02 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 908/1866/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
прокуратури - Гавловська А.В.,
позивача-1 - Кучма Л.В.,
позивача-2 - не з'явився,
відповідача-1 - Проценко М.М.,
відповідача-2 - не з'явився,
третьої особи-1 - Капшурова Ю.В., Ящук О.В.,
третьої особи-2 - не з'явився,
третьої особи-3 - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил
на рішення Господарського суду Запорізької області
у складі колегії суддів: Топчій О.А., Корсун В.Л., Науменко А.О.
від 11.01.2021 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Орєшкіна Е.В., Подобєд І.М., Чус О.В.
від 16.06.2021
за позовом Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державного космічного агентства України, Публічного акціонерного товариства "Хартрон"
до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Юлія Валеріївна, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Туріченко Оксана Миколаївна, ОСОБА_1
про визнання недійсним іпотечного договору.
1. Короткий зміст позовних вимог
Заступник військового прокурора сил антитерористичної операції звернувся до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Державного космічного агентства України, Публічного акціонерного товариства "Хартрон" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" про визнання недійсним договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- оспорюваний договір укладено директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" з перевищенням повноважень, без погодження з власником майна та на підставі підроблених протоколів загальних зборів учасників даного товариства про надання дозволу на передачу в іпотеку цілісного майнового комплексу - дитячого оздоровчого центру "Мрія";
- також оспорюваний договір не відповідає вимогам частин 1, 2, 5, 6 статті 141 Господарського кодексу України, пунктів 4, 6, 13 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803;
- Публічне акціонерне товариство "Хартрон" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно (яке є предметом оспорюваного договору) у господарське відання. У той же час, управління вказаним майном, яке передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" засновником - Публічним акціонерним товариством "Хартрон" здійснюється через уповноважені органи держави;
- повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснює Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон";
- оспорюваний договір став підставою для вибуття майна поза волею держави;
- відчуження майна за оспорюваним договором може завдати шкоди економічним інтересам держави шляхом зменшення прибутку Публічного акціонерного товариства "Хартрон", як наслідок неможливості у повному та достатньому обсязі здійснювати виплати дивідендів до Державного бюджету України;
- про існування оспорюваного договору Заступнику військового прокурора сил антитерористичної операції стало відомо із ухвали Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016 у справі № 808/5885/14 під час вивчення інформації, викладеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.01.2021 у справі №908/1866/16, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- Публічне акціонерне товариство "Хартрон" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання;
- Публічне акціонерне товариство "Хартрон" є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" з часткою у статному капіталі - 99,9968%;
- управління майном, наданим Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" засновником Публічним акціонерним товариством "Хартрон", здійснюється через уповноважені органи держави, а право власності такого власника держава реалізує через окремих суб'єктів господарювання;
- ОСОБА_1 як директор, укладаючи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" оспорюваний договір, діяла з перевищенням повноважень, наданих їй статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", затвердженого рішенням зборів учасників і оформленого протоколом від 25.11.2005 № 19 та контрактом на керівництво від 25.12.1997 № К-003;
- доказів схвалення Публічним акціонерним товариством "Хартрон" у подальшому оспорюваного договору сторонами не надано;
- прокурором доведено належними та допустимими доказами невідповідність оспорюваного договору приписам законодавства;
- в органів прокуратури, починаючи з 13.04.2012, були усі правові підстави та можливості з'ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було;
- держава, в особі Публічного акціонерного товариства "Хартрон" та Державного космічного агентства України, дізналася про наявні обставини саме з моменту проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон" 13.04.2012, на яких було встановлено порушення ОСОБА_1 трудових обов'язків директора та відповідно її було звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 13.07.2016, з пропуском встановленого законом строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції, та додатково у постанові зазначив такі висновки:
- Публічне акціонерне товариство "Хартрон" як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", представник якого був присутній на загальних зборах 13.04.2012, на яких, зокрема, прийнято рішення звернутися до суду з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання недійсним іпотечного договору від 04.01.2007 № 001М/07/1і, був обізнаний про укладення такого договору та наявність підстав для звернення з позовом до суду про визнання його недійсним;
- враховуючи обізнаність Публічного акціонерного товариства "Хартрон" про укладення іпотечного договору від 04.01.2007 № 001М/07/1і та наявність підстав для звернення з позовом до суду про визнання його недійсним з 13.04.2012, віднесення майна Публічного акціонерного товариства "Хартрон" до об'єктів управління державної власності, яке знаходиться у сфері управління Державного космічного агентства України, повноважень Державного космічного агентства України, в органів прокуратури, починаючи з 13.04.2012, були усі правові підстави та можливості з'ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі Керівник спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження Керівником спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 256 та 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 02.12.2020 у справі № 487/10119/14 та від 02.12.2020 у справі № 310/5980/13 у подібних правовідносинах.
Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Юлія Валеріївна та Акціонерне товариство "Альфа-Банк" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Державне космічне агентство України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" у відзивах на касаційну скаргу просили задовольнити касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил.
4. Позиція Верховного Суду
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом даного спору є вимоги Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції, заявлені в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Державного космічного агентства України, Публічного акціонерного товариства "Хартрон" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" про визнання недійсним договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і.
Приймаючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності позовних вимог, однак спливом позовної давності.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, з мотивів неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 256 та 261 Цивільного кодексу України, Керівник спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил звернувся із касаційною скаргою.
Здійснюючи перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваних судових рішень у даній справі, Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд, зауважує, що зазначені положення матеріального права є загальними до всіх видів правовідносин і застосовуються господарськими судами у багатьох категоріях спорів.
Так, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 20.04.2021 у справі № 914/240/18, від 22.06.2021 у справі № 910/9672/20, від 20.10.2021 у справі № 369/4959/20-ц, на деякі з цих постанов посилається скаржник, Верховним Судом, зокрема, було розкрито зміст цих норм та їх правозастосування.
У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що:
- за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу);
- при цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади;
- це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини;
- якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів;
- однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Вказане свідчить про сталість правової позиції Верховного Суду щодо даних норм.
Із вищезазначених висновків випливає, зокрема, те, що для визначення початку перебігу позовної давності перш за все потрібно встановити чи є особа носієм порушеного права (інтересу) та, вже як наслідок, момент безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав) або об'єктивної можливості такої особи знати про такі обставини, а у разі порушення або загрози порушення інтересів держави - момент безпосередньої обізнаності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або об'єктивної можливості відповідного органу знати про такі обставини.
Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, Заступник військового прокурора сил антитерористичної операції звертаючись з даним позовом, окрім того, що оспорюваний договір укладено представником з перевищенням повноважень, також посилався на те, що: такий договір став підставою для вибуття майна поза волею держави; повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснює Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон"; відчуження майна за оспорюваним договором може завдати шкоди економічним інтересам держави шляхом зменшення прибутку Публічного акціонерного товариства "Хартрон", як наслідок неможливості у повному та достатньому обсязі здійснювати виплати дивідендів до Державного бюджету України.
Тобто, прокурором заявлено позов у даній справі одночасно як про захист корпоративних прав держави, так і про захист права власності державного майна (предмета оспорюваного договору).
Суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що без з'ясування питання за захистом яких саме прав держави звернувся прокурор із даним позовом, неможливим є встановлення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та, як наслідок, встановлення моменту початку перебігу позовної давності.
Розглядаючи дану справу та приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції достеменно не встановили за захистом яких саме прав держави звернувся прокурор із даним позовом.
Суд враховує те, що прокурор у позові, а суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях визначили Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон" як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо даного питання Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Закон України "Про управління об'єктами державної власності" відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції, чинній станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору) об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції, чинній станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору) визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до статуту Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", оформленого протоколом № 9 від 27.04.2005, Відкрите акціонерне товариство "Хартрон" засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України від 06.09.1995 № 12-АТ шляхом перетворення Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Хартрон" у Відкрите акціонерне товариство, відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів". Товариство є юридичною особою приватного права. Товариство має у відповідності до статті 91 Цивільного кодексу України загальну правоздатність, яка може бути обмежена лише судом. Засновником товариства є держава в особі Фонду державного майна України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 387-р закріплено у державній власності пакет акцій у розмірі 25 відсотків статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" на 3 роки.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 534-р закріплено у державній власності на 5 років пакет акцій у розмірі 50% статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства "Хартрон".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.12.1999 № 1426-р закріплено у державній власності на 3 роки пакет акцій у розмірі 25% статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства "Хартрон".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 44-р закріплено на 3 роки у державній власності пакет акцій Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" у розмірі 50% його статутного капіталу плюс одна акція.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 108-р Національному космічному агентству України передано повноваження з управління державними корпоративними правами Відкритого акціонерного товариства "Хартрон".
Із викладеного убачається те, що станом 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору, держава була акціонером Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", а її повноваження як акціонера були передані в управління Національному космічному агентству України.
Тобто, Національне космічне агентство України на момент укладення оспорюваного договору було управителем корпоративних прав держави у Відкритому акціонерному товаристві "Хартрон", які (права), за загальним правилом, включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не встановлювали обсяг корпоративних прав держави (наявність виключно загальних корпоративних прав учасника, чи, можливо, також інших прав, передбачених законодавством і установчими документами товариства), як акціонера Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", та, відповідно, обсяг повноважень щодо їх управління переданих Національному космічному агентству України.
Однак, враховуючи вищезазначені положення законодавства (статтю 116 Цивільного кодексу України, статтю 10 Закону України "Про господарські товариства") та приписи статті 115 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакціях, чинних станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору), відповідно до яких господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, до корпоративних прав учасників товариства не належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном товариства, оскільки право власності, яке складається із зазначених правомочностей, належить власникові.
З викладеного убачається те, що держава як учасник Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", за загальним правилом, не могла бути наділена такими корпоративними правами, як володіння, користування та розпорядження майном такого товариства, тому, і не могла передати в управління Національному космічному агентству України такі права.
Аналогічно, такі висновки стосуються також прав учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
Так, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", затвердженого рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", оформленого протоколом № 19 від 25.11.2005, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" створено шляхом перетворення відокремленого структурного підрозділу Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" - фірми "Хартрон-Віоліс" і є її правонаступником. Засновниками товариства є юридичні особи, що підписали установчий договір про створення товариства. Для забезпечення діяльності товариства учасниками створюється статутний капітал у розмірі 3 144 971,08 грн. Внески (вклади) учасників складають: Відкрите акціонерне товариство "Хартрон" - 3 144 871,08 грн - 99,9968% у статутному капіталі, Закрите акціонерне товариство Страхова компанія "Грант сервіс" - 100,00 грн - 0,0032% у статутному капіталі.
Тобто, Відкрите акціонерне товариство "Хартрон" на момент укладення оспорюваного договору було учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
Так само, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не встановлювали обсяг корпоративних прав (наявність виключно загальних корпоративних прав учасника, чи, можливо, також інших прав, передбачених законодавством і установчими документами товариства) Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", як акціонера Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
Проте, з урахуванням вищенаведеного, Відкрите акціонерне товариство "Хартрон" як акціонер Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", за загальним правилом, не могло бути наділено такими корпоративними правами, як володіння, користування та розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
У той же час, враховуючи склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", вбачається відсутність безпосередньо у держави будь яких корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
Як зазначалось вище, вважаючи, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" діяв з перевищенням повноважень, внаслідок чого порушені корпоративні права (отримання дивідендів) держави, в інтересах якої діють Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон", прокурор звернувся з даним позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі - Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" в особі директора ОСОБА_1 (надалі - Іпотекодавець), що є майновим поручителем за зобов'язаннями фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) за договорами кредиту № 001М/07 від 04.01.2007 та № 002М/07 від 04.01.2007, відповідно до умов якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником зобов'язання за договором кредиту №001М/07 від 04.01.2007, укладеного між Позичальником та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі - Основне зобов'язання-1), та договором кредиту №002М/07 від 04.01.2007, укладеного між Позичальником та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі - Основне зобов'язання-2), наступне нерухоме майно: комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, б. 69, розташований на земельній ділянці площею 49 000 кв. м, на якій розташовані основні будівлі "А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З", щитова "К", навіс "Л", вбиральня "М", гараж-майстерня "И", чотири ганка до "А", сходи до "А", два ганка до "Б", сходи до "Б", два ганка до "В", сходи до "В", два ганка до "Д", чотири ганка до "Е", сходи до "Е", два ганка до "Ж", сходи до "Ж", чотири ганка до "З", сходи до "З" та споруди: ворота № 1, № 5, паркани № 2, № 3, № 4, № 14, хвіртка № 6, замощення № І, № ІІ, № ІІІ (надалі - Предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 074910, виданого виконавчим комітетом Бердянської міської ради 21.01.2006, право власності на яке зареєстровано за реєстраційним № 13619994 Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації 21.01.2006 в реєстровій книзі № 3, номер запису № 453, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9632554, виданим БКПТІ 21.01.2006 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації 25.12.2006 № 13045067. Вартість Предмета іпотеки за згодою сторін становить 5 050 000,00 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно враховуючи приписи статті 116 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" держава, яка є учасником Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", наділена такими корпоративними правами, як отримання частки прибутку (дивідендів). З тих же підстав, Відкрите акціонерне товариство "Хартрон", яке є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", наділене такими корпоративними правами, як отримання частки прибутку (дивідендів).
Однак, як зазначалось вище, безпосередньо у держави відсутні будь які корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", у тому числі і отримання частки прибутку (дивідендів).
До того ж Суд зазначає, що із приписів статті 167 Господарського кодексу України, частин 1, 3 статті 92, статті 98, частини 2 статті 207, статті 116 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуваються самим товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов'язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 13.11.2020 у справі № 904/920/19. В ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18, від 13.01.2020 у справі №910/10734/18, від 15.09.2020 у справі № 904/920/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в зазначених постановах.
Також згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).
Суд зазначає, що викладене вище стосується аспекту захисту корпоративних прав держави у даних правовідносинах.
Щодо захисту права власності державного майна Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
За твердженням прокурора, наведеним у позовній заяві, оспорюваний договір став підставою для вибуття майна поза волею держави, а повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснює Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон".
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з таким доводами прокурора та дійшли висновку про те, що з урахуванням частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, Публічне акціонерне товариство "Хартрон" є підприємством державного сектору економіки, якому держава надала майно в господарське відання. У той же час, управління майном, наданим Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" засновником - Публічним акціонерним товариством "Хартрон", здійснюється через уповноважені органи держави. При цьому, право власності такого власника держава реалізує через окремих суб'єктів господарювання.
Такі висновки судів ґрунтуються на тому, що:
- наказом Фонду державного майна України № 1429 від15.12.1997 з метою впорядкування обліку нерухомого майна, що передано до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" на підставі статті 12 Закону України "Про господарські товариства", наказу Фонду державного майна України від 06.09.1995 № 12-АТ "Про створення Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 № 788 "Про затвердження Додатку про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства" передано у власність до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" м. Харків об'єкти нерухомості згідно з додатком № 1;
- відповідно до зазначеного додатку № 1 до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" передано, зокрема, майно фірми "Хартрон-Віоліс", що розташоване в м. Бердянську по вул. Курортній, 69;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс" створено шляхом перетворення відокремленого структурного підрозділу Публічного акціонерного товариства "Хартрон", який є засновником, частка у статному капіталі якого складає 99,9968%.
Однак такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без достеменного встановлення правового режиму майна (комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, б. 69), переданого спочатку до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", а в подальшому в іпотеку за оспорюваним договором (комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, б. 69), укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", та належного власника такого майна.
Судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджувалось питання правової належності даного майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс".
Так, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою, що у наказі Фонду державного майна України від 11.07.1996 № 788 зазначено, що з метою впорядкування обліку нерухомого майна, що передається до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації та корпоратизації, в рішеннях про створення відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації передбачати перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно із додатком (додається), який є невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства. На вимогу відкритих акціонерних товариств, які були створені в процесі приватизації та корпоратизації до набрання чинності цього наказу, відповідним органам приватизації видавати витяг з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду, та є власністю товариства.
Також, відповідно до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450, метою якого є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації, визначено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток № 2). На вимогу відкритого акціонерного товариства або покупця об'єкта приватизації (цілісного майнового комплекса) державний орган приватизації видає підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежилі приміщення, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток № 5).
Згідно з приписами статті 115 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакціях, чинних станом на 04.01.2007 - момент укладення оспорюваного договору), господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджувались установчі документи як Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", так і Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", в частині юридичного статусу таких товариства та майна, переданого вказаним товариствам їх засновниками; інші документи, які б підтверджували право власності, право господарського відання того чи іншого суб'єкта на відповідне майно.
Тобто, судами першої та апеляційної інстанцій належно не встановлено чи належить майно за оспорюваним договором (комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, б. 69) до державної власності, відповідно, чи порушено права держави внаслідок, як зазначає прокурор, вибуття майна поза волею держави та який орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з управління таким державним майном.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.
За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.
З огляду на вищевикладене, Суд констатує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі норм матеріального права (статей 256, 261 Цивільного кодексу України), що спричинено неналежним дослідженням судами питань: за захистом яких саме прав держави звернувся прокурор із даним позовом (захист корпоративних прав держави, чи захист права власності державного майна); яких саме корпоративних прав; який орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з управління корпоративним правами держави; належності та ефективності способу захисту відповідних корпоративних прав; факт порушення відповідних корпоративних прав держави та моменту безпосередньої обізнаності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах з управлінням корпоративними правами держави або об'єктивної можливості відповідного органу знати про такі обставини; наявність у держави права власності на відповідне майно; який орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з управління державним майном; належності та ефективності способу захисту права власності державного майна; факт порушення відповідного права власності держави та моменту безпосередньої обізнаності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах з управлінням державним майном або об'єктивної можливості відповідного органу знати про такі обставини.
Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на направлення справи на новий розгляд, дотримуючись верховенство права, як однієї з засад господарського судочинства, враховуючи приписи статті 316 Господарського процесуального кодексу України та обставини цієї справи, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Існує стала правова позиція Верховного Суду щодо спорів про визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 909/207/20, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20 та ін.).
Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 викладено наступний правовий висновок.
Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Крім того існують сталі правові висновки Верховного Суду щодо підстав звернення прокурора з позовами до суду (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та ін.).
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Суд зазначає, що у порушення приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищезазначені висновки Верховного Суду та не дослідили: дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом; підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі як Державного космічного агентства України (чи є така особа, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чи не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів такий орган тощо), так і Публічного акціонерного товариства "Хартрон" (чи є така особа суб'єктом владних повноважень, чи є така особа, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чи не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів такий орган тощо).
Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених у даній постанові обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно із пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021 у справі № 908/1866/16 скасувати.
3. Справу № 908/1866/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді С.В. Бакуліна
О.М. Баранець