Справа № 420/15704/21
05 листопада 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчук А.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеський апеляційний суд (вул. Івана та Юрія Лип, 24 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 42268321), про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеський апеляційний суд, у якому позивач просить суд стягнути з Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 522 651,20 грн. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» з обов'язковим утриманням податків та зборів.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що він - ОСОБА_1 з травня 2008 року по 27 грудня 2018 року працював в апеляційному суді Одеської області, а з 28 грудня 2018 року рішенням Вищої ради правосуддя №4059/0/15-18 переведений до Одеського апеляційного суду, де працює до теперішнього часу на посаді судді. Стаж роботи на посаді судді становить повні 22 роки.
Позивач вказує, що із січня 2020 року йому виплачувалася суддівська винагорода, виходячи з розміру, визначеного статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадовий оклад з розрахунку - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплати за вислугу років, яка складає 24 роки і 3 місяця та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Проте, як зазначає позивач, починаючи з 18 квітня 2020 року і по 27 серпня 2020 року виплачена йому сума суддівської винагороди була меншою, ніж встановлений законом розмір, зокрема сума обмежень виплат суддівської винагороди за цей період склала 522 651,20 грн., що підтверджується відповідною довідкою Одеського апеляційного суду №06-21/362/2020 від 02.10.2020 року.
Із вказаної довідки вбачається, що при розрахунку суддівської винагороди застосовані обмеження суми цієї винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік.
Так, позивач зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Зокрема, положеннями ст. 135 вказаного Закону визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років, зокрема, за наявності стажу роботи більше 10 років у розмірі 30 відсотків.
Проте, незважаючи на норми Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, яким Закон України "Про Державний бюджет України па 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Позивач посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів”, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Конституційний Суд України вважав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р №10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження суддівської винагороди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами. Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
За таких обставин, позивач вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди є втручанням у його право на мирне володіння майном, що стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому, належним способом захисту свого порушеного права позивач вважає стягнення з Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 522 651,20 грн. з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів” з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
28.09.2021 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної Казначейської служби України в Одеській області у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Державна судова адміністрація України, а не Казначейство.
06 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив ДСА України, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що Одеський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівськоп винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Відповідач зазначає, що рiшення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-p/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Ухвалою суду від 05.11.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання ДСА України про розгляд справи в порядку загального провадження.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з травня 2008 року по 27 грудня 2018 року працював в апеляційному суді Одеської області, а з 28 грудня 2018 року рішенням Вищої ради правосуддя №4059/0/15-18 переведений до Одеського апеляційного суду, де працює до теперішнього часу на посаді судді. Стаж роботи на посаді судді становить повні 22 роки.
На час звернення до суду з даним позовом позивач працює на посаді судді Одеського апеляційного суду.
02 жовтня 2020 року судді Заїкіну Анатолію Павловичу Одеським апеляційним судом видана Довідка-розрахунок вих. №06-21/362/2020 про те, що суддівська винагорода за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року нараховувалась та виплачувалось відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 зі змінами та доповненнями. Обмеження суддівської винагороди здійснювалось відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у редакції Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020 року. Загальна сума обмежень за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року склала 522 651,20 грн.
Вважаючи своє право порушеним обмеженням суддівської винагороди відповідно до ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII, який забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами 1, 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Приписами частин 1, 2 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12 березня 2020 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням змін, внесених до вказаної постанови, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: “Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституція України).
Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Отже, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (Справа № 1-14/2020(230/20) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“”, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“” від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“” від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України вважав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що обмеження суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), було неправомірним.
Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 340/1916/20.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Статтею 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.04.2020 року по 30.08.2020 року нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалось у повному обсязі (довідка Одеського апеляційного суду №6-21/373/2020 від 02.10.2020 року), однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-IX. Сума невиплачених за вказаний період коштів склала 522 651,20.
При цьому, виплата винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” обмежень.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Отже, обмеження права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі становить порушення вимог ст.19,130 Конституції України, ст.135 Закону №1402 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Частиною 3 ст.152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Оскільки під час розгляду справи достовірно встановлено порушення прав позивача щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд апеляційної інстанції вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст.152 Конституції України як норму прямої дії (ч.3 ст.8 Конституції).
Згідно довідки Одеського апеляційного суду №6-21/362/2020 від 02.10.2020 року, загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період становить 522 651,20 грн. (не виплачена суддівська винагорода без урахування обов'язкових податків та зборів.
Дослідивши матеріали справи та надану довідку, суд наголошує, що інших підстав для обмеження, окрім, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-IX, у наведений у довідці період законодавцем не приймалось.
На переконання суду недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону, який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою та які особа вправі вимагати відшкодування .
Відповідно до ч. 9 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст.149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно вищезазначених приписів ч.1 ч.3 ст. 151 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а тому і обов'язок виплатити позивачу нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, яка відповідно до довідки Одеського апеляційного суду №6-21/362/2020 від 02.10.2020 року становить 522 651,20 грн., покладено саме на ДСА України, як на розпорядника коштів вищого рівня.
Згідно з ч. 1 ст.25 Бюджетного Кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Державна судова адміністрація України, яка є учасником даного процесу.
Крім того, слід зазначити, що частиною 1 ст.3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 року №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абз.2 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи, що суд встановив втрату позивачем коштів у розмірі 522 651,20 грн., яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним, належним способом захисту прав позивача є стягнення на його користь недоотриманої суми, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, а також необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як стягнення з Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 522 651,20 грн., з бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів”, з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5 226,50 гривень.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі №808/3241/17, «…суддівська винагорода, суми допомоги на оздоровлення, щорічної і додаткової оплачуваної відпусток, доплати за вислугу років і за адміністративну посаду, які позивач просила зобов'язати нарахувати і виплатити відповідача у своєму позові, підпадають під поняття «заробітна плата» для цілей Закону України «Про судовий збір».
Таким чином сплачений позивачем судовий збір не належить до стягнення на користь позивача, оскільки позивач фактично звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 194, 205, 242-246, 255, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеський апеляційний суд (вул. Івана та Юрія Лип, 24 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 42268321), про стягнення недоотриманої суддівської винагороди - задовольнити.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 522 651 (п'ятсот двадцять дві тисячі шістсот п'ятдесят одна) грн. та 20 коп. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А.Радчук