Справа № 420/14212/21
05 листопада 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про:
визнання протиправною та скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу №288996 від 12 липня 2021 року, якою стягнуто адміністративно - господарський штраф сумі 8500,00 гривень.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 наголошував, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу винесена без факту порушення законодавства про автомобільний транспорт оскільки результатами зважування автомобіля була встановлена вага 36,12 тон, при нормі у 40,80 тон.
Крім того, ОСОБА_1 вказував, що перевозив мішки з кормами для тварин. Кожний мішок мав вагу від 10 до 20 кілограм, мішки перевозилися частково на піддонах, а частково - навалом, у зв'язку з чим була можливість здвигу вантажу під час руху автомобільного транспорту. Здвиг вантажу встановлений на пункті зважування було невідкладно на місці усунуто позивачем, що виключає застосування до нього адміністративно - господарського штрафу.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року, була надіслана на офіційну електронну адресу Державної служби України з безпеки на транспорті, однак, у встановлений судом строк (п'ятнадцятиденний) відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Проте, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021, у задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про розгляд адміністративної справи №420/14212/21 за правилами загального позовного провадження відмовлено.
У поясненнях (ЕП/27788/21 від 13.10.2021 року) Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки зазначило, що відповідно до приписів Правил дорожнього руху України, водій перед виїздом зобов'язаний перевірити і забезпечити, зокрема, правильність розміщення вантажу.
Також згідно пункту 12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №362 від 14.10.1997 року, для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати у кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не ускладнювалося керування ним. Вантаж не повинен змішуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки зазначило, що перевіркою транспортного засобу ОСОБА_1 вставлено перевищення вагових норм на одиночну вісь у 6,55%, фактична вага якої склала 11,72 тони при дозволених 11 тонах.
Таким чином, на думку відповідача, контролюючим органом було правомірно винесено постанову про накладення адміністративно - господарського штрафу №288996 від 12 липня 2021 року, за перевезення вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без відповідного дозволу (а.с.51-53).
Разом з поясненнями, від Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки надійшло клопотання про продовження строку на надання відзиву, однак, вказане клопотання було надано після закінчення встановленого судом процесуального строку на надання відзиву, без доказів надсилання іншим учасникам справи та разом з поясненнями по справі.
Станом на 05 листопада 2021 року, інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.
09.06.2021 року, посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведена перевірка транспортного засобу марки VOLVO, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 та напівпричепу марки KOGEL S 24-1 номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , з питань додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено Акт перевірки №290170 та Акт про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів №0063101 (а.с.55, 57).
Перевіркою зафіксовано, що 09.06.2021 року, о 06 годині 41 хвилині, на ділянці 452 км + 811 км автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса, транспортним засобом, що належить ОСОБА_1 порушено пункт 22.5 Правил дорожнього руху України, зокрема, встановлено перевищення вагових норм на 6,55 % на одиничну вісь (а.с.56,63).
Розрахунком плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту №0063101 від 09.06.2021 року, ОСОБА_1 визначено до сплати 4,40 євро (а.с.58).
30.06.2021 року, повідомленням-запрошенням на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або порушення Кодексу України про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 було запропоновано прибути до Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки для участі у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або порушення Кодексу про адміністративні правопорушення (а.с.15).
12.07.2021 року, на підставі акту перевірки №290170 від 09.06.2021 року, Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову №288996 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 8500,00 гривень на підставі частини 1 абзацу 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.18).
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 5 квітня 2001 року (далі Закон - №2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно частин 1, 4 статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Згідно з пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими постановою Кабінету міністрів №30 від 18.01.2001 року (далі - Правила №30) рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно до пункту 28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року (далі Порядок - №879) плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Пунктом 3 Порядку №879 визначено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
За змістом пункту 2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому, транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.
Місце здійснення габаритно-вагового контролю - спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю.
Згідно пункту 18 Порядку №879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 30 серпня 2017 року, були внесені зміни до Порядку №879 та скасовано пункт 19 Порядку №879, щодо регламенту проведення вимірювання і зважування та технічних параметрів вимірювального і зважувального обладнання, які визначалися Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що адміністративно-господарські санкції до позивача були застосовані у зв'язку із встановленням уповноваженим органом факту перевищення транспортним засобом марки VOLVO, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 та напівпричепом марки KOGEL S 24-1 номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 нормативних вагових норм на 6,55 % на одиничну вісь, без відповідного дозволу.
У зв'язку з виявленням вказаного порушення, ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності згідно частини 1 абзацу 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 5 квітня 2001 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» №3353 - ХІІ від 30.06.1993 року (далі - Закон - №3353-ХІІ), з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Аналогічно, частиною 3 статті 48 Закону №2344-III встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до пункту 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (далі - ПДР) маса вантажу, що перевозиться і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Згідно статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» №2862-IV від 08.09.2005 року (далі - Закон №2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом 22.5 ПДР за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною 22 м (для маршрутних транспортних засобів 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах до 46 т), навантаження на одиночну вісь 11 т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:
- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;
- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.
У свою чергу, абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз вказаної норми абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.
Сторонами по справі не заперечується, що автомобільний транспорт позивача перевозив мішки з кормами для тварин. Вказане підтверджується і видатковою накладною №551 від 08.06.2021 року, яка надавалася відповідачеві та наявна у матеріалах справи (а.с.60).
Тобто вантаж, що перевозився ОСОБА_1 за своїми характеристиками є подільним (може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодження його властивостей), а тому, перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху - заборонено.
Суд наголошує, що головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, без будь-яких винятків - заборонено.
Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.
Таким чином, враховуючи, що на законодавчому рівні не передбачена можливість отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за відсутність такого дозволу.
Суд зазначає, що у такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до пункту 31-1 Порядку №879.
Суд наголошує, що предметом даної адміністративної справи є постанова Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу №288996 від 12 липня 2021 року, якою стягнуто адміністративно - господарський штраф сумі 8500,00 гривень, винесеної у відповідності до частини 1 абзацу 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.18).
Розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту №0063101 від 09.06.2021 року, виписаний на адресу ОСОБА_1 , та яким визначено позивачеві до сплати 4,40 євро - не є предметом розгляду даної адміністративної справи (а.с.58).
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року по справі №814/1460/16.
Враховуючи вищевикладене, оскільки отримання дозволу на перевезення подільного вантажу з перевищенням габаритно-вагових параметрів законодавством не передбачено, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №288996 від 12 липня 2021 року, є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року (справа «РуїзТоріха проти Іспанії») Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 гривень, який підлягає відшкодуванню.
Крім того, разом з позовною заявою ОСОБА_1 було заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Судом встановлено, що 05.08.2021 року, між ОСОБА_1 та адвокатом Куйтуклу Віктором Дорофійовичем було укладено договір (Угоду) №321 про подання професійної правничої допомоги (а.с.19).
Відповідно до пункту 2 договору, адвокат бере на себе зобов'язання приймати участь у судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді.
На підтвердження наданих послуг, позивачем було надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та квитанцію №321 на суму 5000,00 гривень (а.с.7,8).
Водночас, суд зазначає, що адміністративна справа №420/14212/21 була розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а тому, витрати адвоката на участь у судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді не є такими, що належать до стягнення.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, проспект Перемоги 14, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (65014, м. Одеса, вул. Успенська 4) про визнання протиправною та скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу №288996 від 12 липня 2021 року, якою стягнуто адміністративно - господарський штраф сумі 8500,00 гривень - задовольнити.
Постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №288996 від 12 липня 2021 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500,00 гривень - визнати протиправною та скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) понесені судові витрати у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Ярослава БАЛАН