Справа № 826/5825/18 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
03 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Ковтун К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут Паперу" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство "Інститут Паперу" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2018 №0000481401, №0000491401.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2018, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2018 №0000481401, №0000491401.
Постановою Верховного Суду від 01.10.2019 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019, справу №826/5825/18 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 березня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Також, 01.11.2021 відповідачем на адресу суду надано клопотання про виклик свідка.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав заявлене клопотання.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи у зв'язку з викликом свідка. Крім того ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 09.09.2020 до свідка ОСОБА_1 застосовано привід у судове засідання.
Оскільки судом першої інстанції було вичерпано всі передбачені процесуальним законодавством заходи для повідомлення ОСОБА_1 про виклик її в судове засідання для допиту в якості свідка, а представником відповідача не було наведено обгрунтованих доводів щодо доцільності виклику цього свідку судом апеляційної інстанції та не зазначено нової адреси свідка, колегія суддів порадившись на місці дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про виклик свідка.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у місті Києві відповідно до пп. 75.1.2, п. 75.1, ст. 75, ст. 77, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, у зв'язку із надходженням ухвали слідчого судді Печерського районного суду від 19.10.2017 у справі №757/61836/17-к, винесеної за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України в межах кримінального провадження №42016000000002752 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Житлобудмонтаж" (попередня назва ТОВ "Будівельна компанія "Альтор") за період з 01.01.2014 по 30.11.2017.
Результати перевірки оформлені Актом №573/26-15-14-01-02/31812534 від 26.12.2017, в якому зафіксовано порушення позивачем п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України №996-XIV, п. 6 П(С)БО 16, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 101 471,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну на суму 565 206,00 грн.
На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2018:
- №0000481401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 847 809,00 грн.;
- №0000491401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 152 207,00 грн.
Позивач, вважаючи, що вказані рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, що призводить до порушення його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.
Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що судам необхідно дослідити обставини наявності у контрагента позивача технічної можливості виконання укладеної угоди з урахуванням специфіки таких робіт та фактичних господарських ресурсів (наявності основних фондів, транспортних засобів та відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності. Крім того судам необхідно викликати в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 ПК України).
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст. 44 ПК України).
Згідно п185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Аналіз наведених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Пунктами 6, 7П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власності господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.
Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
Як убачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Житлобудмонтаж" (попередня назва ТОВ "Будівельна компанія "Альтор").
Так, між АТ "Інститут Паперу" (замовник) в особі директора Зубарєва Г.К. , з одного боку та ТОВ "БК "Альтор" (ТОВ "Житлобудмонтаж") (виконавець), в особі директора ОСОБА_1, з іншого боку укладено договір про виконання ремонтних робіт №1 від 01.03.2016.
Згідно п.3.1 вказаного договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування виконавцю на його розрахунковий рахунок коштів згідно наданих рахунків-фактур та актів приймання передачі виконаних робіт.
Акти приймання передачі виконаних робіт підписані від ТОВ "Будівельна компанія "Альтор" (перейменовано на ТОВ "Житлобудмонтаж") директором ОСОБА_1
Фактичне виконання укладеного договору та, відповідно, правомірність формування від'ємного значення з податку на прибуток та формування податкового кредиту підтверджується наданими позивачем як до перевірки, так і до суду: копіями видаткових накладних; платіжними дорученнями; податковими накладними.
Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди замовником, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у виконавця на праві оренди або лізингу.
Згідно пояснень позивача, за договором про виконання ремонтних робіт від 01.03.2016 №1 виконані роботи: розбирання покриття підлог та демонтаж цементних стяжок, розбирання плінтусів, демонтаж та монтаж схованої електропроводки, ремонт основи та влаштування цементних стяжок, улаштування покриття з гранітних плит, штукатурення та фарбування стін та колон, монтаж дверних блоків, облицювання укосів, улаштування підвісних стель, улаштування плінтусів та плиток, монтаж світильників, прибирання/навантаження та вивезення сміття. Для виконання цих робіт використовувались: компресори пересувні, установка для ручного зварювання, молотки відбійні пневматичні, лебідки електричні, апарат для газового зварювання, дрилі електричні, шуруповерти ручні, фарборозпилювачі ручні, електричні перфоратори.
На переконання колегії суддів виконання таких робіт не вимагає наявності складських приміщень.
По-друге твердження відповідача про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності не підтверджено належними та допустимими доказами, ґрунтується виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірки контрагента позивача та дослідження первинних документів.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.11.2020 №320/1147/19, від 24.11.2020 №813/3034/15).
Отже, висновки апелянта, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Також в Акті перевірки відповідач зазначив про відсутність підстав у позивача формувати податковий кредит та відносити до витрат понесені витрати за наслідками відносин з ТОВ "БК "Альтор" (ТОВ "Житлобудмонтаж"), оскільки слідчим управлінням фінансових розслідувань проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015170090000151, яке внесено до ЄРДР 18.11.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частини другої статті 205, частини п'ятої статті 27 частини третьої статті 212 та частини першої статті 364 Кримінального кодексу України, всі первинні документи підписанні директором ОСОБА_1, яка не мала відношення до здійснення ТОВ "БК "Альтор" (ТОВ "Житлобудмонтаж") господарської діяльності.
За твердженням відповідач, відповідно до відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у вказаному кримінальному провадженні, встановлено, що протягом 2015-2016 років особа, спільно з іншими особами, використовуючи ряд підприємств, в тому числі ТОВ "БК "Альтор" (ТОВ "Житлобудмонтаж"), шляхом укладання фіктивних господарських угод щодо отримання або придбання послуг, робіт, товарів, безпідставно сформували податковий кредит з податку на додану вартість іншим особам, в тому числі позивачу.
Відповідач звертав увагу суду на протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 17.06.2017, в якому остання зазначила, що відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "БК "Альтор" не мала, підприємство зареєструвала за винагороду.
Проте колегія суддів зазначає, що матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 822/1815/17.
Унесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по кримінальному провадженню не спростовує фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, адже наявність досудового розслідування не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 № 802/2608/17-а.
Належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому. Проте доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 24.04.2018 у справі № 2а/0370/205/12, 20.03.2019 у справі № 813/1979/15, 22.07.2020 у справі № 620/3925/18.
В даному випадку у матеріалах справи наявний лист Головного управління ДФС у Полтавській області від 05.06.2020 №ФОП/адвокат/51/16-97-04-01, у якому зазначено, що службові особи ТОВ "БК "Альтор" в рамках кримінального провадження №42015170090000151 до кримінальної відповідальності не притягувались, вироки відносно службових осіб вказаного підприємства за результатами судового розгляду матеріалів кримінального провадження не ухвалювались.
В свою чергу на виконання вимог постанови Верховного Суду від 01.10.2019, з метою підтвердження або спростування обставин, на які контролюючий орган посилався в тексті акта перевірки, суд першої інстанції викликав свідка ОСОБА_1 у судове засідання.
У судове засідання призначене на 09.09.2020 свідок не прибула.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 09.09.2020 до свідка ОСОБА_1 застосовано привід у судове засідання.
Здійснення приводу покладено на Ірпінський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Відповідно до рапорту ДОП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області капітана поліції А. Стогній, в ході виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києві від 09.09.2020 здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , за якою дитячий голос не відкриваючи двері повідомив, що дорослих немає, у зв'язку з чим залишено записку з номером телефону та запрошенням до Ірпінського ВП ГУНП в Київській області. Через деякий час зателефонував номер телефону НОМЕР_1 , який представився чоловіком ОСОБА_1 та повідомив, що після того, як вони намагались розлучитись, вона переїхала за невідомою адресою, повідомити її місцеперебування не може.
На переконання колегії суддів судом першої інстанції було вичерпано всі передбачені процесуальним законодавством заходи для повідомлення ОСОБА_1 про виклик її в судове засідання для допиту в якості свідка. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість продовження розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Доводи наведені у Акті перевірки про те, що до перевірки надано протоколи допиту свідків орендарів АТ "Інститут Паперу", в яких зазначено, що ремонт в орендованих приміщеннях не проводився, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки акт перевірки не містить інформації про реквізити зазначених протоколів чи відомості про осіб, які були допитані з даного приводу в якості свідків. На вимогу суду першої інстанції відповідачем не було надано інформацію, яка б дала суду можливість застосувати принцип офіційного з'ясування обставин справи та витребувати протоколи чи викликати свідків для встановлення обставини здійснення ремонту в орендованих приміщеннях.
З огляду на наведене у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Колегія суддів наголошує на тому, що податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення вимог законодавства його контрагентом.
Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи та не можуть бути підставою для висновків про порушення платником податку законодавства під час визначення у бухгалтерському обліку суми доходів, отриманих від операції з таким контрагентом.
Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з поставки позивачем товару контрагенту, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами.
Отже, враховуючи те, що матеріали справи спростовують висновки податкового органу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
При цьому, інші аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 03.11.2021.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких