08 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/9942/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у нездійсненні нарахування та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2021 по день фактичного розрахунку 26.07.2021 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2021 по день фактичного розрахунку 26.07.2021.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №620/1333/21, 26.07.2021 з ним було проведено остаточний розрахунок при звільненні, а тому відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Суд ухвалою від 06.09.2021 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановив відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи, що отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст.117 КЗпП України.
Позивач подав відповідь на відзив, згідно якої він не погоджується з доводами відповідача, та зазначає на протиправності їх дій щодо не проведення з ним остаточного розрахунку.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду ід 30.04.2021 у справі №620/1333/21 позов ОСОБА_1 було задоволено та зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.
На виконання вказаного вище рішення позивачу виплачено належні суми грошового забезпечення 26.07.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз вищенаведених норм вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, а також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в судовому порядку не тягне за собою обов'язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначене свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства Українищо регулює спірні відносини, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне рішення суду складено 08.11.2021.
Суддя Л.О. Житняк