03 листопада 2021 року м. Харків Справа № 917/901/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Стойка В.В.
за участю:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" (вх. №2848П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі №917/901/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Тимощенко О.М.), повний текст якого складено 09.08.2021 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату", м. Полтава
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Параджанова-3", с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область
про стягнення 216 015,68 грн. заборгованості
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі №917/901/21 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 216 015,68 грн. за фактично надані послуги з управління багатоквартирним будинком.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Господарський суд першої інстанції, через не з'ясування обставин справи щодо фактичних відносин надання послуг, за мовчазною згодою відповідача та не вірне тлумачення норм матеріального права, що регулюють суспільні відносини у галузі надання житлово-комунальних послуг, зокрема, послуг з управління (утримання) багатоквартирним житловим будинком, ухвалив не вірне рішення.
Місцевим господарським судом не взято до уваги ту обставину, що на виконання рішення загальних зборів ОСББ "Параджанова-3" (далі - ОСББ) не було вжито жодних заходів щодо його реалізації та перебирання на себе функцій управління будинком від позивача, який продовжував надавати послуги та обслуговувати багатоквартирний будинок "Параджанова-3" (далі - будинок); всі інші послуги з утримання будинку та забезпечення його експлуатації та критичної інфраструктури (мереж і споруд) надавались позивачем і приймались відповідачем; в матеріалах справи відсутні докази письмової відмови відповідача від таких послуг позивача; договір на управління або утримання будинку у спірний період, між позивачем та відповідачем, як письмовий документ, скріплений підписами та печатками уповноважених осіб, не укладався; у жовтні 2020 року між позивачем та відповідачем відбулись переговори, за результатами яких було досягнуто усних домовленостей про те, що ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" здійснить детальний розрахунок витрат як фактичного часткового управителя будинку, яке з 01.04.2019 року по 01.10.2020 року фактично надало ОСББ послуги: вивіз побутового сміття, ремонт і технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування ГРМ, освітлення під'їздів та вуличного освітлення, технічне обслуговування мереж за укладеними договорами та звернеться з офіційним листом до ОСББ, до якого долучивши відповідні документи та ОСББ розгляне питання сплати та часткового відшкодування компанії на засіданні правління ОСББ або на загальних зборах, оскільки голова ОСББ питання погашення вказаних витрат компанії одноосібно вирішити не вправі, згідно Статуту.
Відмову у задоволенні позову господарський суд першої інстанції обґрунтував тим, що відсутність укладеного договору або рішення про замовлення послуги, відповідачем позивачу є доказами відсутності у відповідача обов'язку сплатити за надані позивачем послуги, однак така позиція суду першої інстанції не відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі №646/834/17.
Господарським судом першої інстанції порушено вимоги ч. 4 ст. 75 ГПК України та не взято до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення висновок господарського суду Полтавської області у справі №917/1741/19, який, в сукупності з іншими доказами, наданими позивачем, доводить правомірність заявлених позовних вимог.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 року у справі №914/385/18, від 10.04.2019 року у справі №904/6455/17 та від 05.11.2019 року у справі №915/641/18; від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 20.08.2020 року у справі №914/1680/18.
Місцевий господарський суд помилково розглянув спір у спрощеному провадженні без виклику сторін, оскільки справа не є малозначною та простою для вирішення, пояснення сторін могли б суттєво вплинути на об'єктивний розгляд справи по суті, у зв'язку з тим, що відносини надання послуг з управління будинком є досить специфічними у правовому регулюванні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611, від 11.08.2021 року №855, від 22.09.2021 року №981 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.12.2021 року.
Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами.
Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а, від 16.08.2021 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 року, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 року, з урахуванням ухвали від 11.10.2021 року, клопотання ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" на рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі; відповідачу встановлено строк до 12.10.2021 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 03.11.2021 року ; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі №917/901/21 зупинено; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
30.09.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11374), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що ОСББ - форма управління спільним майном будинку та самостійна юридична особа, яка є самостійним учасником майнових правовідносин; ОСББ несе повну майнову відповідальність за власними боргами та не відповідає за особисті борги співвласників.
У судове засідання 03.11.2021 року представник позивача не з'явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 15.09.2021 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 24.09.2021 року №6102256443804, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 15.09.2021 року - 21.10.2021 року; на підтвердження направлення копії ухвали суду від 11.10.2021 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 22.10.2021 року №6102255563547, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 11.10.2021 року - 20.10.2021 року.
У судове засідання 03.11.2021 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 15.09.2021 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 24.09.2021 року №6102256443812, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 15.09.2021 року - 22.09.2021 року; на підтвердження направлення копії ухвали суду від 11.10.2021 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 25.10.2021 року №6102255563539, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 11.10.2021 року - 21.10.2021 року.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду від 15.09.2021 року та від 11.10.2021 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" є суб'єктом господарювання, який спеціалізується па наданні послуг з управління та обслуговування багатоповерхових будинків, код КВЕД 81.10.
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта який належить, до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованої в Департаменті ДБІ у Полтавській області 07.06.2017 року № ПТ143171580796, завершено будівництво будинку; замовником виступало - ТОВ "Полтавський домобудівельний комбінат".
ТОВ "Полтавський домобудівельний комбінат" за актом приймання-передачі передало позивачу для обслуговування будинок, разом із технологічною та інженерною документацію.
01.09.2017 року позивач з усіма співвласниками квартир будинку (160 квартир) як виконавцем укладено договори на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території з відповідним переліком послуг та затвердженим за домовленістю сторін тарифом.
Для утримання житлового будинку позивачем було укладено відповідні договори.
Додатковою угодою №1 про внесення змін (доповнень) до договору про постачання електричної енергії від 01.12.2017 року №5919, укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та позивачем до існуючого договору постачання електричної енергії, внесений до переліку об'єктів споживання позивача будинок.
У зв'язку із введенням ринку електроенергії позивач приєднався до договору з ТОВ "Полтаваенергозбут" про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, серед переліку об'єктів значиться вказаний будинок.
02.01.2018 року між ТОВ “Полтавський ДБК” (забудовник) та Полтавським КАТП 1628 укладено договір №R/3511/1 про надання послуг з вивезення побутових відходів з додатком та подальшим укладанням додаткових угод до договору щодо вивозу сміття з будинку.
02.01.2018 року між ТОВ “Полтавський ДБК” (забудовник) та позивачем укладено договір про відшкодування вартості вивозки та захоронення твердих побутових відходів щодо багатоквартних будинків до яких увійшов вказаний будинок.
01.02.2017 року між позивачем та ПП "Полтаваліфт" укладено підрядний договір №106 на технічне обслуговування ліфтів. Додатковою угодою №2 від 29.06.2018 року до договору №106 на технічне обслуговування ліфтів від 01.02.2017 року було включено вказаний будинок.
10.06.2019 року між позивачем та ТОВ спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Полтаваліфт" укладено договір №91/19 на поточний ремонт ліфта, предметом якого є поточний ремонт ліфта першого під'їзду будинку.
26.07.2018 року між позивачем та ПАТ "Полтавагаз" укладено договір №10-20/354Е/18 на експлуатацію складових газорозподільної системи в тому числі і вказаного будинку.
За вказаними договорами, позивачу, відповідними організаціями, включно по грудень 2020 року, за надання відповідних послуг по будинку (вивіз сміття, обслуговування ГРМ, обслуговування і ремонт ліфтів, освітлення у під'їздах та вуличне освітлення) виставлялися рахунки на сплату, акти виконаних робіт (наданих послуг), які оплачувалися позивачем, що підтверджується підписаними між ТОВ "Полтаваенергозбут" (як постачальником) та позивачем ( як споживачем) актами купівлі-продажу електричної енергії та платіжними дорученнями; підписаними актами надання послуг підписаними між ТОВ "Полтавський ДБК" та позивачем та платіжними дорученнями; підписаними між ПП "Полтаваліфт" та позивачем актами приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та платіжними дорученнями; підписаними між ТОВ спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Полтаваліфт" та позивачем актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та платіжним дорученням; підписаними між ПАТ "Полтавагаз" та позивачем актами приймання виконаних робіт, рахунками на оплату та платіжними дорученнями.
20.11.2018 року було проведено державну реєстрацію ОСББ "Параджанова-3" за адресою: Полтавський район с. Розсошенці, вул. Параджанова, буд. 3 та присвоєно код ЄДРПОУ 42636826.
23.12.2018 року на зборах ОСББ було прийнято рішення, оформлене протоколом від 23.12.2018 року про обрання форми управління ОСББ через свої органи правління та про отримання технічної документації на будинок від попереднього балансоутримувача.
Відповідач, листом від 22.12.2018 року звернувся до позивача з пропозицією провести передачу документації на будинок 26 грудня 2018 року.
Листами від 20.01.2019 року та від 11.02.2019 року, відповідач повторно звертався до позивача з вимогою про передачу документів на будинок.
Згідно протоколу № 2 від 24.03.2019 року засідання правління ОСББ було прийнято рішення з 01.04.2019 року взяти на баланс ОСББ будинок та прибудинкову територію; здійснити передачу документів на будинок та прибудинкову територію.
Відповідачем було направлено лист-повідомлення від 26.03.2019 року до позивача з вимогою надати доступ до приміщення загального користування та здійснити передачу будинку та документації на будинок - 03 квітня 2019 року о 14 год. 00 хв., із залученням складу комісії представника місцевого самоврядування Щербанівської ОТГ та поліції.
13.06.2019 року відповідачем надіслано позивачу претензію з вимогою передати документи на будинок. Факт направлення підтверджується описом вкладення АТ “Укрпошта” від 13.06.2020 року.
З травня 2019 року по листопад 2019 року до позивача масово звернулися власники квартир будинку з заявами про одностороннє розірвання укладених договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території від 01.05.2019 року в зв'язку із створенням ОСББ та обранням форми управління - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Позивач, на заяви про розірвання договору власникам квартир будинку, надав листи відповіді наступного змісту: “Договір про надання послуг укладений на невизначений термін і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Відповідно до п. 20 договір може бути розірваний достроково у разі: переходу права власності на квартиру до іншої особи; невиконання умов договору сторонами. Отже, підстав для розірвання договору не має. "
Згідно протоколу № 3 від 08.09.2019 року засідання правління ОСББ, було прийнято рішення подати позовну заяву до суду про зобов'язання вчинити дії.
04.10.2019 року до господарського суду Полтавської області надійшов позов ОСББ "Параджанова-3" до ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" про зобов'язання передати документи щодо багатоквартирного будинку за адресою Полтавський район, с. Розсошенці, Параджанова С., буд.3.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.10.2020 року у справі 917/1741/19 позовні вимоги ОСББ "Параджанова-3" задоволено повністю; зобов'язано ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" передати ОСББ "Параджанова-3" документи щодо будинку за адресою: Полтавський район, с.Розсошенці, вул. Параджанова С., буд. 3, а саме: технічний паспорт на багатоквартирний будинок; паспорт об'єкта, складений за результатами обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва; енергетичний сертифікат і звіт про обстеження інженерних систем; проектну документацію зі схемами влаштування внутрішньобудинкових систем; документ, що підтверджує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; технічну документацію обладнання котелень; технічну документацію на ліфти; план земельної ділянки; акти приймання-передавання технічної документації на багатоквартирний будинок; паспорти, гарантійні документи, акти випробування, повірки й опломбування та інші технічні документи на системи (протоколи виміру опору ізоляції електромереж; протоколи огляду системи вентиляції), мережі (схеми внутрішньобудинкових мереж централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення тощо), встановлені прилади, устаткування та обладнання у багатоквартирному будинку.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 року рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2020 року у справі №917/1741/19 скасовано в частині задоволення позову в повному обсязі і зобов'язання ТОВ “Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату” передати ОСББ “Параджанова-3” документи щодо багатоквартирного будинку за адресою: Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Параджанова С., буд. 3, а саме: енергетичний сертифікат та технічну документацію обладнання котелень; прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково; в частині позовних вимог про зобов'язання ТОВ “Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату” передати ОСББ “Параджанова-3” документи щодо багатоквартирного будинку за адресою: Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Параджанова С., буд. 3, а саме: енергетичний сертифікат та технічну документацію обладнання котелень відмовлено; в решті рішення господарського суду Полтавської області від 20.10.2020 року у справі №917/1741/19 залишено без змін.
Позивач посилається на те, що додатковою угодою №6 від 30.10.2020 року до договору №106 від 01.02.2017 року на технічне обслуговування ліфтів з переліку будинків було виключено будинок; з 01.12.2020 року будинок також було виключено з договору №R/3511/1 від 02.01.2018 року з КАТП - 1628 на надання послуг з вивозу ТПВ; з 03.12.2020 року вилучено будинок з договору про постачання електричної енергії з АТ “Полтаваобленерго”; з 01.11.2020 року вилучено будинок з договору №141-1 від 04.08.2016 року про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення з КП ПОР “Полтававодоканал”; згідно додаткової угоди від 04.11.2020 року до договору № 10-20/354К/18 від 26.07.2018 року вилучено будинок як об'єкт експлуатації.
В період з 01.05.2019 року по 01.12.2020 року позивачем всього понесено витрат на фактичне управління будинком на суму 216 015,68 грн., які не відшкодовані і не сплачені відповідачем.
10.03.2021 року цінним листом №935 з описом вкладення позивачем на адресу відповідача, на виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1741/19 було надіслано технічний паспорт на будинок та інженерну і технологічну документацію на будинок згідно переліку, визначеному рішенням суду.
06.01.2021 року позивач звернувся до відповідача з претензію від 24.12.2020 року про погашення заборгованості за надання послуг з управління (утримання) будинку на суму 216 015,68 грн.
18.03.2021 року позивач звернувся до відповідача з листом №941 про погашення заборгованості за фактично надані послуги з управління (утримання) будинку на суму 216015,68 грн.
Відповідачем надано відповідь на претензію в якій відповідач вказує на те, що між ним та позивачем не було укладеного договору про надання послуг та домовленості про отримання від позивача послуг по управлінню та утриманню будинку.
З 01.04.2019 року відповідач самостійно здійснює управління та утримання будинку.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 216 015,68 грн. заборгованості за фактично надані послуги з управління будинком.
09.08.2021 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
За змістом ч.2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Пунктом 2 ст. 4 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” визначено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Частиною 1 ст. 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використання їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Частиною 1 ст. 4 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” визначено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
За змістом ст. 6 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Для створення об'єднання скликаються установчі збори. Установчі збори приймають рішення про створення об'єднання і затверджують його статут.
Вище вказано, що 20.11.2018 року було проведено державну реєстрацію ОСББ "Параджанова-3" за адресою: Полтавський район с. Розсошенці, вул. Параджанова, буд. 3.
23.12.2018 року на зборах ОСББ прийнято рішення, оформлене протоколом від 23.12.2018 року про обрання форми управління ОСББ через свої органи правління та про отримання технічної документації на будинок від попереднього балансоутримувача.
Статтею 12 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об'єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об'єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.
Статтею 22 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” визначено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об'єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Питання самостійного забезпечення об'єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів. Самостійне забезпечення об'єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об'єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів. Газо- та електропостачання квартир та нежитлових приміщень здійснюється на підставі договорів між їх власниками і газо- та електропостачальними організаціями відповідно до вимог законодавства. Договори з управителем укладаються об'єднанням відповідно до закону. Для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи. Об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем до матеріалів справи не надано укладеного між ним та відповідачем договору на управління або утримання будинку у спірний період.
Так само не надано позивачем й доказів, що відповідач замовляв послуги у позивача та брав на себе зобов'язання з їх оплати.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідачем приймалось рішення правління або загальних зборів щодо укладення відповідного договору з позивачем.
Так, господарським судом першої інстанції встановлено, що до створення відповідача позивач надавав послуги по управлінню співвласникам, які проживають в будинку, відповідно до укладених з співвласниками індивідуальних договорів.
Позивач посилається на те, що з травня 2019 року по листопад 2019 року до нього масово звернулися власники квартир будинку з заявами про одностороннє розірвання укладених договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території від 01.05.2019 року у зв'язку із створенням ОСББ та обранням форми управління - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Оскільки можливість одностороннього розірвання укладених з 01.09.2017 року договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території не була передбачена самими договорами, то такі заяви про одностороннє розірвання укладених договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в зв'язку із створенням ОСББ були визнані позивачем нікчемними та такими, що не мають жодною юридичного наслідку для сторін укладених договорів.
Позивач у відзиві на позовну заяву, наданому господарському суду першої інстанції вказував на те, що індивідуальні договори позивача із співвласниками квартир будинку були масово розірвані в період з травня 2019 року по листопад 2019 року, згідно заяв про одностороннє розірвання укладених договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території з 01.05.2019 року, у зв'язку із створенням ОСББ та обранням форми управління - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що позиція самого позивача, наведена у позові та відповіді на відзив, щодо чинності договорів на надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладених між ним та усіма співвласниками квартир багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 (160 квартир) у спірний період, є суперечливою.
Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Аргументи апелянта на те, що місцевим господарським судом не взято до уваги ту обставину, що на виконання рішення загальних зборів ОСББ не було вжито жодних заходів щодо його реалізації та перебирання на себе функцій управління будинком від позивача, який продовжував надавати послуги та обслуговувати будинок; всі інші послуги з утримання будинку та забезпечення його експлуатації та критичної інфраструктури (мереж і споруд) надавались позивачем і приймались відповідачем; в матеріалах справи відсутні докази письмової відмови відповідача від таких послуг позивача, не приймаються, з огляду на таке.
Так, матеріали справи містять неодноразові звернення відповідача до позивача з пропозицією передати документацію на будинок (т.2, а.с.72, а.с.74-75, а.с.77).
Втім, позивач лише 10.03.2021 року цінним листом №935 з описом вкладення, на виконання рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1741/19 надіслав технічний паспорт на будинок та інженерну і технологічну документацію на будинок згідно переліку, визначеному рішенням суду (т.2, а.с. 149-152).
Так само не приймаються аргументи апелянта на те, що у жовтні 2020 року між позивачем та відповідачем відбулись переговори, за результатами яких було досягнуто усних домовленостей про те, що ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" здійснить детальний розрахунок витрат як фактичного часткового управителя будинку, яке з 01.04.2019 року по 01.10.2020 року фактично надало ОСББ послуги: вивіз побутового сміття, ремонт і технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування ГРМ, освітлення під'їздів та вуличного освітлення, технічне обслуговування мереж за укладеними договорами та звернеться з офіційним листом до ОСББ, до якого долучивши відповідні документи та ОСББ розгляне питання сплати та часткового відшкодування компанії на засіданні правління ОСББ або на загальних зборах, оскільки голова ОСББ питання погашення вказаних витрат компанії одноосібно вирішити не вправі, згідно Статуту.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. .77-79 ГПК України на підтвердження викладених обставин.
Разом з тим, у відповідності до ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 ГК України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, юридичні особи та фізичні особи підприємці мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частини 1,3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Позивач не був позбавлений права звернутися до суду як з аналогічним позовом, так само і з позовом щодо спонукання до укладення договору на управління або утримання багатоквартирним будинком до належних відповідачів.
Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі №646/834/17, де, між іншим, вказано на те, що системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами з вивезення побутових відходів; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про вивезення відходів або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання, не приймаються, з огляду на те, що предметом спору у справі №646/834/17 є стягнення заборгованості за послуги з вивезення твердих побутових відходів.
Так само не приймаються аргументи апелянта на те, що господарським судом першої інстанції порушено вимоги ч. 4 ст. 75 ГПК України та не взято до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення висновок господарського суду Полтавської області у справі №917/1741/19, який, на його думку, в сукупності з іншими доказами, наданими позивачем, доводить правомірність заявлених позовних вимог, з огляду на таке.
Так, предметом позову у справі №917/1741/19 є зобов'язання ТОВ "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" передати документи щодо будинку, втім предметом розгляду справи №917/901/21 є стягнення заборгованості за фактично надані послуги з управління будинком.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке. “Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.”
Таким чином, правовідносини у справах №646/834/17 та №917/1741/19, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ, не є подібними до правовідносин у справі №917/901/21, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 року у справі №914/385/18, від 10.04.2019 року у справі №904/6455/17 та від 05.11.2019 року у справі №915/641/18, де, між іншим, вказано на те, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує та від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 20.08.2020 року у справі №914/1680/18, де, зокрема, вказано на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, не є доречними з огляду на таке.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію, всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі № 903/581/18, де, зокрема, вказано на таке. “Відповідно до положень частини 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому доказами, згідно з частиною 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені ст. ст. 76 - 79 ГПК України.”
Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц та у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, де, зокрема, вказано на таке.
“17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.”
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика Європейського суду з прав людини, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 року, суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 року суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.”
Аргументи апелянта на те, що місцевий господарський суд помилково розглянув спір у спрощеному провадженні без виклику сторін, оскільки справа не є малозначною та простою для вирішення, пояснення сторін могли б суттєво вплинути на об'єктивний розгляд справи по суті, у зв'язку з тим, що відносини надання послуг з управління будинком є досить специфічними у правовому регулюванні, не приймаються, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 7 ст. 12 ГПК України визначено - для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Положеннями ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” встановлено, що з 01.01.2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Таким чином, з огляду на те, що предметом розгляду у даній справі є стягнення 216 015,68 грн. заборгованості, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказана справа відноситься до малозначних справ у розумінні ГПК України, оскільки не перевищує 227 000,00 грн., тобто ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, матеріали справи містять достатні, належні та допустимі докази для встановлення всіх фактичних обставин справи.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2021 року у справі №917/901/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.11.2021 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя Р.А. Гетьман