Справа № 420/7234/21
05 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку зального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр.-кт Перемоги,14, м.Київ, 03135) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просить (з урахуванням уточнення до адміністративного позову про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 27.05.2021р.):
визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №480-к від 14.04.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв'язку з нез'явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу»;
поновити ОСОБА_1 з 14.04.2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ: 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2021 року по день винесення судового рішення;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ: 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 14.04.2021 рoкy по день винесення судового рішення;
допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.04.2021 року наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №480-к вiд 14.04.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті. Станом на день прийняття вищезазначеного наказу ОСОБА_1 знаходилась на лікарняному, тому до її вдома в був доведений у перший робочий день після виходу з лікарняного - 23.04.2021 року. ОСОБА_1 вважає своє звільнення з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті незаконним, а вищезазначений наказ таким, що прийнятий з істотним порушенням процедури вивільнення.
Зокрема зазначено, що як вбачається з оскарженого наказу, в якості підстави для зiльнення ОСОБА_1 iз займаної посади послугувало нез'явлення на службу протягом більш як 120 календарних днiв пiдряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Проте з листків непрацездатності вбачається, що протягом 2020 року період непрацездатності ОСОБА_1 не був безперервним, протягом 2021 року період непрацездатності ОСОБА_1 також не був безперервним тоді як ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу» визначає в якості підстави для припинення державної служби нез'явлення державного службовця на службу внаслідок тимчасової непрацездатності протягом більш як 120 календарних днів підряд протягом року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
Ухвалою суду від 04.06.2021 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по вказаній справі, на « 06» серпня 2021 року о « 11» годині « 00» хвилин за участю сторін. Зупинено провадження по адміністративній справі №420/7234/21 до дати призначення судового засідання, а саме до 06.08.2021 року.
У підготовчому засіданні у справі призначеному на 06 серпня 2021 року продовжено підготовче провадження по справі на 30 днів, повторити виклик в підготовче засідання представника відповідача, відкласти проведення підготовчого судового засідання на 27 серпня 2021 року на 11.00 год.
У судове засідання по справі №420/7234/21 призначене на 22 вересня 2021 року на 11:30 oсоби, які беруть участь у справі не з'явились. Представник позивача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Судом клопотання представника позивача задоволено - відкладено розгляд справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 22 вересня 2021 року судом призначено наступне судове засідання на 19 жовтня 2021 року на 11.45 год.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2021 року клопотання представника позивача від 18.10.2021 року (вхід.№ЕП/27938/21) - задоволено. Призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику учасників судочинства, з ухваленням судового рішення « 05» листопада 2021 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що відповідно до частини другої статті 87 Закону, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або бiльш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
Укртрансбезпекою стверджується та не заперечується позивачем, що у 2020 році, остання була відсутня на роботі (службi) у зв'язку із тимчасовою непрацездатності у періоди: з 02.12.2020 по 18.12.2020, 3 21.12.2020 по 11.01.2021; у 2021 році, з 12.01.2021 по 05.02.2021, з 06.02.2021 по 19.02.2021, 3 22.02.2021 по 03.03.2021, з 04.03.2021 по 18.03.2021, з 19.03.2021 по 22.04.2021.
Отже, відповідно до наданих позивачем листків непрацездатності, позивач була відсутня на робочому місці понад 120 календарних днів підряд протягом року.
Наказом Укртарнсбезпеки від 14.04.2021 ОСОБА_1 звiльнено з посади заступник начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальник - відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв'язку із нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд.
Позивач з наказом ознайомлена 23.04.2021, що не заперечується позивачем.
Відповідач зазначає, що тривала відсутність державного службовця, У випадку тимчасової непрацездатності, негативно впливає на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.
У відповіді на відзив позивач, зокрема зазначає, що робочий рiк ОСОБА_1 слід розраховувати з дати її призначення на посаду в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області, тобто з 19.02.2018 року (з 19.02.2018 року по 19.02.2019 року; та з 19.02.2019 року по 19.02.2020 року). При цьому, у період з 19.02.2020 року по 19.02.2021 року (останній робочий рік ОСОБА_1 ) загальний період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 становить 108 календарних днів, що є меншим ніж 120, у зв'язку з чим позивач просить позов задовольнити.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що позивачем як у позовнiй заявi, так і у відповіді на відзив не доведено, протиправність дій Укртрансбезпеки, натомість пiдтверджується відсутність позивача на робочому місці тривалий час, і безперервність i її періоду непрацездатності понад 120 днiв підряд.
Разом з тим відповідач зазначеє, що частиною другою статті 87 Закону законодавець не визначає, що відсутність на роботі розраховується вiдповiдного року чи одного року, а саме протягом року, що також підтверджує, що цей рік починається з настанням вiдповiдної події і триває 12 місяців. Такою подією є початок перебування на лікарняному, у даному випадку - 02.12.2020 року. Наведене в сукупності свідчить, що позивач була відсутня на робочому місці бiльш як 120 календарних днів підряд, отже вiдповiдачем дотримано порядок звільнення позивача, у зв'язку з її відсутністю на роботі. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
04.08.2021 до суду надійшла заява про доповнення підстав адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій зокрема зазначено, що звільняючи ОСОБА_1 з займаної посади заступника начальника управління-начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області на підставі ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу», відповідач повинен був пересвідчитись, чи не відноситься ОСОБА_1 до категорії працівників, до яких встановлені обмеження щодо їх звільнення. Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю, яка самостійно виховує свою дитину. На її утриманнi знаходиться неповнолітня дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На трудові відносини державним службовцем поширюється 3 законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом України «Про державну службу» (ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу»). Зокрема, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю с передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно із абзацом 3 ст.184 КЗпП України звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що 19.02.2018 року наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №276-к вiд 16.02.2018 року ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника начальника управління-начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.
29.11.2018 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №2630-к вiд 26.11.2018 року ОСОБА_1 була переведена на посаду заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області-начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.
14.04.2021 року наказом Державної служби України з безпеки на транспортi №480 к вiд 14.04.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті .
В наказі зазначено звільнити ОСОБА_3 , заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, із займаної посади 14 квітня 2021 року, у зв'язку із нез'явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: листи в.о. начальника Пiвденного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Геннадія Кучеренка від 03.12.2020 № 118059/20/18-20, вiд 04.12.2020 №118875/20/18-20, № 118878/20/18-20.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, а звільнення з посади необґрунтованим та таким, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі по тексту також - Закон № 889) державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 5 Закону № 889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 83 Закону № 889 визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";
9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Статтею 87 Закону № 889 передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Статтею 43 Закону №889 визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Судом встановлено, що Наказом 14.04.2021 року наказом Державної служби України з безпеки на транспортi №480 к вiд 14.04.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Позивач стверджує, що період непрацездатності ОСОБА_1 , не був безперервним, а обрахунок періоду його відсутності на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності відповідачем здійснено відповідачем невірно, адже, на переконання позивача, підставою для звільнення особи внаслідок нез'явлення на державну службу, із застосуванням ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу» може бути нез'явлення саме в робочі дні, або ті дні, коли особа повинна була виконувати свої посадові обов'язки та без урахування вихідних та святкових днів, оскільки у вказаний період державний службовець мав право бути відсутнім на службі, що передбачено діючим трудовим законодавством. Вказані дні (вихідні та святкові) не повинні бути включені до розрахункового періоду (120-ти денного) відсутності державного службовця на робочому місці, внаслідок чого особа може бути звільнена зі служби.
Суд звертає увагу на положення ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу», в якій, зокрема, зазначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом року більш як 120 календарних днів підряд.
Згідно листків непрацездатності ОСОБА_1 була відсутня на роботі у наступні періоди:
- згідно листка непрацездатності АДН №276922 з 07.04.2020 року по 17.04.2020 року (11 днів);
- згідно листка непрацездатності АДН №345335 3 02.11.2020 року по 20.11.2020 року (19 днів);
- згідно листка непрацездатності АДН №501002 з 02.12.2020 року по 18.12.2020 року (17 днів);
- згідно листка непрацездатності АДН №264003 з 21.12.2020 року по 11.01.2021 року (22 дні);
- згідно листка непрацездатності АДН №113717 з 12.01.2021 року по 05.02.2021 року (25 днів);
- згідно листка непрацездатності АДН №11286 з 06.02.2021 року по 19.02.2021 року (14 днів);
- згідно листка непрацездатності АЛГ №004379 з 22.02.2021 року по 03.03.2021 року (10 днів);
- згідно листка непрацездатності АКА №098938 з 04.03.2021 року по 18.03.2021 року (15 днів);
- згiдно листка непрацездатності АДН №498229 з 19.03.2021 року по 22.04.2021 року (35 днів).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 19 серпня 2016 року №12209/0/14-16/06 щодо застосування норм ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу» дні тимчасової непрацездатності слід розраховувати протягом робочого року.
Разом з цим, законодавством про державну службу не визначено поняття «робочий рік».
При цьому, ст.75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днi за відпрацьований робочий рiк, який обраховується з дня укладення трудового договору.
Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що робочий рiк - це період часу, який за тривалістю дорівнюється календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.
Отже, днi тимчасової непрацездатності у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів протягом року (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади), слід розраховувати протягом робочого року державного службовця, тобто з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.
Вказаний висновок відповідає роз'ясненню Національного агентства України з питань державної служби від 20.09.2017 року № 7891/13-17 «Щодо надання роз'яснень окремих положень Закону України «Про державну службу».
Отже, враховуючи викладене, робочий рік ОСОБА_1 слід розраховувати з дати її призначення на посаду в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області, тобто з 19.02.2018 року (з 19.02.2018 року по 19.02.2019 року; та з 19.02.2019 року по 19.02.2020 року).
При цьому, у період з 19.02.2020 року по 19.02.2021 року (останній робочий рік ОСОБА_1 ) загальний період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 становить 108 календарних днів.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду вiд 12.01.2021 року по справі №420/6311/18 (адміністративне провадження №№К/9901/24660/19, К/9901/30710/19), а також у постанові Верховного Суду від 15.05.2021 року по справі №808/3576/16 (адміністративне провадження №K/9901/23936/18, №K/9901/23935/18).
Судом враховано, що звільняючи ОСОБА_1 з займаної посади заступника начальника управління-начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області на підставі ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу», відповідач повинен був пересвідчитись, чи не відноситься ОСОБА_1 до категорії працівників, до яких встановлені обмеження щодо їх звільнення. Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю, яка самостійно виховує свою дитину. На її утриманнi знаходиться неповнолітня дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На трудові відносини державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом України «Про державну службу» (ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу»). Зокрема, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю с передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно із абзацом 3 ст.184 КЗпП України звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Суд зазначає, що так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одночасно, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, звільнення позивача відбулось з порушенням, у тому числі, вимог ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу», а за таких обставин, суд дійшов до переконання про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №480-к від 14.04.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв'язку з нез'явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Щодо вимог про поновлення позивача на посаді державної служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 березня 2020 р. № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів державної служби з безпеки на транспорті» (текст розпорядження за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/196 2020-%D1%80#Text) була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття вiдповiднi територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком.
Державній службі з безпеки на транспорті в установленому порядку вказано забезпечити здійснення заходів, пов'язаних з виконанням пункту 1 цього розпорядження.
Наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 № 340 упорядковано структуру Державної служби України з безпеки на транспорті, яка була введена в дію наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390, у вказаній структурі відсутня посада, яку займала позивач.
Посада заступник начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області начальник відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, яку обіймала ОСОБА_1 , a також структурний підрозділ «Управління Укртрансбезпеки у Одеській області» не передбачені новим штатним розписом.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 з 14.04.2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100).
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
В силу пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку №100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).
Пунктами 2,3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Тобто, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Верховний Суд зазначає, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, суд керується постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-погодинниками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
З огляду на відсутність належних та допустимих доказів про фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні, число відпрацьованих робочих днів (годин), суд об'єктивно позбавлений можливості встановити розрахунок середньоденної (середньогодинної) заробітної плати, яку отримував позивач у лютому-березні 2021 року.
За таких обставин та з метою ефективного захисту порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 14 квітня 2021 року по 05.11.2021 року включно року.
Обраний судом спосіб захисту порушеного права узгоджується з усталеною судовою практикою (наприклад, справи № 280/5328/18, № 815/42/16 тощо).
Згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Щодо позовної вимоги про стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 14.04.2021 рoкy по день винесення судового рішення. суд робить висновок, що вона не належить до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України визначає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Згідно з ч.5 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Позивач не надав суду відповідних доказів затримки видачі трудової книжки відповідачем.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення відповідно до положень ч.1 ст.245 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр.-кт Перемоги,14, м.Київ, 03135) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №480-к від 14.04.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв'язку з нез'явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 з 14.04.2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено.
Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2021 року по 05.11.2021 року включно.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ).
В решті позові відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко