П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/16403/21
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського міського голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,
09 вересня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив:
- визнати дії відповідача, які полягають у зухвало - ганебному зволіканні проведення службового розслідування за фактом зухвало-злочинного зволікання призначення та повернення позивачу субсидій на оплату комунальних послуг, всупереч рішенню суду, за фактом зухвало - злочинної директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я ОСОБА_2 , як посадової особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування незаконними;
- за результатом проведеного службового розслідування прийняти рішення про притягнення директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я очолюваної ним Подільської міської ради, громадянку ОСОБА_2 до суворої дисциплінарної відповідальності;
- зобов'язати відповідача стягнути з директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я очолюваної ним Подільської міської ради громадянки ОСОБА_2 кошти міського бюджету у розмірі 15.300 грн. незаконно витрачені нею на сплату накладеного на очолюваний означеною громадянкою Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я штрафу за вчинення кримінального злочину, який полягає у невиконанні рішення суду та повернути їх до міського бюджету;
- стягнути з відповідача нанесену позивачу його незаконними діями моральну і матеріальну шкоду у розмірі 1500.000 гривень, тому що результатом його зухвало - ганебної бездіяльності стало значне погіршення стану здоров'я позивача та нанесення позивачу суттєвої моральної шкоди.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, в порядку ст.169 КАС України, позовну заяву повернуто позивачу з підстав не виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що позовна заява у цій справі стосується факту завданням значних збитків міському бюджету м.Подільська та Подільського району Одеської області за результатом злочинної бездіяльності, яка полягає у невиконанні рішення суду, підпорядкованою відповідачу, як розпоряднику бюджетних коштів, посадовою особою у якості директора Департаменту соціальної, сімейнної політики та охорони здоров'я. Апелянт вважає, що цей позов не стосується вирішення справи № 420/3778/19 та справи №420/1191/20.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.
28.10.2021 р. від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його участі у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення “EASYCON”. Крім того, в заяві ОСОБА_1 викладає додаткові обґрунтування щодо обставин справи.
Дослідивщи клопотання заявника та матеріали справи судова колегія вважає, що клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Відповідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно ч.1 п.3 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для призначенння справи до розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, оскільки апелянтом оскаржується ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви, яка у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) та судом не встановлені обставини необхідності розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 09 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом до Міського голови та голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича та просив суд визнати дії протиправними та зобов?язати вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав необхідності уточнення позовної заяви та приведення її у відповідність вимогам п.4 ч.1 ст.5, 160-161 КАС України та надано 10 днів з дня вручення копії ухвали позивачеві на усунення зазначених в ухвалі суду недоліків позовної заяви.
27.09.2021 року за вх.№ЕП/26093/21 на виконання ухвали суду від 14.09.2021р. позивачем була направлена до суду уточнена позовна заява в частині визначення відповідача, а саме Подільського міського голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича, а позовні вимоги були залишені у первинній редакції.
Крім цього, у заяві позивач зазначив, що у змісті уточненого позову не просто зазначена бездіяльність посадової особи, яка слугує підставою для накладення стягнень, а зроблено наголос на те, що підставою для накладення стягнень на Департамент є документальний факт невиконання рішення суду по адміністративній справі №420/3778/19 керівництвом Департаменту, підпорядкованого відповідачу.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, в порядку ст.169 КАС України, позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив про те, що у наданому уточненому позові позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо зволікання проведення службового розслідування та, як наслідок, зобов'язати провести таке розслідування, однак, в частині зобов'язання скерувати кошти на оплату субсидій позивач не визначає, які дії, бездіяльність чи рішення він вважає протиправними, а виключно наполягає на необхідності стягнення коштів.
Також, щодо посилань позивача на невиконання рішення суду у справі №420/3778/19 суд першої інстанції зазначив про те, що такі вимоги вирішуються у порядку ст.383 КАС України.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, проте вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016 року, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 2 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі “Горнсбі проти Греції”, п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі “Immobiliare Saffi” проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі “Антонюк проти України” (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у зухвало - ганебному зволіканні проведення службового розслідування за фактом зухвало-злочинного зволікання призначення та повернення позивачу субсидій на оплату комунальних послуг, всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, за фактом зухвало - злочинної директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Перепелиці А.А., як посадової особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування незаконними та похідними вимогами про зобов'язання вчинити певні дії (прийняти рішення про притягнення громадянки ОСОБА_2 до суворої дисциплінарної відповідальності та стягнення з відповідача моральної і матеріальної шкоди.
При цьому як у первісному позові, так і в уточненій позовній заяві , позивач посилається на рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/3778/19 та дії ДВС, вчинені в рамках ЗУ “Про виконавче провадження” по виконанню цього рішення, зокрема неодноразового накладання штрафів на Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради за не виконання рішення суду.
Тобто, предметом спору у даній справі є фактично невиконання державним органом судових рішень в іншій справі та намагання позивача у такий спосіб примусити відповідача виконати це судове рішення.
Колегія суддів зазначає, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливість зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право, у разі визнання його судом порушеним.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що заявлені позовні вимоги в розумінні чинного законодавства не підлягають судовому розгляду за правилами як адміністративного, так і за правилами будь-якого іншого судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 816/2016/17, від 21 листопада 2019 року по справі №802/1933/18-а, від 06 лютого 2019 року по справі № 816/2016/17, від 08 грудня 2020 року №540/326/20.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення, дії або бездіяльність відповідача вчинені на виконання судових рішень в інших справах можуть бути оскаржені тільки відповідно до статті 383 КАС України, а не шляхом подання нового позову.
Крім того, слід зазначити, що згідно ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача стягнути з директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я очолюваної ним Подільської міської ради громадянки ОСОБА_2 кошти міського бюджету у розмірі 15.300 грн. незаконно витрачені нею на сплату накладеного на очолюваний означеною громадянкою Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я штрафу за вчинення кримінального злочину, який полягає у невиконанні рішення суду та повернути їх до міського бюджету є регресними вимогами та похідними від результатів службового розслідування та також підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що окремо заявлені позовні вимоги щодо стягнення відшкодування моральної шкоди ат регресні вимоги щодо відшкодування збитків не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно до вимог ч.5 ст.21 КАС України.
При цьому, у відповідності до п. 1 ч.1 ст.170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, з огляду на те , що частина позовних вимог, заявленна позивачем не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а інша частина повинна вирішуватися в порядку ст.383 КАС України, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим обставинам та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.
За таких обставин апеляційний суд доходить до висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що відповідно до ст.320 КАС України у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, ухвала суду про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду , з урахуванням висновків викладених судом апеляційної інстанції у цій постанові.
Керуючись ст. ст. 169, 170, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року про повернення позовної заяви скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Зуєва Л.Є.
Судді Коваль М.П. Кравець О.О.