31 березня 2008 року в Запорізької регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061 строком на 10 (десять) років.
Всі інші умови вищевказаного договору не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними.
Дана Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору оренди землі від 10 листопада 2006 року, зареєстрованого 31 березня 2008 року в Запорізької регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061.
Датою укладення додаткової угоди є дата набуття рішенням суду законної сили.»
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після спливу строку Договору оренди ПП «Агрофірма «Росія» продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою, і в місячний строк після закінчення строку дії цього договору орендодавець ОСОБА_1 не направив ПП «Агрофірма «Росія» лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення Договору оренди на новий строк. Тому Договір оренди є поновленим. Доводи відповідача про те, що 31 травня 2016 року він направив позивачу лист-повідомлення про відмову в поновленні та продовженні Договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки з тексту цього листа неможливо зробити висновок про яку саме земельну ділянку йде мова, в ньому не вказано кадастровий номер та площу земельної ділянки, і його було направлено на іншу адресу, за якою ПП «Агрофірма «Росія» ніколи не знаходилося та не було зареєстроване. Крім того, в цьому листі ОСОБА_1 не зазначив про відмову в поновленні Договору оренди після закінчення терміну його дії. Відповідач не надав жодної квитанції, що підтверджує сплату ним земельного податку за 2017-2018 роки, що мають сплачувати власники земельних ділянок (паїв) та постійні землекористувачі - фізичні та юридичні особи. Натомість факт користування спірною земельною ділянкою ПП «Агрофірма «Росія» підтверджується: відповіддю заступника сільського голови Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Кришталя А. М. від 26 вересня 2019 року, з якої вбачається, що ПП «Агрофірмою «Росія» на земельній ділянці площею 5,7641 га, кадастровий номер 2322185700:03:002:0042, власною сільськогосподарською технікою здійснило підготовку ґрунту дискуванням на зимівлю 2019/2020 років; квитанцією від 20 лютого 2019 року № 2 про сплату ПП «Агрофірмою «Росія» податку за користування землею за 2019 рік; платіжним дорученням від 24 жовтня 2019 року № 149 про перерахування військового збору з нарахованої орендної плати за земельний пай ОСОБА_1 за 2019 рік; платіжним дорученням від 24 жовтня 2019 року № 150 про сплату податку на доходи фізичних осіб з нарахованої орендної плати за земельний пай ОСОБА_1 за 2019 рік; актом обстеження та виконання геодезичної зйомки визначення місця розташування земельної ділянки, кадастровий номер 2322185700:04:001:0077, на території Мар'ївської сільської ради за межами населеного пункту, що знаходиться в користуванні ПП «Агрофірма «Росія» на праві оренди. Зазначеними доказами спростовуються доводи відповідача про те, що протягом 2017-2019 років він самостійно обробляв земельну ділянку,
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПП «Агрофірма «Росія» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що строк дії Договору оренди закінчився 31 грудня 2016 року і ПП «Агрофірма «Росія» до закінчення цього строку було обізнане про бажання ОСОБА_1 самостійно обробляти власну земельну ділянку, так як 31 травня 2016 року відповідач повідомив позивача про своє небажання продовжувати договірні відносини з ним, а 22 серпня 2016 року власники земельних ділянок, які є орендодавцями, в тому числі ОСОБА_1 , направили ПП «Агрофірма «Росія» колективне звернення, в якому зазначили про бажання самостійно обробляти власні земельні ділянки в наступному році. При цьому ПП «Агрофірма «Росія» не дотрималося вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» і пропустило місячний строк звернення за підписанням додаткової угоди, оскільки звернулося з такою пропозицією до позивача лише 30 травня 2018 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2020 року ПП «Агрофірма «Росія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2019 року.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 594/153/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 395/1444/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 648/1226/17, від 16 червня 2020 року у справі № 915/1856/18, від 15 липня 2020 року у справі № 905/204/18, а також безпідставно послався на лист-повідомлення від 31 травня 2016 року, так як цей лист не має ніякого відношення до Договору оренди, укладеного між сторонами, строк дії якого закінчився 31 грудня 2016 року, і ОСОБА_1 направив його на іншу адресу, за якою ПП «Агрофірма «Росія» ніколи не знаходилося та не було зареєстроване. Оригінал вказаного листа було надано до суду позивачем, що свідчить про те, що ПП «Агрофірма «Росія» не отримувало його. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що колективне звернення власників земельних ділянок від 22 серпня 2016 року не направлялося ПП «Агрофірма «Росія» і підписане не ОСОБА_1 , а іншою особою - ОСОБА_2 , який не є представником ОСОБА_1 . Оскільки ПП «Агрофірма «Росія» продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою, належним чином виконує свої обов'язки, передбачені Договором оренди, то строк дії цього договору підлягав поновленню з підстав, визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Встановивши, що строк дії Договору оренди закінчився 31 грудня 2016 року, і ПП «Агрофірма «Росія» пропустило місячний строк звернення за підписанням додаткової угоди, так як звернулося з такою пропозицією до нього лише 30 травня 2018 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПП «Агрофірма «Росія». Посилання позивача в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 594/153/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 395/1444/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 648/1226/17, від 16 червня 2020 року у справі № 915/1856/18, від 15 липня 2020 року у справі № 905/204/18, не заслуговують на увагу, оскільки в цих справах садами встановлено, що орендарі повідомляли орендодавців про намір поновити договори оренди землі у визначений строк, а також додавали до листів-повідомлень проекти додаткових угод, як це передбачено статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Тобто наведені в цих постановах правові висновки було зроблено за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.
11 листопада 2020 року справа № 317/277/19 надійшла до Верховного Суду.
За розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року № 1741/0/226-21, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 , на підставі подань секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2021 року справу № 317/277/19 (провадження № 61-15314св20) передано судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., визначено суддів, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 5,7641 га, кадастровий номер 2322185700:03:002:0042, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мар'ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
10 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «Агрофірма «Росія» було укладено Договір оренди, який 31 березня 2008 року зареєстровано в Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826000061.
Пунктом 9 Договору оренди передбачено, що його укладено на 10 років і він діє до 31 грудня 2016 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Орендодавець у разі відмови в продовженні орендних відносин, зобов'язаний письмово повідомити орендаря не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії цього договору.
Відповідно до пункту 34 Договору оренди зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розглядається у судовому порядку.
Згідно з пунктом 39 Договору оренди після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір оренди вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором.
31 травня 2016 року ОСОБА_1 направив ПП «Агрофірма «Росія» лист-повідомлення, в якому повідомив про бажання з 2016 року обробляти земельну ділянку самостійно.
22 серпня 2016 року власники земельних ділянок, які є орендодавцями, в тому числі ОСОБА_1 , направили ПП «Агрофірма «Росія» колективне звернення, в якому зазначили про бажання самостійно обробляти власні земельні ділянки в наступному році.
Строк дії Договору оренди закінчився 31 грудня 2016 року.
30 травня 2018 року ПП «Агрофірма «Росія» звернулося до ОСОБА_1 з листом, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на поновлення Договору оренди.
Згідно з частиною другою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час укладення Договору оренди, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
Так, відповідно до частин першої-п'ятої статті 33 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п'ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Згідно з частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору
оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.
Отже, за наявності вираженого волевиявлення орендодавця на відмову від продовження оренди та заявленої вимоги власника про повернення земельної ділянки, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не може бути підставою для поновлення орендних відносин між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що ПП «Агрофірма «Росія» звернулося до ОСОБА_1 із заявою про продовження дії Договору оренди лише 30 травня 2018 року, тобто після закінчення строку його дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з недотриманням позивачем процедури і строків реалізації переважного права на продовження Договору оренди.
Доводи касаційної скарги ПП «Агрофірма «Росія» про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, є необґрунтованими, оскільки правові висновки, викладені в зазначеній постанові, були застосовані апеляційним судом, а їх зміст відображено в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду України та Верховного Суду містять правові висновки, які були зроблені за інших встановлених фактичних обставин, а саме орендарі повідомляли орендодавців про намір поновити договори оренди землі у визначений строк, а також додавали до листів-повідомлень проекти додаткових угод, як це передбачено статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Відтак доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував таких правових висновків, не заслуговують на увагу.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно послався на лист-повідомлення ОСОБА_1 від 31 травня 2016 року, а також не звернув уваги на те, що колективне звернення власників земельних ділянок від 22 серпня 2016 року не направлялося ПП «Агрофірма «Росія» і підписане не ОСОБА_1 , а іншою особою - ОСОБА_2 , який не є представником ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про те, що ПП «Агрофірма «Росія» не дотрималося вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» і пропустило місячний строк звернення для підписання додаткової угоди, так як звернулося з такою пропозицією до позивача лише 30 травня 2018 року, а строк дії Договору оренди закінчився 31 грудня 2016 року.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Непорушність права власності закріплено й у статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Оскільки строк дії Договору оренди землі закінчився, новий договір з орендарем не укладався, додаткова угода його сторонами не підписувалася, то відсутні обставини, які б давали позивачу правові підстави займати спірну земельну ділянку на праві оренди.
Доводи касаційної скарги ПП «Агрофірма «Росія» про те, що воно продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою, належним чином виконує свої обов'язки, передбачені Договором оренди, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом вищенаведеної статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «Росія» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук