Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 803/12/21
провадження №61-7407ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітов М. Ю. (судді-доповідача), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
за участю секретаря судового засідання - Іванової І. О.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
боржники: Приватне підприємство «Д.І.М.», ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в складі судді Демченко Е. Л. у справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до приватного підприємства «Д.І.М.», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст вимог
У березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Дніпровського апеляційного суду як до суду першої інстанції з заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до Приватного підприємства «Д.І.М.» (далі - ПП «Д.І.М.»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року стягнуто солідарно з ПП «Д.І.М.», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 13 грудня 2019 року в розмірі 109 271, 12 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заявник зазначає, що вказане рішення третейського суду добровільно відповідачами не виконано, а також не оскаржене у компетентному суді.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило видати виконавчі листи на виконання вищевказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року в справі № 137/2020.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду як суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Ухвала апеляційного суду як суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили третейську угоду (третейське застереження).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданим банком витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився позичальник та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів містили умови, зокрема й щодо третейського застереження.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначало, що суд фактично здійснив оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, чим порушив приписи статті 56 Закону України «Про третейські суди» та статті 486 ЦПК України, оскільки при розгляді заяви про видачу виконавчого документа суд не здійснює оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про видачу виконавчого документа.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалами Верховного Суду від 02 вересня 2021 року, 02 листопада 2021 року задоволено клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 13 грудня 2019 року ПП «Д.І.М.» підписало заяву про відкриття поточного рахунку, згідно якої підприємство приєдналося до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів Банку, розміщених в мережі Інтернет на сайті privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 13 грудня 2019 року, та взяло на себе зобов'язання виконувати умови договору.
26 грудня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № Р1577346033145571541, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 перед банком за виконання ПП «Д.І.М.» зобов'язань, які випливають з кредитного договору від 13 грудня 2019 року.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року стягнуто солідарно з ПП «Д.І.М.», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 13 грудня 2019 року в розмірі 109 271, 12 грн та третейський збір за подання позовної заяви у розмірі 4 000 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 56 Закону України «Про третейські суди» визначено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону термін «компетентний суд» у Законі вживається у значенні місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України договором поруки є двосторонній правочин, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) та підстав для відступлення від даного висновку колегія суддів не вбачає.
Пунктом 11 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
У справі, що переглядається, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 грудня 2019 року у третейській справі № 137/2020 заборгованість стягнуто солідарно з боржника - юридичної особи ПП «Д.І.М.» та ОСОБА_1 , який є поручителем за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
За таких обставин вирішення спору, що виник між сторонами у третейському суді, належить до юрисдикції господарських судів, тому, з урахуванням пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України, справа про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у вказаному спорі, підлягає вирішенню господарським судом.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 11 березня 2021 року у справі № 876/59/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/73/20 та від 09 червня 2021 року у справі № 876/29/21 колегія суддів дійшла висновку про віднесення справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів, ухвалених в аналогічних спорах, до юрисдикції господарських судів.
Проте наведене залишилося поза увагою Дніпровського апеляційного суду, який, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності третейського спору, яке впливає на віднесення розгляду заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду до відповідного виду судочинства, помилково розглянув вказану заяву в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є достатньою підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює заявнику про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 24, 255, 351, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року скасувати.
Провадження в справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 13 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Приватного підприємства «Д.І.М.», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити.
Повідомити Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про віднесення розгляду справи за його заявою до юрисдикції господарських судів.
Роз'яснити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2021 року.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков