Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 202/8068/19
провадження № 61-14250св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Бєльченко Л. А. від 10 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., від 21 липня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (далі - КП «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»), комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Криничанське БТІ») про усунення перешкод у користуванні майном, що знаходиться у спільній частковій власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 у розмірі 33/50 і 17/50 часток відповідно. Домоволодіння в цілому складається з: житлового будинку А-2 загальною площею 94.2 кв. м, житловою площею 50,8 кв. м, сараю Б, літньої кухні - В, убиральні - Д, душу - Е, убиральні - Ж, гаражу (тимчас.) - З, душу - И, навісу - Л, № 1-3, 1 - споруди.
ОСОБА_2 здійснено реконструкцію частини житлового будинку та реконструкцію сараю і літньої кухні під гараж. Під час проведення 09 листопада 2015 року технічної інвентаризації житлового будинку, будівель і споруд було встановлено, що самовільно збудованими є будівлі під літерою А3-1 - частина прибудови, мансардний поверх над будинком, а також здійснено самовільно переобладнання по літері А1-1 у приміщенні 2-2, внаслідок чого загальна площа приміщень склала 119 кв. м, а житлова 56,5 кв. м.
Державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (номер запису про право власності 1744228) за результатами реконструкції проведена на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Криничанське БТІ» Профатілової М. С., індексний номер: 48893264 від 27 вересня 2019 року.
Позивач вказував, що він як співвласник спільної часткової власності не надавав відповідачці дозволу на добудову чи реконструкцію домоволодіння, а тому реєстрація права власності за нею є порушенням його права власності.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48893264 від 27 вересня 2019 року та скасувати запис № 1744228 від 01 липня 2013 року, усунути перешкоди у праві користування майном, що знаходиться у спільній частковій власності, шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна: будівлі під літерою А3-1 - частина прибудови, мансардний поверх над літерою А-2 і самовільно здійснене переобладнання по літері А1-1 у приміщенні 2-2.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачем не доведено порушення його прав з боку відповідачки. Встановлено, що хоча співвласникам спільної часткової власності за спірною адресою об'єкти нерухомості не були виділені в натурі, не був визначений порядок користування домоволодінням, проте фактично ще між попередніми власниками склався відповідний порядок користування і жоден з них не пред'являв претензій з цього приводу.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено, що в результаті реконструкції об'єктів нерухомості: прибудови А3-1, мансардного поверху над літ А-2, переобладнання у приміщенні 2-2 літера А1-1 без зміни геометричних розмірів, порушено його право спільної часткової власності на домоволодіння, адже вказаними об'єктами ані позивач, ані попередні співвласники 33/50 частин домоволодіння ніколи не користувалися. Судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено порушення як прав позивача, так і прав інших осіб, суспільних інтересів проведеною відповідачкою реконструкцією домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні майном через недоведеність порушення прав позивача з боку відповідачки, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування запису про державну реєстрацію права № 1744228, як похідної вимоги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не було доведено та не надано переконливих належних і достовірних доказів того, що у результаті реконструкції об'єктів нерухомості: прибудови А3-1, мансардного поверху над літ А-2, переобладнання в приміщенні 2-2 літера А1-1 без зміни геометричних розмірів, порушені його права як співвласника на спірне домоволодіння, адже вказаними об'єктами ані позивач, ані попередні співвласники 33/50 частин домоволодіння ніколи не користувалися. Знесення самочинно збудованого об'єкта є крайнім заходом і можливе лише, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень.
Позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права власності № 1744228 визнані такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
20 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 695/3442/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 826/16382/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 826/6988/16, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 24 червня 2020 року у справі № 320/5880/18, від 15 липня 2020 року у справі № 826/1419/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/183/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 814/944/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/20369/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/20805/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 1.380.2019.000118, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 07 липня 2021 року у справі № 310/4387/17, від 14 липня 2021 року у справі № 947/22831/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 669/43/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій, не надавши належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, дійшли неправильних висновків про те, що будівництво та реконструкція домоволодіння була проведена відповідачкою в межах закону. Вказує, що відповідачка від батька не успадкувала будь-яких добудов. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо переоцінки доказів, на які позивач посилався в обґрунтування своїх доводів, що свідчить про поверхневий розгляд справи. Суди дійшли хибних висновків про відсутність підстав для визнання збудованих та реконструйованих відповідачкою приміщень домоволодіння АДРЕСА_1 самочинним будівництвом та їх знесення з метою усунення перешкод у користуванні майном.
Заявник стверджує, що реконструкція будь-якого приміщення, що знаходиться у спільній частковій власності, безумовно є порушенням прав іншого співвласника будинку, незалежно від заподіяння шкоди. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що права позивача не порушено не відповідають фактичним обставинам справи.
Також заявник посилається на те, що у заявлених позовних вимогах він просив скасувати не тільки рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а й запис про право власності, стверджує, що ним обрано належний спосіб захисту своїх прав.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилається на те, що через неналежну оцінку документів, які додані до позовної заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, залишив поза увагою те, що позов не містить позовної вимоги про скасування декларації про готовність об'єкту до експлуатації та таку декларацію було скасовано раніше. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», КП «Криничанське БТІ», про усунення перешкод у користуванні майном, що знаходиться в спільній частковій власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Твердження позивача про те, що скасування декларації є підставою для визнання об'єкту самочинним будівництвом не ґрунтується на нормах матеріального права. Доводи позивача про те, що подання відповідачем недостовірних даних є самостійною підставою для визнання будівництва самочинним також не відповідають нормам матеріального права. ОСОБА_2 вказує, що об'єкти реконструкції не є самочинним будівництвом, оскільки їх будівництво (прибудови тераси та будинку) здійснювалося ще її дідом ОСОБА_4 за наявності відповідного рішення виконкому Індустріальної районної ради народних депутатів від 14 липня 1989 року № 381-8.
У поданих додаткових поясненнях представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вказує на те, що факт подання відповідачкою недостовірних даних, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, є самостійною підставою для визнання будівництва самочинним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2015 року є власником 33/50 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А-2 загальною площею 94,2 кв. м, житловою площею 50,8 кв. м, сараю - Б, літньої кухні - В, убиральні - Д, душу - Е, убиральні - Ж, гаражу - З (тимчас), душу - И, навісу - Л, № 1-7, 1 споруди.
ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 вересня 2009 року, виданого 07 липня 2011 року, належить 17/50 часток домоволодіння за цією ж адресою, які складаються відповідно до цього правовстановлюючого документу з житлового будинку А-2, загальною площею 94,2 кв. м, житловою площею 50,8 кв. м, сараю - Б, літньої кухні - В, убиральні - Д, душу - Е, убиральні - Ж, гаражу - З (тимчас), душу - И, навісу - Л, № 1-3, І споруди.
Отже, зазначене домоволодіння перебуває у спільній частковій власності сторін, поділ в натурі домоволодіння не проводився, порядок користування домоволодінням не визначався, але порядок користування домоволодінням фактично склався ще між попередніми його власниками. Згідно технічних документів на домоволодіння останнє фактично розподілено на квартири № 1 і № 2 , що не заперечували представники сторін у судовому засіданні.
У відповідності до інформації від 15 жовтня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна у домоволодіння включає частину прибудови А 3-1, площею 7,7 кв. м, мансардний поверх над літ А-2 площею 17,1 кв. м. Також має місце переобладнання в приміщенні 2-2 літера А 1-1.
Відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) від 22 травня 2019 року ОСОБА_2 дозволено реконструкцію частини житлового будинку (квартира № 2 ) та реконструкцію сараю й літньої кухні під гараж за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 22 жовтня 2019 року № 00000000484, складеним за результатами проведення позапланового заходу на об'єкті: «реконструкція частини житлового будинку (квартира № 2 ) та реконструкція сараю і літньої кухні під гараж за адресою: АДРЕСА_1 », управлінням державного-архітектурного контролю Дніпровської міської ради виявлено недостовірні дані у повідомленні про початок виконання будівельних робіт та у декларації про готовність об'єкта до експлуатації у частині зазначення замовником будівництва її одноосібно, у той час як вона є власником частки - 17/50.
Також встановлено, що об'єкт реконструкції з літерою А 3-1 - частина прибудови, щодо якого позивач ставить питання про знесення, побудований ще за час життя ОСОБА_6 і дозвіл на будівництво цієї прибудови надано рішенням виконкому Індустріальної районної ради народних депутатів від 14 липня 1989 року.
Згідно з рішенням виконкому Індустріальної районної ради народних депутатів від 04 грудня 1987 року № 603.17 ОСОБА_6 за час його життя узаконив сарай літ Б, літ Г, літню кухню літ В, побудовані на земельній ділянці, що була відведена йому рішенням Амур-Нижньодніпровської районної ради депутатів трудящих м. Дніпропетровська від 10 квітня 1956 року № 630 площею 567 кв. м.
Відповідно до технічного висновку від 02 березня 2011 року по інструментальному обстеженню будівельних конструкцій по АДРЕСА_1 , рік побудови прибудови приміщення літ. А3-1 - 2005 рік; мансарди літ. А-2 - 2008 рік.
Відповідно до рішення народного суду Індустріального району м. Дніпропетровська від 12 травня 1982 року між співвласниками на той час домоволодіння ОСОБА_7 і ОСОБА_6 був визначений порядок користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частинами першою-другою статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач зокрема посилався на те, що відповідачка без його погодження здійснила реконструкцію частини житлового будинку та реконструкцію сараю і літньої кухні під гараж. Під час проведення 09 листопада 2015 року технічної інвентаризації житлового будинку, будівель і споруд було встановлено, що самовільно збудованими є будівлі під літерами А3-1 - частина прибудови, мансардний поверх над літерою А-2, а також здійснено самовільно переобладнання по літері А1-1 в приміщенні 2-2, внаслідок чого загальна площа приміщень склала 119 кв.м., а житлова 56,5 кв.м.
Державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (номер запису про право власності 1744228) за результатами реконструкції проведена згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Криничанське БТІ» Профатілової М. С, індексний номер 48893264 від 27 вересня 2019 року, яке прийнято на підставі, зокрема, декларації про готовність об'єкту до експлуатації від 11 вересня 2019 року.
Позивач наголошував, що він як співвласник домоволодіння не надавав відповідачці дозволу на реконструкцію домоволодіння чи добудову приміщень, а тому реєстрація права власності за відповідачкою на майно (після його реконструкції), яке знаходиться у спільній частковій власності, є порушенням його права власності, як законного співвласника нерухомого майна.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з'ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з'ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.
Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України власник земельної ділянки може вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами чи за її рахунок; приведення земельної ділянки до попереднього стану або відшкодування витрат.
За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва власник земельної ділянки може заявляти за умови доведеності факту порушення його прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У той же час, у відповідності до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не було доведенотого, що в результаті реконструкції об'єкту нерухомості: прибудови А3-1, мансардного поверху над літ А-2, переобладнання у приміщенні 2-2 літера А1-1 без зміни геометричних розмірів, порушені його права як співвласника домоволодіння, адже вказаними об'єктами ані позивач, ані попередні співвласники 33/50 частин домоволодіння ніколи не користувалися.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем порушення його прав, як співвласника житлового будинку, зокрема зауважив, що фактично ще між попередніми власниками спірного домоволодіння склався порядок користування спірним житлом і жоден з них не пред'являв претензій з цього приводу. Зокрема, прибудову мансарди над літ. А-2, частину прибудови літ А3-1 здійснив ще ОСОБА_6 (дід відповідачки) на підставі дозволу і легітимізував проведені прибудови на підставі діючого на той час законодавства. ОСОБА_2 ж здійснила лише реконструкцію сараю і літньої кухні під гараж без зміни геометричних розмірів фундаменту цих об'єктів та провела ремонтні роботи.
Рішенням народного суду Індустріального району м. Дніпропетровська від 12 травня 1982 року між співвласниками на той час домоволодіння ОСОБА_7 і ОСОБА_6 був визначений порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем не доведено, що добудовані приміщення виходять за межі виділеної у користування ОСОБА_6 земельної ділянки.
У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 не змінились й складають 33/50 та 17/50 відповідно.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що у результаті проведення будівельних робіт з реконструкції об'єкту нерухомості: прибудови А3-1, мансардного поверху над літ А-2, переобладнання в приміщення 2-2 літера А1-1 без зміни геометричних розмірів, права позивача як співвласника спірного домоволодіння по АДРЕСА_1 порушені не були, оскільки така реконструкції (добудова) не вплинула на частки співвласників у спірному майні та не створила позивачу, як власнику 33/50 частин домоволодіння, перешкод у користуванні майном (земельною ділянкою та частиною домоволодіння, якими він фактично користується).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами зроблена належна правова оцінка доказів.
Висновки судів, зроблені за результатами встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам, які містяться у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович