Справа № 134/1603/20
2/134/31/2021
Іменем України
28 жовтня 2021 року смт. Крижопіль
Крижопільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючої судді Кантонистої О.О.
за участю: секретаря судового засідання Отіча В.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Глушкова І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Крижопіль Вінницької області в режимі відеоконференції справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановив:
19 жовтня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 2127,29 доларів США, що за курсом 27,60 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 вересня 2020 року складає 58713,20 грн., за кредитним договором № VIGWGA00001623 від 06 вересня 2007 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 06 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № VIGWGA00001623, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язалося надати ОСОБА_2 кредит в розмірі 15000,00 доларів США на термін до 04 вересня 2017 року, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
Згідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
В свою чергу відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в зв'язку з чим 21.01.2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Крижопільського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року було стягнуто заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк».
При цьому договірні правовідносини між сторонами не припинилися, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.
Прострочена сума заборгованості становить 12629,51 доларів США.
Оскільки з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року, тобто за період з 06 вересня 2007 року по 12 листопада 2014 року, то за період після подання заяви від 21 січня 2015 року, з 22 січня 2015 року по 02 вересня 2020 року відповідач має заборгованість у розмірі 2127,29 доларів США, яка складається з наступного: 2127,29 доларів США - 3 % річних від простроченої суми.
Ухвалою судді Крижопільського районного суду Вінницької області Швець Л.В. від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.
08 грудня 2020 року ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, явку представника позивача визнано обов'язковою.
Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 березня 2021 року.
На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи від 04 березня 2021 № 27, протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Кантонистій О.О. у зв'язку із відпусткою судді Швець Л.В.
Ухвалою судді Крижопільського районного суду Вінницької області Кантонистої О.О. від 09 березня 2021 року справу прийнято до свого провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.
Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про виклик свідків.
16 червня 2021 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, в якому він просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що позовна заява не відповідає вимогам закону, оскільки у ній чітко і ясно не зазначені позовні вимоги з посиланням на відповідні докази, немає належного розрахунку заявлених вимог. Так, позивач зазначає, що заборгованість виникла за кредитним договором від 06 вересня 2007 року, який продовжує діяти і на даний час. Одночасно позивач посилається на заборгованість, яка виникла на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року (справа № 134/178/15-ц), нараховуючи відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних на суму 12629,51 доларів США, хоча в рішенні зазначена інша сума. Незрозуміло з яких підстав розрахунок 3 % річних зроблено з 22 січня 2015 року по 02 вересня 2020 року. Позивач умисно не надав суду розрахунок загальної суми заборгованості за кредитним договором, яка існує на даний час і з чого вона складається, оскільки тоді було б видно, що суми заборгованості, стягнуті за рішенням суду, включено до загальної суми боргу і на них проводяться відповідні нарахування за умовами кредитного договору, тому нарахування 3 % річних за загальною нормою ЦК України, якою є стаття 625, є безпідставним, оскільки нарахування проводиться позивачем за кредитним договором і ці правовідносини регулюються спеціальними нормами Цивільного кодексу.
Велика Палата ВС у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 роз'яснила, що не можуть застосовуватися одночасно регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України про відсотки за договором позики та охоронна норма частини 2 статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних збитків і 3 % річних. За таких обставин, позовні вимоги є безпідставними і не обґрунтованими. Звертаючись з даним позовом, позивач просить стягнути 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, одночасно нараховуючи на зазначену в позові суму боргу відсотки відповідно до ст. 1048 ЦК України та умов кредитного договору.
19 липня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просить задовольнити позовні вимоги. Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Предметом даного позову є стягнення 3 % річних від простроченої суми заборгованості - 12629,51 доларів США. Посилання відповідача на нарахування відсотків за ст. 1048 ЦК України є безпідставним та не відноситься до предмету спору. Будь-яких дій щодо введення в оману ОСОБА_2 або суду АТ КБ «ПриватБанк» не вчиняв. Відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт виконання ним зобов'язань за кредитним договором.
За клопотанням відповідача ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року в АТ КБ «ПриватБанк» було витребувано банківську виписку по заборгованості за кредитним договором № VIGWGA00001623 від 06 вересня 2007 року по даний час.
За усним клопотанням представника відповідача ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року витребувано у Крижопільського районного відділу державної виконавчої служби копію виконавчого провадження з виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору.
12 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов. Зазначила, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VIGWGA00001623 від 06 вересня 2007 року. На даний час заборгованість відповідачем не погашена. Прострочена сума заборгованості, на яку нараховано 3 % річних, визначена банком в розмірі 12629,51 доларів США.
Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов. В разі, якщо суд прийде до висновку про наявність підстав для задоволення позову, просив застосувати позовну давність до вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року, яке набрало законної сили 23 червня 2015 року, рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору в частині стягнення боргу по кредитному договору скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк»: 10604,39 доларів США - тіло кредиту; 7173,91 доларів США - проценти за користування кредитом; 990 доларів США - комісія; 70349 грн. 25 коп. - пеня; 889,90 доларів США - штраф. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Як вбачається з повідомлення Крижопільського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області від 27 вересня 2021 року № 12792, виконавчий лист у справі № 134/178/15-ц про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» перебував на виконанні у відділі в 2015-2016 роках. Виконавче провадження № 49053239 відкрито 15 жовтня 2015 року, завершено - 30 травня 2016 року в зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення. Виконавчий документ повернуто стягувачу. Виконавчий лист № 134/178/15-ц повторно на виконання не надходив, на виконанні не перебуває. Виконавче провадження № 49053239 знищено в зв'язку із завершенням трирічного терміну зберігання.
Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб, громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.
Згідно з цією нормою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.11.2011 року від 04.11.2011 року, від 30.03.2016 року, від 06.07.2016 року № 6-1946 цс 15.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, відступаючи від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року справа № 6-2759цс15 та від 02 березня 2016 року справа № 6-2491цс15, дійшла висновку, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи положення вказаних вище норм, а також те, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року з відповідача було стягнуто суму боргу за кредитним договором № VIGWGA00001623 від 06 вересня 2007 року та доказів погашення заборгованості суду надано не було, відтак суд вважає правомірним нарахування позивачем сум, передбачених ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних від простроченої суми.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2127,29 доларів США за період з 22 січня 2015 року по 02 вересня 2020 року, яка складається з наступного: 2127,29 доларів США - 3 % річних від простроченої суми.
В судовому засіданні представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до правовідносин, які виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 .
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, Верховний Суд у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 та у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних. Стягнення 3 % річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Тобто, з огляду на викладене, можна дійти висновку, що позивач має право на стягнення 3 % річних за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду.
Позивач звернувся до суду 19.10.2020 року, отже, належний трирічний строк для розрахунку 3 % річних становить з 19.10.2017 по 19.10.2020.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково в межах 3-річного строку позовної давності з дати подачі позовної заяви банком, тобто за період з 19.10.2017 року по 19.10.2020 року, та відповідно до ч. 2 ст. 625 стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які розраховуються за наступною формулою: Сума санкції = С х 3 х Д / 365 / 100, де С - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення.
Загальна сума 3 % річних від простроченої суми заборгованості 12629,51 доларів США за період з 19.10.2017 року по 19.10.2020 року складає 1137,86 доларів США та підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк».
Доводи сторони відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування та стягнення трьох відсотків річних суд відхиляє, оскільки передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2015 року (справа № 134/178/15-ц), а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
Таким чином, визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов'язання, але і гривневому еквіваленті стягнутої в іноземній валюті суми коштів, не відповідає вказаним вимогам законодавства та є зайвим.
При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 2127,29 доларів США, а задоволено на суму 1137,86 доларів США, тобто на 53,49 % (1137,86 х 100 : 2127,29).
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 1124,36 грн. судового збору (2102 х 53,49 %).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3 % річних від простроченої суми зобов'язання за кредитним договором № VIGWGA00001623 від 06 вересня 2007 року за період з 19.10.2017 року по 19.10.2020 року в розмірі 1137,86 доларів США (одна тисяча сто тридцять сім доларів, 86 центів).
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1124,36 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Повне рішення складено 08 листопада 2021 року.
Суддя