Справа № 307/4034/19
Іменем України
27 жовтня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,
за участю секретарки судового засідання Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2020 року, ухвалене суддею Соймою М.М., повний текст рішення складено 15.05.2020,
У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК, банк, позивач) в особі представника Гребенюка О.С. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 18.04.2013, відповідно до якої отримала кредит у розмірі 3 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у цій анкеті-заяві. Також указаною заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в банку, які були надані їй в письмовій формі.
Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 повинна здійснювати погашення заборгованості щомісяця, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками згідно з умовами договору. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах установленого кредитного ліміту.
Однак ОСОБА_1 узятих на себе зобов'язань належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31.10.2019 у неї виникла заборгованість у розмірі 410 925,62 грн, з яких: 2 958,06 грн заборгованість за тілом кредиту, 400 917,56 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 050,00 грн - заборгованість за пенею.
Посилаючись на те, що кредитодавець має право на свій розсуд вимагати від боржника повернення не всієї, а будь-якої частини суми заборгованості за кредитом, а тому банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 18.04.2013 у розмірі 124 080,18 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 958,06 грн та заборгованості за відсотками за період з 18.04.2013 по 30.03.2018 в сумі 121 122,12 грн, а також 1 921,00 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2020 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість тіла кредиту за кредитним договором б/н від 18.04.2013 у розмірі 2 958,06 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог банку відмовлено.
Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1 921,00 грн судових витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі представниця АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Крилова О.Л. просила скасувати зазначене рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги банку. В іншій частині рішення просила залишити без змін, а також вирішити питання про розподіл понесених судових витрат.
Скарга мотивована тим, що місцевим судом порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки матеріалами справи встановлено, що між сторонами було укладено договір приєднання, відповідно до якого відповідачка підписала анкету-заяву від 18.04.2013, в якій підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які розміщені на сайті банку, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до укладеного договору відповідачка отримала кредит в розмірі 3 400 грн, користувалася цими кредитними коштами, що стверджує випискою з банківського рахунку, а тому їй були добре відомі та зрозумілі умови договору, які вона не заперечувала.
У відзиві на апеляційну скаргу банку відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Деяк Ю.В., просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представниця АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Дурдинець Р.Ю. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав наведених у ній.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а тому її неявка, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідачки, пояснення представниці АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Дурдинець Р.Ю., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову банку в частині стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції керувався тим, що в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ОСОБА_1 не підписаний, а Умови і правила надання банківських послуг не визнаються відповідачкою і не містять її підпису, тобто сторонами не досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, а тому є відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 121 122,12 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період із 18.04.2013 по 30.03.2018.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки такого суд дійшов із додержанням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частин 1, 2 ст. 633 ЦК України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За замістом статей 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отож, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду зі вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Судом установлено, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву від 18.04.2013 про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, де вказано лише її анкетні й особисті дані та відсутніми при цьому є у ній відомості щодо: бажаного розміру отримання кредиту; відсоткової ставки за користування кредитом; порядку, розміру, умов відповідальності за порушення зобов'язань; отримання пам'ятки клієнта, яка містить тарифи та основні умови обслуговування і кредитування тощо /а.с.9/.
У позовній заяві банк посилався на виникнення між сторонами правовідносин на підставі анкети-заяви від 18.04.2013, додаючи при цьому до позову не підписані відповідачкою ОСОБА_1 загальні умови із витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» й Умови і Правила надання банківських послуг, а також розрахунок заборгованості за договором б/н від 18.04.2013 /а.с.6-34/.
Проте вказані Умови і Правила надання банківських послуг не визнаються відповідачкою та не містять її підпису. Також відсутній підпис відповідачки і на витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Зважаючи на це, колегія суддів уважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - АТ «ПРИВТАБАНК) в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.04.2013) до моменту звернення до суду з указаним позовом (грудень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також про порядок та підстави збільшення розміру цих відсотків, надані банком витяги з Тарифів, Умов і Правил, які не визнаються відповідачкою, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують указаних обставин.
Водночас апеляційний суд констатує, що банком не надано доказів, що саме долучені ним до позовної заяви тарифи, умови та правила, діяли на момент підписання ОСОБА_1 заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку .
Підписана відповідачкою анкета-заява від 18.04.2013, на яку посилається апелянт як на доказ укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди з усіх істотних умов договору, не містить таких умов, зокрема як погашення відсотків, а також умов про порядок та підстави збільшення розміру цих відсотків.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 18.04.2013, то станом на 31.10.2019 у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 410 925,62 грн, з яких: 2 958,06 грн заборгованість за тілом кредиту, 400 917,56 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 050,00 грн - заборгованість за пенею.
Банк у позовній заяві просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 124 080,18 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 958,06 грн та заборгованості за відсотками за період з 18.04.2013 по 30.03.2018 в сумі 121 122,12 грн.
Як слідує з розрахунку заборгованості за договором б/н від 18.04.2013, то банком позивачці неодноразово збільшувався розмір відсотків, а саме з 30 відсотків, які нараховувались з 18.04.2013, процентна ставка була збільшена на 34,8 - 01.09.2014, а згодом ще раз збільшена на 43,2 - 01.04.2015 /а.с.6-8/.
За наведених вище обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також про порядок та підстави збільшення розміру відсотків, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Дані правовідносини між сторонами є споживчими, а відтак на них поширюються вимоги законодавства у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду лише з формальних міркувань. Недоліки вирішення місцевим судом даного спору між сторонами не призвели до порушення прав і законних інтересів сторін та не впливають на правильність й справедливість ухваленого судом першої інстанції рішення.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтується на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Положеннями ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, на переконання апеляційного суду, оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн слід віднести за рахунок АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 5 листопада 2021 року.
Суддя-доповідачка
Судді