Єдиний унікальний № 336/2685/21 Головуючий в 1 інст. Дмитрюк О.В.
Провадження № 33/807/743/21 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
28 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , захисника Гончара Д.В., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Гончара Д.В. на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір, -
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 28 березня 2021 року о 22 годині 22 хвилин ОСОБА_1 біля будинку №84 по вул. Молочній в м. Запоріжжі керував транспортним засобом «CHEVROLET AVEO» д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Від керування транспортним засобом відсторонений.
В апеляційній скарзі сторона захисту, вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Захисник вказує, що ОСОБА_1 судові повістки не отримував. Положеннями КУпАП передбачено лише одна форма повідомлення судом про день, час та місце розгляду - направлення судової повістки.
Вважає, що розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , без наявності доказів його своєчасного та належного повідомлення, свідчить про порушення прав останнього, зокрема права на захист.
Під час події, працівниками поліції в супереч вимогам постанови КМУ від 17 грудня 2018 року №1103 не було залучено двох свідків.
Норма ст. 266 КУпАП передбачає можливість проведення огляду на стан сп'яніння без залучення свідків за умови застосування технічних засобів фіксування - безперервної фіксації процесу огляду.
Апелянт вважає, що в даному випадку огляд ОСОБА_1 не проводився у відповідності до вимог законодавства, адже не було залучено двох свідків та не було здійснено безперервної фіксації процесу.
ОСОБА_1 під час події не відмовлявся від огляду. Вказані обставини підтверджуються відеозаписом, поясненнями ОСОБА_1 у самому протоколі і власними письмовими поясненнями, викладеними на окремому аркуші.
На думку апелянта, вказані обставини були залишені судом поза увагою, їм не було надано належної правової оцінки.
Просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_1 копію постанови отримав лише 28 серпня 2021 року, тобто поза межами апеляційного оскарження.
Також просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, його захисника, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
Щодо питання про поновлення строків на апеляційне оскарження постанови районного суду, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до вимог ст.ст. 289, 294 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
В клопотанні сторона захисту, порушує питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді посилаючись на поважність пропуску цього строку.
Так, встановлено, що розгляд справи відбувся без участі ОСОБА_1 , копія постанови була отримана за його ініціативи тільки 28.09.2021 року (а.с.28), тобто поза межами строку на апеляційне оскарження, а тому апеляційний суд дійшов до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження і про наявні підстави для його поновлення.
Щодо розгляду апеляційної скарги по суті, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Зі змісту ст. 283 КУпАП випливає, що постанова суду має бути вмотивованою.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що зазначених вимог закону суддя місцевого суду дотримався в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Висновки суду, викладені в постанові щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованими і відповідають дослідженим доказам у справі.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №102213 (а.с.1), інкриміновано, що 28 березня 2021 року о 22 годині 22 хвилин ОСОБА_1 біля будинку №84 по вул. Молочній в м. Запоріжжі керував транспортним засобом «CHEVROLET AVEO» д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Від керування транспортним засобом відсторонений.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як передбачено п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), водій зобов'язаний на вимогу працівників поліції пройти у встановленому порядку медичне обстеження для визначення стану алкогольного сп'яніння,впливу наркотичних або токсичних речовин.
Ознаками об'єктивної сторони за ч. 1 ст. 130 КУпАП є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по третє - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, відмова від проходження медичного огляду на визначення стану сп'яніння є адміністративним правопорушенням за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, такий та його невід'ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного проступку.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних і допустимих доказів.
Так, переглядаючи матеріали справи, можливо встановити, що викладене в протоколі обвинувачення доводиться такими доказами:
- направленням водія ОСОБА_1 на огляд (а.с.3), з якого вбачається, що працівниками поліції під час здійснення своїх професійних обов'язків виявлено у водія ознаки наркотичного сп'яніння: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, тремтіння пальців рук, поведінка, яка не відповідає обстановці;
- оптичним носієм інформації у вигляді СД-диску (а.с.7), на якому записані відеозаписи події та з яких вбачається, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти медичний огляд від відповіді ухилявся, вказував, що він на роботі. Після повторної пропозиції працівника поліції, водій відповів, що він не буде їхати до медичного закладу.
Суд апеляційної інстанції враховуючи викладене, дійшов до висновку, що працівник поліції та суд першої інстанції правильно розцінили дії водія, як відмова від проходження медичного огляду, що є порушенням п. 2.5 ПДР України.
Будь-яких порушень із сторони працівників поліції не було зафіксовано.
Переглядаючи відеозаписи встановлено, що після відмови від проходження медичного огляду, водій ОСОБА_1 повідомив, що може пройти огляд в межах двох годин.
Вказане, суд апеляційної інстанції розцінює, як спосіб ухилення від імперативного обов'язку водія пройти огляд на вимогу працівника поліції, а тому вказані доводи апелянта є безпідставними.
Крім того, суд зазначає, що проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103.
Аналіз вказаних нормативних актів свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп'яніння співробітниками поліції огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводиться, для проведення огляду водій відразу направляється до найближчого закладу охорони здоров'я, а тому доводи апелянта, що огляд на місці зупинки не проводився, є такими, що не заслуговують на увагу.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що після складання матеріалів, ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд в медичному закладі, результатами якого встановлено, що він не перебуває в стані сп'яніння.
Оскільки, п. 9 Розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 р., є порушенням, так як з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Тобто, ОСОБА_1 повинен був пройти медичний огляд у присутності поліцейського протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. У відповідності з п.22 Розділу ІІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 р., висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що виходячи з пред'явленого обвинувачення ОСОБА_1 в скоєні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, визначено, що водій порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, де одним з основних елементів складу вказаного правопорушення слугує його об'єктивна сторона, яка має формальний склад - відмова водія від проходження огляду для визначення стану сп'яніння.
Тобто, перебування ОСОБА_1 в стані сп'яніння, не ставиться до його вини, оскільки диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП містить окремий склад адміністративного правопорушення у вигляді відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, а тому проходження самостійного огляду водія в закладі охорони здоров'я є таким, що не виключає винуватості останнього в інкримінованому правопорушенні.
Апеляційний суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги щодо розгляду даної справи у відсутність ОСОБА_1 , як особи, що притягується до адміністративної відповідальності, чим були порушені його права, позаяк такі твердження не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.
В ст. 129 Конституції України, закріплено конституційний припис, згідно якого, розгляд справ в судах відбувається відкрито, що, в свою чергу, гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, своєчасно дізнатись як про результати судового розгляду, так й отримати копію судового рішення з метою оскаржити постанову суду у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до принципу диспозитивності, на якій неодноразово наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішення, особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.
Вказаний принцип надає кожному учаснику процесу можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як особу, яка притягується до відповідальності було повідомлено, що розгляд справи буде відбуватися в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя, що свідчить його особистий підпис в графі протоколу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 надсилалась повістка на судове засідання, яке призначене було на квітень 2021 року, але повістка з конвертом повернулась до суду.
ОСОБА_1 також мав захисника, який мав смогу дізнатися про призначене судове засідання, але вказаних дій не зробив.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що встановленні обставини дають підстави вважати, що сам ОСОБА_1 не мав заінтересованості бути учасником розгляду його справи, оскільки будь-яких активних дій, які свідчили про його готовність брати участь в судовому засіданні він не виявляв.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у відсутності останнього, не порушуючи законні права та інтереси особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд також не приймає твердження апелянта про відсутність свідків у справі, оскільки під час події велась відеофіксація порушення, що відповідає вимогам ст. 266 КУпАП.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги захисника зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, слід зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, вказано, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Гончара Д.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження, задовольнити.
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Гончара Д.В., залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 336/2685/21