Справа № 420/15695/21
03 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 29.06.2017 р. по 23.12.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити невиплати позивачу грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 29.06.2017 р. по 23.12.2019 р., виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.
Ухвалою суду від 03.09.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:
- позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, на посаді стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), особистий номер: Г-038202;
- наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 284 від 2312.2019 р., контракт з позивачем було розірвано та виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;
- позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 29.06.2017 р. по 23.12.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 р.;
- позивач має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 29.06.2017 р. ГУ Національної гвардії України;
- з заявою про виплату вказаної компенсації позивач звертався до відповідача заявою від 14.06.2021 р.;
- листом від 05.07.2021 р. йому було відмовлено, посилаючись на те, що він не звертався з цього питання при звільненні з військової служби, до виключення зі списків особового складу;
- як вбачається з п. 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється;
- в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток;
- однак Законом № 2011-ХІІ не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений терміт; грошова компенсація відпустки;
- отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки;
- відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової Служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
- такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у зразковому Рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року;
- також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.08.2019 року;
- спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом: Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:
- згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період» № 1589-VII від 04.07.2014 внесено зміни до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачається, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якого дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеному в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії припиняється;
- оскільки до виключення зі списків особового складу позивач не звертався з відповідним рапортом про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, враховується положення п. 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 по справі № 620/4218/18, яким передбачено, що зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі;
- правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої нормами ст. 12 Закону України «Про статус ветерані війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації, на сьогодні відсутній.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані сторонами, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
29 червня 2017 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій, серія НОМЕР_2 . (а.с.6)
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.12.2019 р. № 284 (а.с.7), розірвано контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 (Г - 038202), який здав справи і обов'язки за посадою стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту другого частини п'ятої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби відповідно до наказу командира військової частини від 09.12.2019 № 40 о/с, у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, під час дії особливого періоду, 23 грудня 2019 року та для взяття на військовий облік направлено до Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеса.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.06.2021 р. (а.с.8), в якій просив, зокрема виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 29.06.2017 р. по 23.12.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 р.
Листом від 05.07.2021 р. № З/14/11/1-902 (а.с.9) за підписом командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено на заяву позивача про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017, 2018, 2019 роки, передбачену ст. 16.2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій:
- при звільненні з військової служби, до виключення зі списків особового складу, позивач не звернувся з відповідним рапортом на ім'я командира частини про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також не надав доказів того, що є учасником бойових дій (відсутня копія посвідчення учасника бойових дій);
- тому у військової частини не було підстав для виплати грошевої компенсації, як учаснику бойових дій.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 29.06.2017 р. по 23.12.2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
Судом також встановлено, що рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Згідно зі змістом зазначеного рішення Верховного Суду, його прийнято з таких підстав:
«Норми права, якими керувався Верховний Суд
Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»):
«Стаття 4. Види відпусток
Установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):
«Стаття 5. Учасники бойових дій
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):
«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них
8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
14. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):
«Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави (ОСОБА_2, ОСОБА_4. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - С. 67).
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, - то позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Отже, Суд, ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - вказує на такі сутнісні характеристики:
1) Ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):
- статті 4, 162 Закону України «Про відпустки»;
- пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року;
- частину 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;
- частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;
3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі
Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Враховуючи все вищезазначене, встановлені обставини та відповідне правове регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та, як наслідок, наявність законних підстав для його задоволення повністю.».
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі вищенаведених встановлених судом обставин суд вважає, що справа № 420/15695/21 - відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
При цьому також, відповідно до ч. 5 ст. 242 КА С України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, відповідачем суду не наведено та не надано.
Щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:
- бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 грудня 2019 року, допущена відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною, відповідно позовні вимоги позивача, в тому числі похідні вимоги позивача зобов'язального характеру, - підлягають задоволенню повністю, у спосіб, з урахуванням встановлених судом обставин та змісту вищенаведеного врахованого судом рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в частині судового збору в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
В прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу в сумі 3000,00 грн.
На доведення понесених судових витрат, в частині витрат на професійну правничу допомогу, до позову додано копії (а.с.10-13):
- договору про надання правової допомоги від 11 серпня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 , як Адвокатом, та позивачем, як Клієнтом, про таке, зокрема:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Адвокат приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення позовів, інших процесуальних документів щодо звернення до суду про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 29.06.2017р. по 23.12.2019р. та про зобов'язання Військової частини АЗОМ Національної гвардії України нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію.
3. ГОНОРАР
3.1. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатові за надану в межах цього Договору правову допомогу складає 3000 грн.;
- акту прийому-передачі виконаних послуг від 17 серпня 2021 р. за договором про надання юридичних послуг від 11.08.2021 р. про перелік наданих юридичних послуг Виконавцем всього на суму 3000 грн.:
- консультація Замовника, проведена 11.08.2021р., тривалістю 0,5 години, вартістю 500 грн.;
- складання позовної заяви: розпочато 16.08.2021 р., тривалість 1 година, вартість 1000 грн., завершено 17.08.2021р., тривалість 1 година 30 хвилин, вартість 1500 грн.;
- посвідчення адвоката на ім'я ОСОБА_2 ;
- квитанцію до прибуткового касового ордера № 4: оплата за договором від 11.08.2021 р. на 3000,00 грн.
Порядок та підстави розподілу витрат на професійну правничу допомогу передбачені ст. 134 КАС України.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Аналізуючи вказане, суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 року по справі № 280/1765/19 (адміністративне провадження № К/9901/607/20), від 11.12.2019 року по справі № 545/2432/16-а (адміністративне провадження № К/9901/29677/18, № К/9901/29682/18) та від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження № К/9901/25439/19).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи, яка відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4, ч.ч. 4, 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, конкретні обставини справи, наявність позиції Верховного Суду щодо спірних правовідносин, суть фактично наданих послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3000,00 грн. є надмірною.
При цьому, з урахуванням: складності справи (незначної складності); фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значення справи для позивача, пільги позивача щодо сплати судового збору, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень нуль копійок).
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 981 від 22.09.2021 року) до 31 грудня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи: 37760707) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.12.2019 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова