Справа № 301/1011/19
"08" листопада 2021 р. м. Іршава
Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Іршава кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070100000088 від 25 січня 2019 року та №12020075100000175 від 04 жовтня 2020 року відносно
ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Доробратово, Іршавського району, мешканця АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не одруженого, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця строкової служби військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121 та ч.1 ст.309 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 та його законного представника ОСОБА_8 , цивільного позивача ОСОБА_9 , цивільного відповідача ОСОБА_10 ,
24.01.2019 року близько 11 години неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись на території подвір'я Доробратівської ЗОШ 1-3 ст., яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , де в той час знаходився і малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,не передбачаючи можливості настання наслідків у виді заподіяння тілесних ушкоджень, хоча повинен був й міг їх передбачити, з метою здійснення прийому спортивної боротьби «кидок прогибом», взяв своїми обома руками ОСОБА_7 за тулуб та перекинув його через своє ліве плече на землю. Внаслідок дій ОСОБА_3 та падіння потерпілого ОСОБА_7 на землю вниз головою, потерпілому заподіяно легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше, як 6 днів; тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров'я більше як 21 день, а також тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення.
20 вересня 2020 року в післяобідній час ОСОБА_3 , перебуваючи в м. Мукачево, Закарпатської області, знайшов біля нічного клубу «Гелері» полімерний шприц з речовиною кристалічного походження - метамфетамін, який, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, умисно привласнив та в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини, і прекурсори» без передбаченого законом дозволу, тобто незаконно, зберігав без мети збуту вдома за адресою АДРЕСА_1 , де 23.09.2020 року у ході санкціонованого обшуку працівниками поліції виявлено і вилучено полімерний шприц з речовиною кристалічного походження - метамфетамін загальною масою (у перерахунку на метамфетамін основу) - 0,2402 г .
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у пред'явленому обвинуваченні за ст. 309 ч. 1 КК України визнав у повному обсязі та фактичні обставини справи не оспорював. Показав, що 20.09.2020 року знаходився в м. Мукачево і прямував на роботу в охоронну фірму «Сек'юріті». Проходячи біля нічного клубу «Гелері», знайшов на землі полімерний шприц з речовиною. Він зрозумів, що це наркотичний засіб. Оскільки через кримінальну справу про нанесення тілесних ушкоджень, яка протягом тривалого часу перебувала в провадженні слідства і суду, він відчував постійний стрес та пригнічення, вирішив скористатися наркотиком. З метою власного споживання він підняв шприц, сховав в кишеню куртки, а після роботи приніс додому в с. Доробратово, де зберігав в кишені своєї куртки. Раніше він ніколи не вживав наркотики, тому так і не насмілився вжити знайдений наркотик. 23.09.2020 року під час проведеного за місцем його проживання обшуку працівники поліції виявили і вилучили шприц. У вчиненому щиро покаявся, обіцяв більше не порушувати закон, просив суворо його не карати.
За ч. 1 ст. 121 КК України обвинувачений ОСОБА_3 свою вину визнав частково та показав, що 24.01.2019 року біля 11 години знаходився на подвір'ї Доробратівської школи разом з ОСОБА_11 , коли побачив ОСОБА_12 , який разом зі своїм товаришем повертався з магазину. В руках у ОСОБА_12 була булочка та пляшка води. Це була перерва, на подвір'ї було багато дітей. Оскільки в той час у школі хлопці гралися у гру «перекидання через плече» або «кидок прогибом», він зупинив ОСОБА_12 та запропонував перекинути його через плече «на прогиб», на що ОСОБА_13 погодився. Потерпілий віддав булочку та воду своєму товаришу, щоб не заважали і повернувся до обвинуваченого спиною. Він взяв ОСОБА_12 за тулуб вище тазу і перекинув його через своє ліве плече. Сам процес падіння потерпілого він не бачив, але той упав позаду обвинуваченого на спину. Фактично мав впасти на спину і він, а ОСОБА_13 мав впасти зверху на нього. Можливо, він погано захватив ОСОБА_12 і той вислизнув з його рук, тому упав головою вниз. Після перекидання ніяких скарг на здоров'я ОСОБА_13 не висловлював, сказав, що було класно і йому сподобалося, ніяких видимих тілесних ушкоджень на ньому не було. Ствердив, що умислу заподіяти потерпілому тілесні ушкодження він не мав і не передбачав, що їх гра може привести до таких наслідків, оскільки цю гру практикували і інші хлопці, але раніше негативних наслідків ніколи не було. Він ще сам був неповнолітнім і не усвідомлював, що падіння потерпілого може привести до заподіяння таких наслідків, як тяжкі тілесні ушкодження. Раніше з потерпілим у нього були нейтральні відносини: вони віталися, однак, не дружили, оскільки потерпілий був молодшим за нього. Ніяких конфліктів між ними ніколи не було. У вчиненому щиро покаявся, просив вибачення у потерпілого, стверджував, що виправив свою поведінку і в майбутньому не порушуватиме закон.
Неповнолітній потерпілий ОСОБА_7 суду показав, що 24.01.2019 року, під час шкільної перерви, він разом з ОСОБА_14 повертався з магазину у школу. Проходячи подвір'ям, недалеко від входу у школу вони побачили ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Оскільки потерпілий знаходився ближче до ОСОБА_15 , ніж ОСОБА_14 , обвинувачений взяв його за пояс та потягнув у свій бік десь 3 метри. Після цього, ОСОБА_17 став позаду нього, схопив за пояс і наказав ОСОБА_18 забрати з рук потерпілого булку. Він злякався, оскільки старшокласники і раніше чіплялися до молодших учнів, перекидали їх через спину, але він не знав, що хоче робити ОСОБА_17 , оскільки той нічого потерпілому не казав і дозволу перекидати через плече не просив. Коли ОСОБА_11 забрав з рук потерпілого булку, ОСОБА_17 підняв його і перекинув через себе, можливо через свою голову. Він упав на землю, вдарившись шиєю та затилком, після чого ОСОБА_17 залишив його і пішов у школу. Він пролежав на землі деякий час, не міг ворухнутися, у нього почала боліти голова та спина, йому було погано, паморочилося в голові. Коли зміг піднятися, він пішов у школу, але пізніше йому стало гірше, тому він звернувся до вчителів та лікаря, які викликали його батьків. Раніше з обвинуваченим у нього конфліктів не було, вони не спілкувалися, оскільки обвинувачений старший за нього. Перед інцидентом також не було ні конфлікту, ні яких-небудь погроз з боку обвинуваченого. Вважав, що обвинувачений в присутності своїх друзів хотів самоствердитись і умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження.
Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 показав, що 24.01.2019 року передзвонили зі школи і повідомили, що сину погано, у нього болить голова. При розмові з сином він дізнався, що сина на подвір'ї школи перестали старшокласники, які хотіли забрати булочку. Потім ОСОБА_17 схопив сина за пояс і перекинув через себе. Падаючи, син вдарив голову. Того ж дня вони звернулися по медичну допомогу, але оскільки видимих ушкоджень не було, лікар запропонував почекати, дати сину відпочити. Оскільки наступного дня стан здоров'я потерпілого не покращився, вони звернулися в лікарню, де і виявили тілесні ушкодження. З тих пір потерпілий систематично проходить лікування. По даний час він приймає ліки, оскільки наслідки травми усунути в повному обсязі не вдалося, він часто відчуває слабкість та головний біль. 24.01.2020 року неповнолітньому встановлено інвалідність у зв'язку з перенесеною важкою травмою головного мозку. Заявлений цивільний позов підтримав у повному обсязі. Просив стягнути з матері обвинуваченого - ОСОБА_10 37259 грн. матеріальної шкоди, витраченої на лікування потерпілого. Також просив стягнути з матері обвинуваченого - ОСОБА_10 150 000 грн. моральної шкоди, яка полягає у фізичних і моральних стражданнях неповнолітнього, яких він зазнав у зв'язку із заподіяними тяжкими тілесними ушкодженнями, лікуванням та інвалідністю.
Неповнолітній свідок ОСОБА_19 суду показав, що стояв на шкільному подвір'ї разом з обвинуваченим ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , коли побачили потерпілого ОСОБА_12 , який повертався з магазину з булочкою в руках. Разом з ОСОБА_22 йшов ще один хлопець, який повернув в інший бік, а потерпілий направився до школи і, проходячи повз них, привітався. ОСОБА_17 запропонував ОСОБА_23 «кидок прогибом», це така гра, коли один хлопець перекидає другого через плече. ОСОБА_13 погодився і віддав булочку, яку тримав у руці, ОСОБА_24 , щоб не заважала. Після цього ОСОБА_3 обійняв ОСОБА_12 ззаду за пояс та перекинув через себе, через плече. ОСОБА_13 падав головою вниз, спиною до спини ОСОБА_25 . Обвинувачений також упав спиною на землю, а ОСОБА_13 упав позаду ОСОБА_25 . Вони обоє встали, ОСОБА_13 забрав свою булочку і пішов в напрямку школи. Ніяких скарг з боку ОСОБА_12 не було. Ніяких погроз з боку ОСОБА_15 потерпілому не було, не було і сварки між ними. З яких причин ОСОБА_17 перекинув потерпілого через плече свідок не знає. Про які-небудь конфлікти між ОСОБА_26 та ОСОБА_22 свідок не чув.
Неповнолітній свідок ОСОБА_27 суду показав, що у січні 2019 року разом з ОСОБА_22 на шкільній перерві повертався до школи з магазину, де вони купили собі їжу. ОСОБА_28 від входу до школи вони побачили старшокласників: ОСОБА_15 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31 . Оскільки перед тим ці хлопці кидалися сніжками, він вирішив обійти їх та пришвидшив ходу, щоб вони його не зачепили. Він пішов вперед, а ОСОБА_13 йшов позаду нього. Коли через деякий час він подивився назад, побачив, що ОСОБА_13 падає на землю на щебінь головою та плечем. Він не бачив, як ОСОБА_17 його кидав через плече, але зрозумів, що сталося саме це, оскільки і раніше були випадки, коли старшокласники перекидали один одного, або молодших через плече у сніг. Коли ОСОБА_13 упав на землю, ОСОБА_17 пішов від нього. Він бачив, що ОСОБА_13 лежить на землі, але не повернувся до нього, щоб надати допомогу, а побіг у школу. ОСОБА_15 на землі не бачив. Через деякий час у клас зайшов і ОСОБА_13 , якому пізніше під час уроку стало погано. Нікому з вчителів він не казав про те, що зробив ОСОБА_17 , оскільки не думав, що будуть такі наслідки. Він не чув раніше, щоб після таких перекидів через плече були травми, оскільки кидали у сніг, а не на землю. Конфлікту між обвинуваченим та потерпілим раніше не було. Він не чув, чи просив ОСОБА_17 потерпілого перед тим, як кинути через плече, підійти до нього, не чув, чи була між ОСОБА_26 та ОСОБА_22 якась розмова.
Свідок ОСОБА_32 суду показала, що працює вчителем Доробратівської ЗОШ 1-3 ст. 24.01.2019 року проводила 3 та 4 уроки в класі, де навчався потерпілий ОСОБА_33 . Під час уроку ОСОБА_13 не розповідав вчителю, що сталося між ним та ОСОБА_34 . Він відповідав у дошки, був трішки розсіяним, але це траплялося з ним і раніше, однак, на самопочуття не скаржився. Візуально вона на ньому не бачила ніяких ознак поганого самочуття чи слідів тілесних ушкоджень. Вже після п'ятого уроку, вчитель ОСОБА_35 повідомила їй про те, що ОСОБА_23 стало погано під час уроку, про що повідомили батькам. Що сталося на перерві між ОСОБА_26 та ОСОБА_22 вона не бачила, але діти розповідали, що ОСОБА_17 покликав до себе ОСОБА_12 , а коли той підійшов, перекинув його через плече. Про те, що діти граються таким чином вона ніколи не бачила і не чула. Також не чула, щоб між ОСОБА_26 та ОСОБА_22 раніше існували якісь конфлікти.
Свідок ОСОБА_35 суду показала, що працює вчителем Доробратівської ЗОШ 1-3 ст. 24.01.2019 року проводила 5 урок в класі, де навчався потерпілий ОСОБА_33 . Під час уроку ОСОБА_14 повідомив, що його сусіду по парті - ОСОБА_23 - погано. ОСОБА_14 сказав, що під час перерви ОСОБА_17 покликав до себе ОСОБА_36 . Коли потерпілий підійшов, обвинувачений, граючись, перекинув потерпілого через плече, від чого ОСОБА_13 упав на голову. ОСОБА_13 нічого сам не розповідав, тільки піддакував тому, що каже ОСОБА_37 . ОСОБА_13 сказав, що він вже був у шкільного лікаря, яка дала випити пігулку від головного болю. ОСОБА_13 скаржився, що у нього болить голова, бо ударив затилок. Вона оглянула голову ОСОБА_12 , але ніяких видимих тілесних ушкоджень на потерпілому не було. Потім поміряла дитині тиск, після чого повідомила батькам потерпілого про погане самопочуття дитини. Через деякий час до школи приїхав батько потерпілого та забрав сина додому. Згодом у школі дізналися про те, що ОСОБА_13 в лікарні. Про якісь конфлікти між обвинуваченим та потерпілим вона раніше не чула. Не було їй відомо і про гру «перекидання через плече». Обвинуваченого вона знала як активного та «живого» учня, але поганим він ніколи не був.
Представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що її онук виховувався у неповній родині, без батька, якого обвинуваченому замінював дідо. Обвинувачений добре вчився, займався у спортивній секції, завжди допомагав по господарству, ніяких скарг на його поведінку зі школи чи від односельчан ніколи не було. Щодо обставин справи, обвинувачений їй пояснював, що не мав умислу заподіювати потерпілому тілесні ушкодження та не передбачав такі наслідки, дуже шкодує про вчинене. На даний час він проходить строкову військову службу, після закінчення якої має намір продовжити службу в армії за контрактом. На її думку, обвинувачений давав правдиві покази, він усвідомив вчинене та щиро розкаявся.
Цивільний позивач ОСОБА_9 заявлений цивільний позов підтримала і просила стягнути з матері обвинуваченого - ОСОБА_10 37 259 грн. матеріальної шкоди, яка складається з витрат пов'язаних з проходженням медичних обстежень та лікуванням, а також 150 000 грн. моральної шкоди, яка полягає у перенесеному неповнолітнім ОСОБА_7 фізичному болю, необхідності проведення довготривалого лікування та отриманні інвалідності. Пояснила, що син по даний час періодично проходить обстеження та лікування. Вважала, що, незважаючи на досягнення обвинуваченим повноліття, вказана шкода має бути стягнена з матері винного - ОСОБА_10 , оскільки обвинувачений не має власного доходу.
Цивільний відповідач ОСОБА_10 цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди у сумі 37259 грн. визнала у повному обсязі, а в частині вимог про стягнення моральної шкоди тільки частково, у сумі 20 000 грн. Пояснила, що вважає розмір моральної шкоди завищеним, вона отримує мінімальну заробітну плату, тому її матеріальний стан не дозволяє відшкодувати моральну шкоду у більшому розмірі. Крім того, сім'єю обвинуваченого добровільно було перераховано на рахунок потерпілого 8060,00 грн. на погашення завданої злочином матеріальної шкоди.
Судово-медичний експерт ОСОБА_38 в судовому засіданні висновок №17 від 04.03.2019 року підтримав у повному обсязі. Пояснив, що для проведення експертизи потерпілим надано медичну документацію та результати медичних досліджень, у тому числі, обстеження за допомогою МРТ. У потерпілого було виявлено закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, перелом склепіння черепа, тім'яної кістки зліва, епідуральний крововилив. Потерпілий ОСОБА_7 під час заподіяння йому тілесних ушкоджень міг знаходитися у вертикальному положенні, вниз головою. Вказані тілесні ушкодження могли бути спричинені в терміни, зазначені в обставинах справи, саме за обставин, на які указує потерпілий, а саме: внаслідок перекидання потерпілого сторонньою особою через ліве плече та падіння потерпілого з невеликої висоти (можливо висоти зросту людини) головою вниз на тверду поверхню. При цьому, первинний удар відбувся на тім'яну ділянку голови. Механізм заподіяння виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень за обставин, на які указує обвинувачений (падіння обвинуваченого разом з потерпілим внаслідок виконання прийому боротьби «кидок прогибом») менш імовірний, оскільки в такому випадку контакт потерпілого з твердою поверхнею мав відбутися потиличною ділянкою голови, а не тім'яною ділянкою, і були б відсутні ушкодження лобної ділянки голови. Крім того, при падінні потерпілого разом з обвинуваченим, останній прийняв би на себе частину удару, швидкість падіння була б меншою, контакт потерпілого з твердою поверхнею прийшовся б набік, тому і тілесні ушкодження були б іншими.
Заслухавши покази обвинуваченого, потерпілого та свідків, експерта, пояснення цивільного позивача та цивільного відповідача, дослідивши письмові докази, на які посилалися сторони кримінального провадження, дослідивши повно та всебічно всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності, суд приходить до наступного.
Оскільки учасники судового провадження в частині обвинувачення за ст. 309 ч.1 КК України вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження в частині обвинувачення за ст. 309 ч.1 КК України проведено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Учасникам судового провадження роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Заслухавши покази обвинуваченого, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 доведена у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту та дії обвинуваченого правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК України.
Що стосується пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення за ч.1 ст.121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що є небезпечним для життя в момент заподіяння, суд приходить до наступного.
Згідно обвинувального акту, 24.01.2019 року близько 11 години неповнолітній ОСОБА_3 , знаходячись на території подвір'я школи, де в той час знаходився і неповнолітній ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою спричинення тілесних ушкоджень, застосовуючи фізичну силу, умисно взяв своїми обома руками ОСОБА_7 за тулуб та перекинув його через себе на землю вниз головою. Внаслідок умисних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_7 заподіяно, у тому числі, тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення.
Згідно висновку судово-медичного експерта №17 від 04.03.2019 року (том 3 а.с.72-78), на час експертизи у ОСОБА_12 виявлено тілесні ушкодження у виді: припухлості м'яких тканин тім'яної ділянки на площині якої синець шкірних покровів, по серединній лінії. При стаціонарному обстеженні та лікуванні діагностовано: закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, перелом склепіння черепа, тім'яної кістки зліва, епідуральний крововилив.
Вказані тілесні ушкодження могли бути спричинені в терміни, зазначені в обставинах справи, від дії тупих, твердих предметів з превалюючою травмуючою поверхнею за ударним механізмом спричинення, зокрема, при ударі об такі, внаслідок падіння з малої висоти та тверду площину з первинним ударом тім'яної ділянки голови.
Потерпілий ОСОБА_7 під час заподіяння йому тілесних ушкоджень міг знаходитися у вертикальному положенні, вниз головою, як це зазначено в обставинах справи.
Особа, яка заподіяла ОСОБА_7 тілесні ушкодження, могла знаходитися у вертикальному положенні тіла, за умов та обставин, зазначених в обставинах справи.
За ступенем тяжкості тілесні ушкодження у вигляді припухлості та синця шкірних покровів тім'яної ділянки тіла слід кваліфікувати як легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше, як 6 днів. Тілесне ушкодження у вигляді діагностованого клінічно забою головного мозку, формування післятравматичної арахноїдальної кісти за ступенем тяжкості слід кваліфікувати як тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що привело до тривалого розладу здоров'я більше ніж 21 день. Тілесне ушкодження у вигляді перелому тім'яної кістки, епідурального крововиливу за ступенем тяжкості слід кваліфікувати як тяжкі, небезпечні для життя в момент спричинення тілесні ушкодження. Потерпілий ОСОБА_7 зазнав не менше одного удару в указану ділянку тіла за описаним механізмом. На час судово-медичної експертизи у потерпілого виявлено п'ять тілесних ушкоджень.
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 ч.1 КК України, характеризується умислом до діяння і наслідків.
При цьому, суб'єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження обов'язково характеризується прямим умислом лише у двох випадках - тоді, коли воно має характер мучення, і при заподіянні його з метою залякування потерпілого. В інших випадках умисел може бути як прямим, так і непрямим.
Установлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному заподіянні тілесних ушкоджень настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень охоплюється умислом винного.
Тобто, за ст. 121 ч.1 КК України відповідальність може наставати лише тоді, коли дії винної особи були направлені на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.
Кримінальна відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (частина перша статті 121 КК України) і необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (стаття 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути віднесені до тяжких тілесних ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків (постанова Верхового Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 червня 2019 р. у справі № 295/15220/15-к).
В ході судового розгляду справи встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 під час шкільної перерви на подвір'ї школи, покликав до себе потерпілого ОСОБА_12 , до якого вирішив застосувати прийоми гри «перекидання через плече», в яку учні бавилися у школі. Для цього ОСОБА_17 схопив молодшого за віком ОСОБА_7 за тулуб вище тазу і перекинув його через своє ліве плече. По розрахункам обвинуваченого, потерпілий мав упасти на спину на засніжену поверхню, але кидок не вдався (як обвинувачений пояснював, напевно, захват був поганим, тому потерпілий вислизнув з його рук та упав на голову). При цьому, як обвинувачений, так і потерпілий підтвердили, що перед діями обвинуваченого, ОСОБА_17 потерпілому ОСОБА_23 не погрожував, ніяких сварок між ними не було, не було між ними конфліктів і раніше. Між обвинуваченим та потерпілим були нейтральні відносини: вони віталися, однак, не дружили, оскільки потерпілий був молодшим за віком.
Дані обставини в ході судового розгляду підтверджені як показами обвинуваченого, потерпілого та свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_27 , так і протоколами проведення слідчих експериментів з фототаблицями від 05.02.2019 року, які проведено за участі неповнолітніх свідків ОСОБА_39 та ОСОБА_27 (том 3 а.с.56-60, 61-65), а також протоколом огляду місця події від 05.02.2019 року з фототаблицею (том 3 а.с.66-71).
В ході допиту у судовому засіданні судово-медичного експерта обвинувачений змінив покази та стверджував, що, виконуючи з потерпілим прийом вільної боротьби «кидок прогибом», він упав на спину разом з потерпілим, при цьому потерпілий упав на спину частково на обвинуваченого. Однак, експерт у судовому засіданні показав, що заподіяння потерпілому виявлених у нього тілесних ушкоджень при його падінні на спину разом з обвинуваченим мало імовірно, тому механізмом заподіяння потерпілому виявлених у нього тілесних ушкоджень є саме перекидання через ліве плече та падіння на тверду поверхню вниз головою і удар об таку поверхню лобно-тім'яною ділянкою голови.
Однак, вказаний механізм заподіяння тілесних ушкоджень не впливає на умисел обвинуваченого щодо наслідків.
Обвинувачений у судовому засіданні ствердив, що умислу заподіяти потерпілому які-небудь тілесні ушкодження він не мав і не передбачав, що їх «гра» може привести до таких наслідків. Він ще сам був неповнолітнім (16 років) і не усвідомлював, що випадкове падіння потерпілого може привести до тілесних ушкоджень.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків неповнолітні ОСОБА_40 та ОСОБА_14 підтвердили, що раніше ніяких конфліктів між обвинуваченим та потерпілим не було, не сварилися вони і перед тим, як ОСОБА_17 «перекинув ОСОБА_12 на прогиб». Вони також підтвердили, що старшокласники і раніше «перекидали через плече» один одного або молодших учнів, але при цьому ніяких травм у учнів не виникало.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію, характер та механізм утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що неповнолітній ОСОБА_3 , перекидаючи неповнолітнього ОСОБА_7 через плече, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому склепіння черепа та тім'яної кістки зліва, епідурального крововиливу у потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Згідно ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин події злочину, винуватості обвинуваченого у його вчиненні, форми вини, мотиву і мети його вчинення, виду і розміру завданої шкоди покладається на слідчого та прокурора.
Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17).
Отже, в ході судового слідства не здобуто доказів того, що 24.01.2019 року біля 11 години, під час застосування до потерпілого прийому «кидок через плече», дії неповнолітнього ОСОБА_3 були направлені на спричинення потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень (у тому числі тяжких тілесних ушкоджень).
Посилання неповнолітнього потерпілого та його представника на те, що вказані борецькі прийоми повинні виконуватися на спортивному маті в присутності тренера, а не на шкільному подвір'ї, не є підтвердженням наявності умислу обвинуваченого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та не спростовує того факту, що обвинувачений ОСОБА_41 , в силу свого неповнолітнього віку, а також характеру та виду застосованого до потерпілого фізичного впливу, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Таким чином, за встановлених фактичних обставин, суд вважає, що тілесні ушкодження потерпілому було заподіяно внаслідок необережності у вигляді злочинної недбалості.
Враховуючи наведене суд вважає, що в ході судового розгляду кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч.1 ст. 121 КК України не знайшла свого підтвердження.
Під час судового розгляду прокурор в порядку ст. 338 КПК України не змінив обвинувачення та не висунув додаткового обвинувачення.
Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, однак, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Факт вчинення обвинуваченим 24.01.2019 року біля 11 години на території подвір'я Доробратівської ЗОШ 1-3 ст. дій по перекиданню потерпілого через плече, в результаті чого потерпілий впав головою вниз, підтверджена в ході судового слідства показами самого обвинуваченого, показами потерпілого та свідків, протоколом огляду місця події від 05.02.2019 року з фототаблицею, протоколами проведення слідчих експериментів від 05.02.2019 року з фототаблицями (том 3 а.с. 56-60, 61-65, 66-71, 72-78).
Внаслідок дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_7 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, що підтверджується висновком судово-медичного експерта (том 3 а.с. 72-78).
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 доведена в необережному тяжкому тілесному ушкодженні та його дії слід кваліфікувати за ст. 128 КК України.
Санкція ст. 128 КК України є менш суворою ніж санкція ст. 121 ч. 1 КК України, тому зміна судом правової кваліфікації кримінального правопорушення покращує становище обвинуваченого.
Юридична оцінка діяння у межах висунутого обвинувачення належить до кола питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку (пункт другий частини першої статті 368 КПК). Відповідне судове рішення, як передбачено частиною другою статті 371 КПК, ухвалюється в нарадчій кімнаті.
Межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені нормою частини третьої статті 337 КПК, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.
Таким чином, нормативно повноваження суду щодо зміни обвинувачення обмежуються лише характером цієї зміни, а не позицією учасників судового провадження.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 доведена за ст. 309 ч.1 та за ст. 128 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту та в необережному тяжкому тілесному ушкодженні.
Обираючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особу винного, а саме: ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, злочин, передбачений ст. 128 КК України вчинив будучи неповнолітнім, вину у скоєних кримінальних правопорушеннях визнав, за місцем проживання характеризується негативно, однак, згідно службової характеристики за місцем проходження строкової військової служби, яка за часом видана пізніше, ОСОБА_3 характеризується позитивно, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває (том 3 а.с. 115-118, том 4 а.с. 6). Згідно досудової доповіді від 21.05.2021 року, орган пробації вважає можливим виправлення ОСОБА_3 без позбавлення волі та без обмеження волі, а також, що обвинувачений не ставить високої небезпеки для суспільства та окремих осіб (том 3 а.с.42-46). Згідно акту обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього від 02.04.2019 року, ОСОБА_3 проживає у задовільних житлово-побутових умовах, забезпечений всім необхідним для проживання та навчання, у сім'ї панують доброзичливі відносини (том 3 а.с.85).
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 є щире каяття та вчинення злочину, передбаченого ст. 128 КК України, неповнолітнім.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_15 , по справі є вчинення злочину щодо малолітньої особи.
Відповідно до вимог ст. 4 ч. 2 та ст. 5 ч. 2 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Оскільки ст. 128 КК України в чинній редакції, передбачено більш суворе покарання, ніж на день вчинення злочину - 24.01.2019 року, при призначенні покарання застосуванню підлягає ст. 128 КК України в редакції, що діяла на час вчинення злочину.
Санкцією статті 128 КК України (в редакції від 11.01.2019 року, що діяла на час вчинення злочину), передбачено покарання у виді громадських робіт, виправних робіт або обмеження волі.
Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами), суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст.65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Обираючи особі покарання, суд повинен керуватися ст.51 КК України та призначати його в межах санкції відповідної частини статті кримінального закону.
Відповідно до вимог ст. 65 ч. 1 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи особу винного.
Положеннями ст. ст. 56, 57 та 61 КК України передбачено, що покарання у виді громадських робіт не призначаються військовослужбовцям строкової служби; покарання у виді виправних робіт можуть призначатися тільки особам, які мають місце роботи; а покарання у виді обмеження волі не застосовується до неповнолітніх та військовослужбовців строкової служби.
Злочин, передбачений ст. 128 КК України, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив 24 січня 2019 року будучи неповнолітнім, але 06 вересня 2020 року обвинувачений досяг повноліття, на даний час (з 25 листопада 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ) він є військовослужбовцем строкової служби, місця роботи не має.
Отже, виходячи з вимог положень Загальної частини КК України з урахуванням особи винного, ОСОБА_3 не можуть бути призначені покарання у виді громадських робіт, виправних робіт або обмеження волі, що передбачені санкцією ст. 128 КК України.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.
Аналогічну позицію містить і п. 15 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року №223-66/0/4-17 «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх», в якій зазначено, що суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо санкція статті (частина статті) КК, за якою кваліфіковано діяння неповнолітнього, передбачає лише такі види покарань, які не можуть бути до нього застосовані.
Враховуючи наведене, суд вважає засудити ОСОБА_3 за ст. 128 КК України без призначення покарання.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 309 ч. 1 КК України обвинувачений ОСОБА_3 вчинив вже будучи повнолітнім.
Враховуючи конкретні обставини справи, а також, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_3 за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 309 ч.1 КК України, у виді арешту строком на 3 місяці, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Враховуючи особу обвинуваченого та положення закону щодо призначення покарань: ОСОБА_3 є військовослужбовцем строкової служби, не має місця роботи та достатнього доходу, оскільки розмір грошового забезпечення ОСОБА_15 становить 490 грн. на місяць (том 4 а.с.7), тому призначення покарання у виді штрафу (зважаючи на його розмір, а також порядок та строк сплати) суд вважає недоцільним, а покарання у виді виправних робіт та обмеження волі ОСОБА_3 не можуть бути призначені.
Захисник ОСОБА_5 просила перекваліфікувати дії обвинуваченого із ст. 121 ч.1 КК України на ст. 128 КК України та звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. ст. 128 та 309 ч.1 КК України посилаючись на те, що ОСОБА_17 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався і внаслідок зміни обстановки (проходження обвинуваченим строкової військової служби) перестав бути суспільно небезпечним.
Відповідно до ст. 48 КК України, особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки, якщо вона вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин та якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.
Однак, ОСОБА_3 в різний час вчинив два окремі кримінальні правопорушення, які утворюють реальну сукупність, тому він не є особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вперше, а вчинені ним кримінальні правопорушення не втратили своєї суспільної небезпечності. Крім того, суд вважає, що проходження ОСОБА_3 строкової військової служби не є доказом того, що особа обвинуваченого або обстановка навколо нього зазнала таких змін, що унеможливлює вчинення ним нового злочину.
За таких обставин суд вважає, що підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 КК України не має.
Заявлений цивільним позивачем ОСОБА_9 цивільний позов суд вважає задовольнити частково, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 1177 ч.1 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ч.1 ЦК України)
Відповідно до ст. 23 ч.2 п.1 та п.2, ст. 1167 ч.1 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї; моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до вимог ст. 1179 ч.1 та ч.2 ЦК України, неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Однак, відповідно до вимог ст. 1179 ч.3 ЦК України, обов'язок батьків відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Згідно вимог ст. 62 КПК України, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями обвинуваченого та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. Цивільний відповідач має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
У судовому засіданні встановлено, що 24.01.2019 року внаслідок протиправних дій неповнолітнього на той час обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітньому потерпілому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
27.05.2019 року законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 подано до суду цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 17450 грн. та моральної шкоди у сумі 80 000 грн., заподіяних внаслідок вчинення злочину. Цивільним відповідачем в позові зазначено законного представника неповнолітнього обвинуваченого - його матір - ОСОБА_10 (том 2 а.с.22-25).
16.04.2021 року цивільним позивачем ОСОБА_9 подано до суду збільшений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 37259 грн. та моральної шкоди у сумі 150 000 грн., заподіяних внаслідок вчинення злочину. Цивільним відповідачем в позові зазначено законного представника неповнолітнього обвинуваченого - його матір - ОСОБА_10 (том 2 а.с.210-213).
Обвинувачений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 досяг повноліття.
У судовому засіданні цивільний позивач ОСОБА_9 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити. Пояснила, що матеріальна шкода складається з витрат на медичне лікування та обстеження її неповнолітнього сина - потерпілого ОСОБА_7 , про що подала відповідні підтверджуючі документи (том 2 а.с. 214-241). Моральну шкоду оцінила у 150 000 грн. і така, на думку позивача, полягає у перенесеному неповнолітнім фізичному болю внаслідок заподіяних тяжких тілесних ушкодженнях, довготривалому лікуванні та численних обстеженнях. Стан здоров'я потерпілого погіршився, він вимушений по даний час періодично проходити обстеження та лікування. ЇЇ сину, у зв'язку з отриманою травмою, була встановлена інвалідність.
Цивільний позивач вважала, що, не зважаючи на досягнення обвинуваченим повноліття, заподіяну шкоду повинна відшкодування його мати, оскільки злочин вчинено неповнолітнім, обвинувачений самостійного доходу та майна не має. Цивільного позову про відшкодування шкоди до обвинуваченого ОСОБА_3 не пред'явила.
У судовому засіданні цивільний відповідач ОСОБА_10 позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 37259 грн. визнала у повному обсязі, а вимоги про відшкодування моральної шкоди - частково у сумі 20 000 грн. Також вона пояснила, що вже здійснила часткове погашення матеріальної шкоди на загальну суму 8060 грн. (2010 грн., 2000 грн., 2043 грн. та 2007 грн.), про що подала суду відповідні документи (том 4 а.с.60,79). Вказану обставину в судовому засіданні підтвердила і цивільний позивач.
Представник цивільного відповідача - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просила залишити цивільний позов без розгляду, оскільки такий пред'явлений не до належного відповідача, враховуючи, що з набуттям обвинуваченим повноліття він несе самостійну відповідальність за заподіяну ним шкоду, а його мати - цивільний відповідач ОСОБА_10 - обов'язку по відшкодуванню шкоди вже не несе.
Оскільки цивільний відповідач ОСОБА_10 у судовому засіданні добровільно визнала частину заявлених позовних вимог, суд вважає заявлений цивільним позивачем ОСОБА_9 позов задовольнити частково (в межах визнаних ОСОБА_10 вимог з урахуванням вже погашених сум), а саме: стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_10 на користь цивільного позивача ОСОБА_9 29199 грн. (37 259 грн. - 8060 грн.) матеріальної шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.
Враховуючи положення ст. 1179 ч. 3 ЦК України, суд вважає відмовити в решті заявлених цивільним позивачем ОСОБА_9 вимог, оскільки позов заявлений не до належного відповідача - особи, яка повинна відповідати за даним позовом, роз'яснивши право звернутися до суду з позов в порядку цивільного судочинства безпосередньо до винної особи - ОСОБА_3 .
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не обирався.
Відповідно до вимог ст.124 ч.2 КПК України суд вважає стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати по справі в сумі 980,70 грн. за проведення експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів (том 3 а.с.93).
Речові докази по справі:
- упаковку з куртки після проведення експертизи, що складена у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376389; манікюрну лопатку, яку після проведення експертизи упаковано у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376385; упаковку з манікюрної лопатки, що після проведення експертизи складена у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» №5376388; упаковку об'єкта дослідження, що після проведення експертизи упакована у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376387; полімерний шприц з метамфетаміном вагою 0,2402 г, що передано на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Іршавського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області, після набрання вироком законної сили суд вважає знищити;
- куртку чоловічу чорного кольору, яка після проведення експертизи упакована у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5481709 та передана на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Іршавського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області, після набрання вироком законної сили суд вважає повернути власнику - ОСОБА_3 (том 3 а.с.110, 111).
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іршавського райсуду від 25.09.2020 року на чоловічу куртку чорного кольору, полімерний шприц та металевий предмет (манікюрну лопатку), після набрання вироком законної сили суд вважає скасувати.
Керуючись ст. ст. 368-370 КПК України,
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України, та засудити без призначення покарання.
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити покарання у виді 3 (три) місяці арешту.
Цивільний позов ОСОБА_9 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 29199 (двадцять дев'ять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. матеріальної шкоди та 20 000 (двадцять тисяч) грн. моральної шкоди.
В решті позовних вимог ОСОБА_9 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати в сумі 980 (дев'ятсот вісімдесят) грн. 70 коп. за проведення експертизи.
Речові докази:
-упаковку з куртки, яка після проведення експертизи складена у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376389; манікюрну лопатку, яку після проведення експертизи упаковано у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376385; упаковку з манікюрної лопатки, що після проведення експертизи складена у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» №5376388; упаковку об'єкта дослідження, що після проведення експертизи упакована у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5376387; полімерний шприц з метамфетаміном вагою 0,2402 г, що передано на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Іршавського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області, після набрання вироком законної сили знищити;
- чоловічу куртку чорного кольору, яка упакована у спеціальний пакет з логотипом «МВС Експертна служба» № 5481709 та передана на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Іршавського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області, після набрання вироком законної сили повернути власнику - ОСОБА_3 .
Накладений ухвалою слідчого судді Іршавського райсуду від 25.09.2020 року арешт на чоловічу куртку чорного кольору, полімерний шприц та металевий предмет (манікюрну лопатку), після набрання вироком законної скасувати.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений протягом 30 днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Іршавський районний суд.
Копія вироку суду після його проголошення підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору.
Захисник, потерпілий, представник потерпілого, цивільний позивач та цивільний відповідач мають право отримати копію вироку в суді.
Головуюча: ОСОБА_1