ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 листопада 2021 року м. Київ № 640/19012/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГУ юстиції у м. Києві Ярмоленко Катерини Юріївни
про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГУ юстиції у м. Києві Ярмоленко Катерини Юріївни, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у місті Києві Ярмоленко Катерни Юріївни від 10.04.2018р. при примусовому виконанні виконавчого напису № 682 від 15.09.2016р. вчинені в межах виконавчого провадження № 52321765..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що жодною нормою вказаного закону не уповноважено державного виконавця на здійснення написів щодо точної дати повторного пред'явлення виконавчого документу, у зв'язку з чим вважає, що відповідач перевищив свої повноваження та постанова не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 25.08.2020 року у адміністративній справі № 640/19012/20 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем не надано відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
09 липня 2020 року, я, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № ВП 62198681 в приміщенні офісу приватного виконавця Бережного Я.В., де серед іншого, в наявності була Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП 52321765) виданого державним виконавцем Оболонського районного відділу ДВС міста Києва ГУ юстиції у місті Києві Ярмоленко К.Ю. при примусовому виконанні виконавчого напису №682 від 15.09.2016р. виданого приватним нотаріусом Войнаровською І.А. про звернення стягнення на рухоме майно, а саме транспортний засіб марка TOYOTA ВТ Cargo DTI5, модель 2007 року випуску, ідент.№ НОМЕР_2 ,тип - автонавантажувач, державний номерний знак - НОМЕР_3 , в рахунок задоволення вимог ПАТ "УКРГАЗПРОМБАНК" в розмірі: 230 000,00 грн. - сума кредиту, яку належить повернути, 52 931,50 грн. - сума відсотків за користуванням кредитом, 61 856,27 грн. - сума неустойки, що загалом становлять 344 769,77 грн., а також витрати пов'язані з вчиненням виконавчого напису - 3 447,70 грн.
При ознайомленні з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 10.04.2018р. (постанова про відкриття виконавчого провадження №52321765, в справі приватного виконавця Бережного була відсутня), Позивач дізнається про те, що державний виконавець Ярмоленко К.Ю. викладає п.2, постанови про повернення виконавчого документа стягувачу наступним чином:"п.2. Виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання до 10.04.2021 року", тим самим покладає на себе повноваження якими не наділений державний виконавець.
Не погоджуючись з постановою та вважаючи протиправними дії державного виконавця, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов'язковість виконання рішень (ст. 2 вказаного Закону).
Згідно ч. 1 ст. 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Так, згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною третьою ст. 63 цього Закону передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження..
Також за нормами ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», що визначає відповідальність за невиконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» Розділу І пункту 7 Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
- номер виконавчого провадження;
- вступну частину із зазначенням:
- назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
- найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність;
- назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);
- за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
- мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;
резолютивну частину із зазначенням:
- прийнятого виконавцем рішення;
- строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.
Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, на таку постанову накладається кваліфікований електронний підпис із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги наявні у справі матеріали (в т.ч. матеріали виконавчого провадження), суд приходить до висновку про дотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме визначення точної дати пред'явлення виконавчого документа.
Крім того, згідно стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:
1) пред'явлення виконавчого документа до виконання;
2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Враховуючи вищевикладені норми, суд встановив, відповідачем при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 10.04.2018 року, вірно вирахувано дату можливості пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме: 10.04.2021 року.
Крім того, суд зазначає, що ВП за №52321765 відповідно до даних АСВП є завершеним, а відтак доводи позивача, щодо несвоєчасного отримання постанов та неможливості ознайомлення з матеріалами справи ВП судом не беруться до уваги.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241 - 246, 250, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГУ юстиції у м. Києві Ярмоленко Катерини Юріївни (04212, м. Київ, вул. Кагарлицька, 2Д) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей визначених ст. 272 цього Кодексу.
Суддя І.А. Качур