Справа № 240/10772/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
04 листопада 2021 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 94 065,57грн.; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 107 днів затримки повного розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденного розміру її грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 13 713,29грн. за час затримки з 18.02.2020 по 03.06.2020 виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира танкового батальйону з морально-психологічного забезпечення.
На підставі наказу Командувача військ оперативного командування "Північ" (особовому складу) від 27 січня 2020 року №24 позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Натомість на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 лютого 2020 року №41, позивача з 17.02.2020 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу із зазначеного наказу.
Однак, при звільненні позивача з військової служби (17.02.2020) грошова компенсація вартості за неотримане речове майно йому виплачена не була.
Відповідно до виписок по картковому рахунку позивача, вищезазначена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 94065,57 гривень була виплачена йому двома частинами: 23 березня 2020 року - 45453,30 гривень, та 04 червня 2020 року - 47201,29 гривень.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Мотивувальна частина.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України ви значено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За приписами статті 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) визначено, що основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі - Порядок №178).
Положеннями пункту 3 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби або загибелі (смерті) військовослужбовця.
У пункті 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Наведені норми Порядку узгоджується з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, відповідно до якого особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, чинним законодавством України гарантоване речове забезпечення військовослужбовців та передбачено виплату їм при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, не отриманого під час проходження військової служби. При цьому граничним строком виплати такої компенсації є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас питання відповідальності військової частини в разі несвоєчасного проведення розрахунку з військовослужбовцем при звільненні не врегульоване спеціальним законодавством у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 не провела з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатила йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в день його виключення зі списків особового складу - 17 лютого 2020 року.
Вказана грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 94 065,57 грн. була виплачена позивачу двома частинами: 23 березня 2020 року - 45 453,30грн. та 04 червня 2020 року - 47 201,29грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем (виплата грошової компенсації за неотримане речове майно) був проведений не 17 лютого 2020 року (в день звільнення з військової служби), а 04 червня 2020 року, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо не проведення виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в день його звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП, відтак військова частина зобов'язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки від 06.04.2021 №1856, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 572,15 гривень. При цьому, тривалість затримки повного розрахунку з позивачем становить 107 календарних днів (з 18.02.2020 по 03.06.2020).
Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 61220,05 гривень (107 календарних днів х 572,15 грн. = 61220,05 гривень).
Водночас, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку на який позивач має право у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні суд має враховувати такі обставини, як розмір простроченої заборгованості роботодавця в порівнянні з розміром усіх виплат, які належали позивачу до виплати в день звільнення зі служби.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
В даному випадку суд першої інстанції вірно застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Так, судом першої інстанції встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 420304,06 гривень, з яких: грошове забезпечення в розмірі 326 238,49 грн. (77,6 %) та компенсація за неотримане речове майно розмірі 94065,57 гривень (22,4 %).
Отже, обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 61 220,05грн., відтак, виходячи з принципу пропорційності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13713,29грн.(22,4 % від 61220,05 грн.).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду України від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.