Справа № 357/11031/19
2/357/683/21
Категорія 38
іменем України
02 листопада 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
представника позивача - Давидюк О.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
В жовтні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи тим, що 09.10.2018 року ОСОБА_3 взяв борг у нього 17 350 доларів США. Дана угода, в той же день оформилась договором позики б/н, який був підписаний сторонами. Про факт передачі від нього позичальнику грошей, свідчить Акт прийому-передачі коштів від 09.10.2018 року підписаний як ним та і ОСОБА_3 . Строк повернення боргової суми, за домовленістю сторін, визначений 31 грудня 2018 року. Він, після закінчення строку Договору позики, неодноразово усно звертався до відповідача з вимогами виконати взяті на себе зобов'язання, але ОСОБА_3 свої зобов'язання виконувати категорично відмовляється, мотивуючи тим, що у нього відсутні кошти. Станом на 09.09.2019 року, за офіційним курсом НБУ, вартість 17 350 доларів США дорівнює 435 242,10 гривень. Тому, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики б/н від 09.10.2018 року у розмірі 435 242,10 гривень. Величина інфляційних витрат, 3% річних ним буде уточнена з врахуванням дати прийняття судом остаточного рішення. Також просив стягнути на його користь судові витрати ( 6-7 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2019 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 1 ).
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
02 жовтня 2019 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 14 ).
18 жовтня 2019 року за вх. № 38155 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 15 ).
За відомостями відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ст. 27 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 21 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 16 годину 00 хвилин 14 листопада 2019 року ( а. с. 16-17 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Розгляд справи неодноразово відкладався з різних підстав.
16 січня 2021 року за вх. № 1381 судом отримано заяву від позивача, яка підписана адвокатом останнього Давидюк О.Ф. , в якій просили стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики б/н від 09.10.2018 року у розмірі 17 350 доларів США та понесені і підтверджені судові витрати ( а. с.42-43 ).
Зазначена заява мотивована тим, що стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах ВП ВС від04.07.2018 року у справі 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 723/304/16-ц. Застосування норм права, які викладені у постановах вищої судової інстанції, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
24 січня 2020 року за вх. № 2736 судом отримано відзив, в якому Яворський просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю, мотивуючи тим, що ніякої позики не було і ніяких коштів ОСОБА_2 йому не передавав, а укладений правочин вчинявся для приховування іншого - оплата додаткових послуг митного брокера. З його боку було сплачено ОСОБА_2 09.01.2019 року - 13 000 грн., 10.01.2019 року - 62000 грн. та 1 150 грн., 26.03.2019 року - 96 200 грн., а 21.06.2019 року - 15 669 грн. ( а. с. 52-54 ).
Ухвалою суду від 20.02.2020 року визнано необґрунтованим відвід судді Орєхова О.І., заявлений 19.02.2020 року представником відповідача ОСОБА_4 у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики ( а. с. 71-73 ).
Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цукурова В.П. від 21 лютого 2020 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_4 про відвід судді Орєхова О.І. було відмовлено ( а. с. 74 ).
26 лютого 2020 року за вх. № 7309 судом отримано відповідь на відзив, в якому позивач просив задовольнити позов стягнувши з відповідача на його користь суму боргу за договором пози у розмірі 17 350 доларів США ( а. с. 75-77 ).
Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики було зупинено до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним ( а. с. 83-84 ).
Ухвалою суду від 09.07.2021 року відновлено провадження у справі за за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Призначено розгляд справи на 03.08.2021 року ( а. с. 89-90 ).
Двічі розгляд справи відкладався для належного сповіщення відповідача по справі ОСОБА_3 , останнього разу судове засідання було відкладено на 02.11.2021 року ( а. с. 114).
В судовому засіданні представника позивача - адвокат Давидюк О.Ф. підтримав позовні вимоги позивача, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та уточненій заяві, просив суд позов ОСОБА_2 задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 09.10.2018 року в розмірі 17 350 доларів США та судові витрати понесені при зверненні до суду.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка, яку отримав особисто представник відповідача ОСОБА_4 ( а. с. 115 ).
Представник відповідача ОСОБА_4 також не з'явився в судове засідання в призначений час судом.
Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача та його представника на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі ( ч. 5 ст. 130 ЦПК України ).
З розписки, які міститься в матеріалах справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_4 одержав судову повістку 27.09.2021 року, тобто завчасно.
Тому, суд приходить до висновку, про можливість розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, які були належним чином повідомленими та завчасно, враховуючи позицію викладену у відзиві на позов та за наявними матеріалами.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 ( далі - Позикодавець ) та ОСОБА_3 ( далі - Позичальник ) було укладено Договір позики ( а. с.30 ).
Згідно вказаного договору позики, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому Договором ( далі - Позика ), а Позичальник зобов'язується повернути їх Позикодавцю, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених Договором ( п. 1.1. цього Договору ).
Відповідно д п. 2.1 Договору позики, сума позики становить 17 350 доларів США.
За цим договором Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 3% річних від суми позики ( або її частини, з урахуванням п. 2.3 Договору ) до дня фактичного повернення позики.
Згідно п. 4.1 Позичальник зобов'язаний повернути суму Позики ( або не повернену її частку в раз дострокового погашення частини позики ) 31 грудня 2018 року.
Сума позики підлягає поверненню шляхом передачі Позичальником суми Позики готівкою Позикодавцю ( п. 4.2 Договору ).
Відповідно до п. 4.3 Договору, в момент передачі Позики сторони складають та підписують Акт приймання-передачі грошей на підтвердження отримання Позик (або неповерненої її частини в разі дострокового погашення частини Позики ) Позикодавцем ).
З Акту прийому-передачі коштів, який підписаний 09.10.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у якості позики та згідно договору позики від 09.10.2018 року суму, яка становить 17 350 доларів США ( а. с. 31 ).
Встановлено, що у визначений строк відповідач кошти не повернув.
Звертаючись до суду, позивач наголошує на тому, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, тому його права повинні бути захищені в судовому порядку.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями гл.71 ЦК України.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори ).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.
На підтвердження укладення договору позики, 09.10.2018 року позивач надав оригінал вказаного договору позики, який міститься в матеріалах справи ( а.с.30 ) та Акт прийом-передачі коштів ( а. с. 31 ), де відповідач ОСОБА_3 отримав у позивача ОСОБА_2 суму позики в розмірі 17 350 доларів США, строк повернення суми позики встановлений 31 грудня 2018 року.
Отже, сторонами дотримано вимоги закону щодо форми та умов договору позики, визначених у ст. 1047 ЦК України.
Отже, відповідно до вимог ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, де сторони є вільними в укладені договору.
Оскільки, відповідач не повернув позику, то вимоги позивача до відповідача є цілком обґрунтованими.
Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача суму боргу в іноземній валюті, суд виходить з такого.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що тлумачення абзацу першого частини першої статті 1046, абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац перший частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала, що у пунктах 47, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс1
Отже, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Така ж, правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Незмінна позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 754/5369/17, провадження № 61-3348св20.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, у договорі позики від 09.10.2018 року, яка надана позивачем до суду та міститься в матеріалах даної цивільної справи сторони не погоджували визначення гривневого еквіваленту виконання зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання - ч.1 ст.625 ЦК України.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, судом достеменно встановлено, що відповідач отримав в борг у позивача грошові кошти в розмір 17 350 доларів США, про що складений та підписаний Договір позики з боку відповідача, а також Акт прийому-передачі грошей.
Жодних належних та допустимих доказів в зворотному з боку відповідача не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Навпаки, рішенням Горіховського районного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року та постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним було відмолено ( а. с. 101-103, 104-110 ).
Судовим рішенням Горіховського районного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року було встановлено, що між сторонами 09.10.2018 року було укладено договір позики за умовами якого позичальник отримав у позикодавця грошові кошти в сумі 17350 доларів США, що вбачається згідно акту прийому-передачі коштів. Судом не було встановлено, що правочин було вчинено сторонами для приховання іншого правочину.
Рішення Горіховського районного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року набрало законної сили 12.05.2021 року.
Крім того, в постанові Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року зазначено, ОСОБА_3 підтвердив, що 09.10.2018 року він уклав з відповідачем договір позики на суму 17 350 доларів США, підписав його.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому, враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи відповідача, викладені у відзиві на позов ОСОБА_2 , що ніякої позики не було і ніяких коштів ОСОБА_2 відповідачу не передав, а укладений правочин вчинявся для приховування іншого, що спростовано вищевказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Стосовно посилань відповідача у відзиві, що ним було перераховано ОСОБА_2 09.01.2019 року - 13 000 грн., 10.01.2019 року - 62 000 грн. та 1 150 грн., 26.03.2019 року - 96 200 грн., а 21.06.2019 року - 15 669 грн., суд приходить до наступного.
Як слідує із довідки від 21 грудня 2019 року АТ Б «ПриватБанк», ОСОБА_3 за період з 01січня 2018 року по 20 грудня 2019 року здійснював платежі на банківську карту ОСОБА_2 : 05 травня 2018 року - 40 000 грн.; 10 жовтня 2018 року - 66 000 грн.; 16 лютого 2018 року - 100 000 грн.; 26 березня 2019 року - 96 200 грн.; 10 січня 2019 року - 62 000 грн. Згідно квитанції АТ «Універсал Банк» 09 та 10 січня 2019 року ОСОБА_3 переказав кошти у розмірі 13 000 грн. та 1 150 грн. відповідно ( а. с. 55-59 ).
Однак, з боку відповідача не було доведено в судовому засіданні, що саме вказані грошові кошти були перераховані позивачу відповідно до умов Договору позики, який було укладено 09.10.2018 року.
Саме же відповідь Банку про перерахування коштів ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_2 не містить відомостей щодо призначення платежів.
Окрім цього, з доданих відповідачем квитанцій до відзиву ( а. с. 55, 56, 57, 58 ), призначення платежу зазначено, як переказ особистих коштів та поповнення карти/рахунку.
Крім того, з наявної квитанції, яка міститься в матеріалах справи на суму 15 669 грн. від 21.06.2019 року ( а. с. 58 ) вбачається, що платником взагалі є не відповідач, а інша особа - ОСОБА_5 .
До того ж, перерахунок коштів 05 травня 2018 року на суму 40 000 гривень, як слідує із довідки від 21 грудня 2019 року АТ Б «ПриватБанк», взагалі не стосується договору позики, так як вказана сума була перерахована відповідачем ще до укладання договору позики 09.10.2018 року.
Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з боку відповідача не було надано суду жодних належних доказів в підтвердження сплати останнім грошових коштів саме за укладеним 09.10.2018 року Договором позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача до відповідача про стягнення боргу за договором позики від 09.10.2018 року є цілком обґрунтованими.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду сплатив судовий збір у сумі 4 352,43 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 5 ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволено, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 4 352,43 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 202, 251, 256, 253, 257, 258, 261, 267, 525, 526, 530, 610, 626-629, 638, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 28, 76, 77, 81, 82, 133, 141, 187, 210, 254, 263 - 265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 суму боргу за договором позики б/н від 09.10.2018 року у розмірі 17 350 ( сімнадцять тисяч триста п'ятдесят ) доларів США та судові витрати в розмірі 4 352,43 гривень ( чотири тисячі триста п'ятдесят дві гривні сорок три копійки ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , ІПН: НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 , ІПН: НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов