Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3502/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фермерського господарства "Риск" (92917, Луганська обл., село Невське, вул. Яроцького, буд. 21)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, 8-А)
про стягнення 48373,28 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Фермерського господарства "Риск" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" про стягнення 48373,28 грн., що складається з: основного боргу у розмірі 42807,60 грн., 3 % річних у розмірі 1468,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4096,69 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки товару №17/06 від 17.06.2020 в частині здійснення постачальником постачання товару у встановлені договором строки, з урахуванням чого, до стягнення заявлено суму основного боргу в розмірі 42807,60 грн., 3 % річних у сумі 1468,99 грн. та інфляційні втрати у сумі 4096,69 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
18.10.2021 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24319), в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами заявленими у позовній заяві та вважає їх необґрунтованими, оскільки позивачем до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів невиконання/неналежного виконання зобов'язань відповідача за договором та зроблені помітки на копії рахунку № 1075 від 17.06.2020 не можуть слугувати належними доказами взагалі не поставленого товару та поставленого (отриманого) товару, якій не відповідає якості, оригінальності, та повернутий в день отримання. Копії документів, які подано представником позивача оформлені не відповідно до вимог законодавства, а тому ці докази не є допустимими у розумінні ст. ст. 77, 86 ГПК України, на що зазначено ту постанові ВС у справі №5026/886/2012 від 27.09.2021. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних, судового збору та витрат на правову допомогу є похідними від позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 42807,60 грн. заборгованості, в тому також не підлягають задоволенню.
04.11.2021 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 25946), в якому позивач проти доводів відповідача заперечив, зазначаючи про те, що твердження відповідача щодо невідповідності долучених позивачем до матеріалів справи документів стандартам ДСТУ з посиланням на ВС у справі №5026/886/2012 від 27.09.2021 є необґрунтованими, оскільки позивач звернувся з позовною заявою до суду 28.08.2021, а відповідач посилається на постанову ВС прийняту після звернення позивача з позовною заявою, тобто 27.09.2021. Твердження відповідача з приводу невідповідності та безпідставності нарахування штрафних санкцій через ненадання доказів позивачем є необґрунтованим, оскільки в заявленому відзиві на позовну заяву не міститься аргументованого посилання на належне виконання відповідачем умов договору, як надання доказів поставки товару, як і доказу повернення відповідачем грошових коштів. Відповідач, починаючи з 23.06.2020 станом на 30.10.2021 умови договору поставки не виконав, товар не поставив, більш того, протягом одного року і чотирьох місяців використовує грошові кошти позивача у своїй господарській діяльності без жодної правової на те підстави.
У даному разі, суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" (постачальник, відповідач) та Фермерським господарством "Риск" (покупець, позивач) було укладено Договір поставки товару №17/06 (надалі - Договір) (а.с. 8-9), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця запасні частини, номерні агрегати та аксесуари для автомобілів та сільхозтехніки, що іменується в подальшому товар, згідно заявки покупця.
Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно цін, що вказані в накладних постачальника, та в троки, що оговорені даним договором (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 2.1. вищевказаного Договору, асортимент, найменування та кількість товару, що має бути поставлена постачальником покупцю за цим Договором обумовлюється сторонами за допомогою телефонного, факсимільного, електронного та інших сучасних технічних засобів зв'язку та товар. Заявка покупця складається на товар за цим Договором який наявний на складі постачальника, а також закуповується під замовлення.
Відповідно до умов п. 2.2. Договору, постачальник на підставі заявки, сповіщає покупця про наявність необхідної кількості та асортименту товару. Після узгодження з покупцем товару постачальник на підставі заявки виставляє покупцю рахунок на оплату і заявка передається на комплектацію. З цього моменту умови поставки по кількості і асортименту товару вважаються узгодженими сторонами.
Доставка товару здійснюється само вивозом покупця зі складу постачальника, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Лодзька, 8А. (п. 2.3 Договору).
Відвантаження товару здійснюється протягом 10-ти (десяти) робочих днів після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, шляхом передачі покупцю скомплектованої партії товару (п. 2.4. Договору).
Так, із обставин справи слідує, що на виконання зазначених вимог договору покупець сформував заявку, погодив його з постачальником, а постачальник в свою чергу виставив рахунок на оплату товару №1075 від 17.06.2020.
Із наявного у матеріалах справи платіжного доручення №1575 від 23.06.2020 убачається, що 23.06.2020 позивач перерахував на рахунок відповідача суму попередньої оплати у розмірі 78800,40 грн. У призначенні цього платежу значиться: " за запчастини рахунок №-1075 від 17.06.2020 у т.ч. ПДВ 20%-13133,40 (а.с. 11).
Позивач в позові зазначає про те, що з враховуючи, що грошові кошти сплачені покупцем (позивачем) на рахунок постачальника (відповідача) 23.06.2020, згідно умов п.2.4. Договору, товар мав бути поставлений до 07.07.2020 включно (з урахуванням вихідних днів).
Також, позивачем у позові наголошено, що попередньо погодивши самовивіз представник покупця (Ткаченко Ігор Григорович) приїхавши на вказаний у Договорі склад позивач (як покупець за Договором) обумовлений товар не отримав з підстав відсутності товару на складі. Додатково позивачем зауважено, що відповідачем було завірено позивача про отримання товару у найкоротший термін засобами поштового зв'язку, зокрема за допомогою служби доставки «Нова пошта». Втім постачальник станом на 28.08.2021 постачання обумовленого товару так і не здійснив.
Так, позивачем вказано, що залишився взагалі не поставлений товар: п.1 Головка ножа (коси) жатки Claas Germany, 1 шт., вартість 1020,00 грн; п.7 Елемент кінцевий Germany, 6 пгг., загальною вартістю 177,00 грн.; п.9 Елемент кінцевий (Original) Claas, 6 шт., загальною вартістю 12012,00 ірн.; п.21 Ланцюг зерновий елеватора 35 планок 142 ланки Original Claas? 1 шт., вартістю 8000,00 грн.
Також, поставлений (отриманий) товар, який не відповідав якості, оригінальності, у зв'язку із чим, був повернутий в день отримання. А саме: п.16 Сайленблок Germany, 2 шт. загальною вартістю 670,00 грн.; п.17 Сайленблок Germany, 4 шт., загальною вартістю 1628,00 грн.; п.18 Сайленблок Germany, 2 шт., загальною вартістю 1120,00 грн.; п.19 Ущільнення Germany, 4 шт., загальною вартістю 1784,00 грн.; п.20 Сайленблок Germany, 8 шт., загальною вартістю 2480,00 грн.; п.13 Вентилятор (Original) Claas, 1 шт., вартістю 6782,00 грн.
Таким чином, покупець здійснивши оплату товару в повному обсязі, як це передбачено умовами Договору, виконав свої зобов'язання зі своєчасної оплати товару, втім відповідачем, всупереч умовам даного Договору та норм діючого законодавства не здійснено своєчасної та повної поставки товару, внаслідок чого відповідачем, у порушення вимог ст. 526, п. 1 ст. 530 ЦК України, п. 12 ст. 193 ГК України порушено право позивача щодо своєчасного отримання необхідних для забезпечення господарської діяльності підприємства позивача запчастин на суму 42807,60 грн.
У зв'язку з наявною заборгованість та з метою досудового врегулювання спору, позивачем була надіслана на адресу відповідача Претензію про сплату боргу за вих. №106 від 06.07.2020 (а.с. 12-15) з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 42807,60 грн. Проте відповідач грошові кошти позивачу не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 42807,60 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову, стверджує, що позивачем до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів невиконання/неналежного виконання зобов'язань відповідача за договором та зроблені помітки на копії рахунку № 1075 від 17.06.2020 не можуть слугувати належними доказами взагалі не поставленого товару та поставленого (отриманого) товару, якій не відповідає якості, оригінальності, та повернутий в день отримання. Копії документів, які подано представником позивача оформлені не відповідно до вимог законодавства, а тому ці докази не є допустимими у розумінні ст. ст. 77, 86 ГПК України, на що зазначено ту постанові ВС у справі №5026/886/2012 від 27.09.2021. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних, судового збору та витрат на правову допомогу є похідними від позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 42807,60 грн. заборгованості, в тому також не підлягають задоволенню.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та ін шим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, спла тити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управ нена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні до говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших ак тів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливос ті.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встанов лений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом мо жуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно із ст.266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, доку ментації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кіль кість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконува тися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільно го законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпе чення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
В ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму поперед ньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язан ня зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визна ченій законом процесуальній формі позову.
Відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України Сторони вжи вають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
На виконання вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, п. 8.1 договору позивачем вживалися заходи досудового врегулювання даного спору, а саме на правлено відповідачу Претензію про повернення перерахованої попередньої оплати за вих. № 106 від 06.07.2020, згідно якої позивач просив відповідача протягом 3-х днів з дня її отримання повернути грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати за товар в розмірі 42807,60 грн. Також даною претензією повідомлено відповідача про те, що у зв'язку з неотриманням товару покупець (позивач) був вимушений знайти нового постачальника та замовити весь непоставлений товар, а тому чекати обміну та наявності на складі постачальника товару у позивача немає можливості (а.с. 12-14).
Проте, доказів повернення (сплати) грошових коштів (попередньої оплати) у розмірі 42807,60 грн. позивачу, станом на момент розгляду справи, відповідачем не надано. Відповідь на вищевказану претензію також відсутня в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 906/1176/17, в якій зазначено, що частина перша статті 664 ЦК України у сукупності з умовами поставки ЕХW Інкотермс 2010 передбачають обов'язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та обов'язок покупця прийняти даний товар.
Проте відповідачем не надано суду жодних доказів, того що товар готовий до відвантаження позивачу, у належному місці, а також того, що позивач повідомлений про це. Також не надано будь-яких доказів виконання зобов'язання з поставки товару за Договором поставки товару №17/06 від 17.06.2020 року, зокрема видаткових накладних, підписаних обома сторонами (відповідно до п.2.5. договору, зокрема датою поставки товару і моментом переходу права власності на товар, що поставляється вважається дата накладної).
З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо надання позивачем доказів, які оформлені не у відповідності до вимог закону є необґрунтованими, оскільки вказане жодним чином не спростовує заявлених позовних вимог. У свою чергу, відповідачем не надано до суду жодного доказу, які б свідчили про належне виконання відповідачем умов договору поставки товару № 17/06 від 17.06.2020 (доказів існування товару у термін поставки), та таких доказів матеріали справи не містять.
Крім того, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та не передання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Таким чином, направивши відповідачу Претензію за вих. № 106 від 06.07.2020 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 42807,60 грн. (згідно якої позивач просив відповідача протягом 3-х днів з дня її отримання повернути грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати за товар в розмірі 42807,60 грн. та якою повідомлено відповідача про те, що у зв'язку з неотриманням товару покупець (позивач) був вимушений знайти нового постачальника та замовити весь непоставлений товар, а тому чекати обміну та наявності на складі постачальника товару у позивача немає можливості (а.с. 12-14)), позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, що передбачено законом.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) зазначено, що згідно з частиною першою статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України). У зв'язку з невиконанням відповідачем договору позивач відмовився від цього договору, що створило для продавця безумовний обов'язок з повернення отриманих грошових коштів за першою вимогою покупця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.10.2019 у справі № 552/90/17 (провадження № 61-361100св 18).
Суд вважає за необхідне вдруге звернути увагу на приписи частини 1 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв'язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України. При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено правової природи заявленої до стягнення суми, а відмовляючи у позові з посиланням лише на приписи ст. ст. 612, 613, 664, 689 Цивільного кодексу України, судами попередні інстанцій не застосовано частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України в контексті реалізації позивачем свого права щодо стягнення коштів передоплати, на яку не було поставлено товар у визначений договором строк.
Таким чином, Верховний Суд зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору не застосовано частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідають нормам матеріального права.
Тобто, зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Верховний Суд України зробив висновок по застосуванню частини другої статті 693 ЦК України, згідно якого покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати без попередньої відмови від договору купівлі-продажу.
За приписом статті 86 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім, переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо посилань відповідача у своєму відзиві на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, то така стосується інших встановлених у справах обставин, тому така правова позиція не є релевантною для даного спору.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Разом з тим, з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, враховуючи те, що станом на момент ухвалення рішення у даній справі відповідачем не було надано до суду доказів належного виконання умов договору поставки товару №17/06 від 17.06.2020, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 42807,60 грн.
Щодо заявлених до стягнення 3 % річних в сумі 1468,99 грн. та інфляційні витрати в сумі 4096,69 грн.
Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних в сумі 1468,99 грн. та інфляційні витрати в сумі 4096,69 грн., судом встановлено, що його здійснено у відповідності до умов чинного законодавства, вказаний розрахунок є арифметично вірним та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Запчастина" (61099, м. Харків, вул. Лодзька, 8-А, код ЄДРПОУ 36815765) на користь Фермерського господарства "Риск" (92917, Луганська обл., село Невське, вул. Яроцького, буд. 21, код ЄДРПОУ 13411093) - 42807,60 грн. основного боргу; 1468,99 грн. 3 % річних; 4096,69 грн. інфляційних втрат та 2270,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "05" листопада 2021 р.
Суддя Є.М. Жиляєв