справа №622/440/20
провадження №1-кп/619/149/21
02 листопада 2021 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченогоОСОБА_4
захисникаОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020220310000047 від 24.02.2020 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Молодова Вовчанського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
установив:
У провадженні суду знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою суду від 28 вересня 2021 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено по 26 листопада 2021 року.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заявила клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, оскільки перебування під вартою обвинуваченого є невиправданим.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення клопотання посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, вказавши, що обвинувачений може переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого та свідків.
Заслухавши клопотання та думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з таких підстав.
Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Частинами першою та другою статті 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 201 КПК України суд зобов'язаний розглянути клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 КПК України).
У заперечення клопотання адвоката прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків.
Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Суд вважає, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим ОСОБА_4 обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Враховуючи дані про особи обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, інші обставини кримінального провадження, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не можуть виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Суд вважає, що на даний час жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
На думку суду в даному випадку інтереси суспільства превалюють над правами обвинуваченого щодо його особистої свободи та недоторканості, гарантованих ст. 29 Конституції України, а ухвала суду є законодавчо встановленим рішенням щодо тримання особи під вартою.
В даному конкретному випадку суд вважає, що аргументи сторони захисту не є обґрунтованою підставою для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, в судовому засіданні, стороною захисту не надано, а судом не встановлено, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання стороні захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який.
При цьому, суд зазначає, що при вирішенні питання міри запобіжного заходу суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення по справі «Ілійков проти Болгарії»).
За таких обставин, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_4 .
Докази, які б спростовували наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, стороною захисту не надано.
Крім того, матеріали провадження не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК України, та які були встановлені судом.
Відповідно, з наведених вище підстав суд відмовляє у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України лише ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
З урахуванням зазначеного, ухвала суду про відмову у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт оскарженню не підлягає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями331, 394 КПК України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення щодо ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Суддя ОСОБА_1