Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 522/8598/17
провадження № 61-5923св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду
м. Одеси, у складі судді Єршової Л. С., від 21 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дрішлюка І. А., від 03 березня 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов, з урахуванням поданих уточнень, мотивовано тим, що із 16 червня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 року в справі № 522/8598/17 шлюб між ними розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу сторонами було придбані квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки Toyota Hiаce, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , домовленості щодо поділу якого не досягнуто.
Посилалася також на те, що син проживає із нею, розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини і лікування та вважала, що вказані обставини є підставою для відступу від рівності часток подружжя у праві власності на спірну квартиру.
Також зазначала, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем без її згоди, а тому його вартість повинна бути врахована під час поділу спільного майна сторін, виходячи з середньої ринкової вартості транспортного засобу.
З урахуванням викладеного та поданих уточнень, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину середньої ринкової вартості спірного автомобіля марки Toyota Hiаce в сумі 125 695 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на
1/2 ідеальну частку квартири, загальною площею 21, 4 кв. м, житловою площею 13, 8 кв. м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 за кожним.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості транспортного засобу - автомобіля марки «TOYOTA HIACE», державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , у розмірі
10 000 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартира та автомобіль є спільним майном сторін та їх частки у праві спільної власності є рівними. Підстави для відступу від рівності часток подружжя під час поділу майна судом не встановлено.
Оскільки спірний автомобіль було відчужено відповідачем, сторони не дійшли згоди щодо його вартості, а відомості щодо дійсної його вартості на час розгляду справи відсутні, суд вважав, що позивач має право на одержання компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, виходячи із суми, за яку автомобіль був проданий 04 серпня 2016 року.
Суд відхилив як доказ висновок №57-18 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складений 01 серпня
2018 року, яким визначено середньо ринкову вартість автомобіля марки Toyota Hiаce станом на 04 серпня 2016 року на рівні 251 390 грн, оскільки визначення вартості спірного автомобіля було здійснено після його відчуження без огляду, на підставі статистичних даних та оголошень з веб-сайту з продажу автомобілів, які мають схожі технічні характеристики.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року змінено в частині визначення розміру компенсації 1/2 частки автомобіля марки Toyota Hiаce, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації 1/2 частини середньої ринкової вартості автомобіля задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості транспортного засобу - автомобіля марки «TOYOTA HIACE», державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , у розмірі 125 695 грн та витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 01 серпня 2018 року у сумі 2 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 порушив майнові права позивача на належну їй частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль, відчуживши це майно без згоди позивача та використавши кошти від відчуження автомобіля на власні потреби, дійшов висновку, що права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача вартості належної їй частки від середньо ринкової вартості автомобіля, а ОСОБА_2 не спростував вартість спірного автомобіля визначену висновком експертного автотоварознавчого дослідження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У поданій в квітні 2021 року касаційній скарзі на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення районного суду в частині вирішення вимоги про стягнення компенсації 1/2 частки вартості транспортного засобу в сумі 10 000 грн змінити та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 квітня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц. Заявник наголошував на тому, що предметом доказування у розглядуваній справі є ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля марки Toyota Hiаce, 2006 року випуску на час розгляду справи, тобто станом на 2018 рік.
Вважає, що наданий позивачем висновок №57-18 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складений 01 серпня 2018 року не містить інформації щодо предмета доказування у цій справі, а отже не є належним доказом.
Наголошує на тому, що з огляду на висновок Верховного Суду у справі № 127/7029/15 підстави для стягнення з нього на користь позивача компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Toyota Hiаce виходячи з ціни його продажу, визначеної договором купівлі-продажу, або з його середньо ринкової вартості на дату продажу відсутні.
Касаційна скарга не міститься доводів щодо оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанційв частині вирішення вимоги
ОСОБА_1 про поділ спірної квартири, а тому в силу положень статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 16 червня 2006 року по 20 лютого 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 ,
2007 року народження.
Під час шлюбу подружжям були придбані:
- квартира АДРЕСА_1 ;
- автомобіль марки Toyota Hiаce, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Вказаний автомобіль відповідачем відчужено ОСОБА_4 за ціною 20 000 грн, без згоди позивача до ухвалення 25 січня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/14840/16- ц рішення про розірвання шлюбу між сторонами.
24 травня 2017 року спірний автомобіль ОСОБА_4 було відчужено на користь ОСОБА_5 за ціною 37 000 грн.
Згідно наданого позивачем висновку №57-18 експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу Toyota Hiаce, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , складеного 01 серпня 2018 року судовим експертом Крутих Є. О., - середньо ринкова вартість зазначеного автомобіля станом на 04 серпня 2016 року визначається рівною 251 390 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2017 року у справі №522/7860/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1 600 грн щомісячно на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 27 квітня
2017 року і до досягнення цією дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
З огляду на викладене, суди, врахувавши наведені положення закону, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль набуто сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві власності на автомобіль є рівними. Відповідач
не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України
від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня
2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі
№ 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).
Встановивши, що ОСОБА_2 відчужив спірний автомобіль, який є спільною власністю подружжя без письмової згоди дружини та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім'ї, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належну їй 1/2 частку у праві власності на це майно.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, апеляційний суд врахував, що ціна продажу автомобіля ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_4 у договорі купівлі-продажу від 04 серпня 2016 року визначена за згодою сторін цього договору та може не відповідати його дійсній вартості.
Докази надання ОСОБА_1 згоди на укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 04 серпня 2016 року або погодження його умов, в матеріалах справи відсутні.
ОСОБА_1 на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала суду висновок №57-18 автотоварознавчого дослідження від 01 серпня 2018 року.
Відповідач на спростування вказаного розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи не звертався.
За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, який встановивши порушення прав ОСОБА_1 під час відчуження відповідачем спільного майна (автомобіля) без її згоди, при визначенні розміру компенсації врахував ринкову вартість автомобіля встановлену в результаті автотоварознавчого дослідження проведеного на замовлення позивача і не спростованого відповідачем.
Висновки апеляційного суду у розглядуваній справі за встановлених обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові
від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, які в першу чергу спрямовані на забезпечення особі, чиї права порушені, отримання справедливої сатисфакції у зв'язку з припиненням права на спільне майно.
Натомість у касаційній скарзі відповідач просить взагалі відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації частини вартості відчуженого ним без її згоди автомобіля.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року, з урахуванням змін, внесених в результаті апеляційного перегляду справи, та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. В. Шипович О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта