Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3594/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40)
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, буд. 6/8)
про стягнення 100000,00 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до відповідача - акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 100000,00 грн.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається із витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
28.09.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №22689) разом із доданими до нього документами, який досліджено та долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2021, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Водночас матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно із частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
24.09.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №131067, за змістом якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу автомобіля "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 8)
Із обставин справи вбачається, що 15.04.2019 в м. Дніпро сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Hyundai Tucson", реєстраційний № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу "Audi A4", реєстраційний № НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.05.2019 у справі №201/5129/19 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та настанні зазначеної вище дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до наявних в матеріалах справи рахунків на оплату №1113 від 23.04.2019 на суму 87512,80 грн. та рахунку на оплату №201 від 23.04.2019 на суму 35900,72 грн., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Hyundai Tucson", реєстраційний № НОМЕР_2 становить 123413,52 грн.
За змістом страхового акту №UA2019041500073/L02/02 від 13.05.2019 та розрахунку страхового відшкодування, вищевказану дорожньо-транспортну пригоду кваліфіковано як страховий випадок та прийнято рішення про нарахування та виплату страхового відшкодування у розмірі 124413,52 грн.
На підставі звіту про результати огляду місця ДТП від 15.04.2019, страхового акту №UA2019041500073/L02/02 від 13.05.2019 та розрахунку до нього, протоколу технічного огляду від 22.04.2019, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" була здійснена виплата страхового відшкодування відповідно до платіжних доручень №30036 від 15.05.2019, №27885 від 02.04.2019, №27886 від 02.04.2019 (а.с. 25-27).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника транспортного засобу "Audi A4", реєстраційний № НОМЕР_3 була застрахована в Акціонерному товаристві "Страхова компанія "Мега-Гарант", відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/429862.
Із матеріалів справи вбачається, що 29.08.2019 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" із вимогою №2306/19 про сплату суми виплаченого страхового відшкодування на суму 124413,52 грн., однак вказана вимога залишилася з боку відповідача без задоволення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, яка була виплачена позивачем відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу на користь потерпілої особи.
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що до страховика за договором майнового страхування після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (пункт 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3). Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом ст.ст. 9, 22 - 31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
Враховуючи викладене, внаслідок виплати страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому) до такого страховика у відповідності до приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17 висловлено правову позицію, відповідно до якої згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
За наведених вище підстав, враховуючи, що у зв'язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи та зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність власника Audi А4, державний номер НОМЕР_3 застрахована відповідачем полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/429862, то останній має відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором страхування відповідальності останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Положеннями статті 29, пункту 32.7. статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, далі - Методика).
Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Як встановлено судом, відповідно до рахунків на оплату №1113 від 23.04.2019, №201 від 23.04.2019 та розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UA2019041500073/L02/02 від 13.05.2019, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням замінених деталей за вирахуванням зносу складає 123413,52 грн. При цьому, дорожньо-транспортну пригоду, в якій пошкоджено зазначений транспортний засіб кваліфіковано як страховий випадок та прийнято рішення про нарахування та виплату страхового відшкодування у розмірі 124413,52 грн. відповідно до платіжних доручень №30036 від 15.05.2019, №27885 від 02.04.2019, №27886 від 02.04.2019.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені законодавчі приписи, розрахунок вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та суми страхового відшкодування здійснено з урахуванням замінених деталей за вирахуванням зносу. При цьому, відповідачем не надано обґрунтованих заперечень з приводу переліку пошкоджених деталей застрахованого транспортного засобу "Hyundai Tucson", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та невідповідності вартості матеріалів та виконаних робіт існуючим на час проведення ремонту цінам.
Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити суму страхового відшкодування, оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У той же час суд зазначає, що відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Таким чином, при визначенні розміру страхового відшкодування слід використовувати дані, які узгоджені сторонами в страховому полісі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до лімітів полісу №АО429862, діючого станом на 15.04.2019, ліміт за шкоду майну визначено у розмірі 100000,00 грн., а франшизу у розмірі 2000,00 грн.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, зважаючи на положення ст. 993 ЦК України, ст.ст. 12, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та з огляду на те, що полісом №АО429862 ,діючого станом на 15.04.2019 встановлено ліміт за шкоду майну у розмірі 100000,00 грн., та франшизу у розмірі 2000,00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру страхового відшкодування на суму франшизи, а тому належною до стягнення з відповідача підлягає сума страхового відшкодування у розмірі 98000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Разом з тим, з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовують.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору у даній справі покладаються на відповідача в розмірі 2224,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, код ЄДРПОУ 20782312) страхове відшкодування у розмірі 98000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2224,60 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "08" листопада 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова