Справа № 143/960/21
Іменем України
02.11.2021 року м. Погребище
Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С. М., розглянувши матеріали, які надійшли від Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Встановив:
До Погребищенського районного суду Вінницької області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 449844 від 21.08.2021 року та додані матеріали, в яких зазначено, що 21.08.2021 року о 21 год. 55 хв. по дорозі сполученням с. Ординці - с. Степанки, Вінницького району, Вінницької області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF III, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія і у встановлений законом порядок проводився із застосуванням приладу «Драгер» в Погребищенській ЦРЛ в присутності двох свідків. Результат тесту 1.22 ‰, чим порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 свою вину у вчиненому правопорушенні не визнав, і пояснив, що 21.08.2021 року о 21 год. 55 хв. він їхав на власному автомобілі VOLKSWAGEN GOLF III, державний номерний знак НОМЕР_1 , з с. Ординці в м. Погребище. Біля с. Степанки він зупинився на вимогу працівників поліції. Причину зупинки йому не пояснили. Йому запропонували пройти огляд в лікарні, він не відмовився, тому що був тверезий. Він проїхав з працівниками поліції в лікарню, де проводили йому медичний огляд. Після огляду роздруківку з «Драгера» йому не показували. Працівники поліції сказали, що він може їхати. Протокол при ньому не складався, він в ньому не розписувався. Він проходив огляд як на місці зупинки, так і в лікарні. Свідки були лише на місці зупинки, в лікарні їх вже не було.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та дослідивши матеріали справи, суддя встановив наступне.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд не може самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином суд перебере на себе функцію обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
З огляду на наведене суддя звертає увагу на гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка за своєю структурою встановлює загальні принципи та постулати щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення.
Вирішуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на розгляд даної справи, суд виходить з прецедентної практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, однак по суті їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).
Зокрема, в даному випадку суддя враховує, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, має бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду та застосуванням в рамках такого провадження основоположних засад (принципів) кримінального судочинства.
Однією із базисних засад кримінального судочинства є забезпечення доведеності вини особи поза розумним сумнівом на підставі встановлених відповідним державним органом фактичних обставин та наданих ним доказів на їх підтвердження.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим звинуваченням.
Відтак, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Надаючи оцінку достатності доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя виходить із наступного.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є, зокрема керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Зі змісту даної норми закону вбачається, що обов'язковими елементами об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування особою транспортним засобом та відмова такої особи від проходження огляду на стан сп'яніння, порядок якого встановлений чинним законодавством.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.
Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння визначений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України України від 09.11.2015 року №1452/735 (надалі - Інструкція).
Відповідно до п. 3 Розділу І цієї Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно із п. 6 Розділу І цієї Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених для застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
В п. 7 Розділу І Інструкції передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст.266 КУпАП.
Наведені положення Інструкції дають підстави для висновку, що вимогу працівника поліції про проходження огляду на стан сп'яніння можна вважати законною за сукупності таких умов: здійснення особою керування транспортним засобом, тобто забезпечення шляхом впливу на органи і системи управління транспортним засобом його руху; зупинки транспортного засобу з підстав та в порядку встановлених ст.35 Закону України «Про Національну поліцію»; наявність у водія ознак сп'яніння, визначених пунктами 3, 4 Розділу І Інструкції.
Відтак, підстави зупинки транспортного засобу, як законні передумови для проходження водієм огляду на стан сп'яніння, мають бути належним чином задокументовані особою, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.
В матеріалах справи міститься копія постанови від 21.08.2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КуПАП. В означеній постанові обумовлено, що останній не мав при собі посвідчення водія категорії «В».
Однак, згадана постанова сама по собі не є належним та допустимим доказом підтвердження наявності законних підстав для зупинки працівником поліції транспортного засобу з огляду на таке.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Пунктом 2.1 "б" Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.
Згідно із п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Отже, вимозі поліцейського до водія транспортного засобу щодо пред'явлення останнім для перевірки посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб, так само як і вимозі стосовно проходження огляду на стан сп'яніння, вочевидь має передувати наявність законних підстав для зупинки транспортного засобу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17.
З огляду на викладене постанова про притягнення водія до адміністративної відповідальності за будь-яке із правопорушень, передбачених ст.126 КУпАП, не може слугувати належним, допустимим та достатнім доказом підтвердження наявності законних підстав для зупинки працівником поліції транспортного засобу, виключний перелік яких наведений у ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію».
Згідно із п. 6 Розділу І цієї Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених для застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
В акті огляду на стан алкогольного, наркотичного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 21.08.2021 року, зазначено, що огляд проведений за допомогою алкотеста Драгер, результат огляду 1.22 проміле.
У відповідності до підпункту 3 пункту 10 Розділу І цієї Інструкції якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування на папері його показників, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Проте, в матеріалах справи відсутня роздруківка із спеціального технічного засобу «Драгер» з показником результату огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння.
Крім того, в акті огляду на стан алкогольного, наркотичного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 21.08.2021 року відсутні відомості щодо номера спеціального технічного засобу, за допомогою якого проводився огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння.
Також суддя звертає увагу на ту обставину, що висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 18 від 21.08.2021 року, містить не застережені виправлення щодо точного часу його складання (20 год. 55 хв. чи 22 год. 55 хв.), що вочевидь унеможливлює встановлення часу вчинення протиправного діяння, як обов'язкового елементу об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Водночас, слід зазначити, що у висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 18 від 21.08.2021 року, відсутні відомості стосовно прізвища, ім'я та по батькові лікаря, який проводив медичний огляд ОСОБА_1 .
Крім того, згідно із п.17 Розділу ІІІ Інструкції зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку.
Однак, в порушення наведеної норми, зазначений вище висновок не містить підпису обстежуваної особи про ознайомлення з результатами огляду або вказівки про причини відмови ОСОБА_1 в ознайомленні з такими результатами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З огляду на викладене особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б у сукупності та взаємозв'язку поза розумним сумнівом доводили факт наявності законних підстав для зупинки транспортного засобу під час керування водієм ОСОБА_1 та керування останнім транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Зважаючи на викладене, суддя не вбачає підстав для визнання винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що в судовому засіданні не доведена вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суддя вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно останнього підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 247, 276, 278, 284 КУпАП суддя, -
Постановив:
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з часу її винесення.
Суддя