Справа № 450/3844/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/366/21 Доповідач: ОСОБА_2
01 листопада 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представника потерпілої-адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_10
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 , -
встановила:
вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного за даним вироком основного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю два роки, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки , передбачені ст.76 КК України у вигляді: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації ; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання .
Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Знято арешти з транспортних засобів: автомобіля «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , та автомобіля «FORD ESCORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_11 , накладених згідно ухвал слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 23.07.2020 року.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
Згідно вироку, судом визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_6 22 липня 2020 року, приблизно о 10:40 год., керуючи автомобілем «HYUNDAI ELANTRA», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,та рухаючись ним по автодорозі Львів-Івано-Франківськ у напрямку до м.Івано-Франківська, при проїзді її ділянки в районі 423 км+ 405, що поблизу с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області, порушив вимоги Р.1 п.п. 1.5, 1.10 (в частині визначення термінів «дорожня обстановка», «дорожні умови», «безпечна швидкість»); Р.2 п.2.3 б), д); Р.12 п.12.1, 12.3; Р 13 п.13.1 та вимоги горизонтальної розмітки 1.1 Р.34 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він під час руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості не урахував дорожню обстановку та стан керованого ним автомобіля, щоб мати змогу безпечно керувати таким, не дотримався безпечної дистанції та при виявленні небезпеки для руху, яку водій спроможний був виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості , аж до зупинки транспортного засобу, що призвело до виїзду на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення із автомобілем марки «FORD ESCORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який у цей момент рухався по правій смузі йому назустріч в напрямку м.Львова.
В результаті порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України, водій автомобіля марки «FORD ESCORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_12 отримав , згідно висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження у вигляді: тупу поєднану травму тіла, яка проявилась множинними синцями і саднами на голові, тулубі і кінцівках, переломами верхніх і нижніх кінцівок, крововиливами, множинними переломами ребер, забоєм легень, травматичним розривом аорти в грудному відділі з крововиливом в плевральні порожнини, розривом капсули і паренхіми печінки, множинними крововиливами в пара панкреатичну клітковину, брижу тонкого кишківника, під жирову капсулу нирок і в наднирниках, що спричинило до гострої внутрішньої крововтрати і обезкровлення організму, і вказані тілесні ушкодження призвели до смерті останнього.
За таких обставин ОСОБА_6 будучи особою, яка керує транспортним засобом, своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 , тобто вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.
На вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на термін 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування призначеного основного покарання із іспитовим терміном 3 роки. В решті вирок залишити без зміни.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає що не оспорюючи кваліфікації дій ОСОБА_6 та доведеності його вини, у вчиненні ним інкримінованого йому злочину, вважає вказаний вирок суду незаконним, у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, об'єктивна сторона якого виразилася у грубому порушенні Правил дорожнього руху, в результаті чого відбулося ДТП, що призвело до смерті потерпілого, а також те, що він виконує роботу, не пов'язану із керуванням транспортними засобами, вважає, що судом безпідставно не призначено обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Більше того, суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 , жодним чином не мотивує чому він не призначає додаткове покарання.
На апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_6 подав заперечення.
Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого, його захисника, потерпілої та її представника на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст. 404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
В ході перевірки відповідності призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів враховує вимоги статті 65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 9 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Приймаючи рішення про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст. 75 КК України та незастосування щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції усіх вищезазначених вимог дотримався, врахувавши, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином; обставини , які пом'якшують його покарання та відсутність обставин, які обтяжують його покарання; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він одружений, має на утриманні малолітню дитину, має постійне місце проживання та праці, за якими характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції визнано, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого судом першої інстанції не встановлено.
Доводи прокурора в частині того, що суд першої інстанції не мотивував чому він не призначає додаткове покарання є безпідставними, оскільки у вироку суд з даного приводу зазначив, що приходить до висновку про можливість не застосовувати додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи позицію потерпілої, беручи до уваги принцип змагальності в кримінальному процесі, а також ту обставину, що обвинувачений має на утриманні малолітню дитину і за характером своєї роботи виконує обов'язки водія, з чим погоджується і колегія суддів.
Враховуючи встановлені обставини та характеризуючі обвинуваченого дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, а також відсутності підстав для призначення обвинуваченому такого додаткового покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами, вважаючи призначене покарання необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, суд першої інстанції, на підставі усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказах та детальному вивченні особистості обвинуваченого та його ставленні до вчиненого, призначив покарання, яке є необхідним та цілком достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв'язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4