03 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 334/7620/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року, (суддя суду першої інстанції Артуоз О.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпро, в адміністративній справі №334/7620/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району м. Запоріжжя про сплату трьох процентів річних за невиконання рішення суду,-
07 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 21.02.2015 року по 27.11.2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2015 року у справі №334/3/15-а, у загальній сумі 5 412 грн. 37 коп.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.05.2015 року у справі №334/3/15-а відповідачем нараховано позивачу компенсацію у розмірі 4782.0 грн., однак зазначена сума коштів наразі виплачена. Вказане, на думку позивача, свідчить на користь наявності підстав для стягнення на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних на вказану заборгованість.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що резолютивною частиною невиконаного судового рішення зобов'язано відповідне Управління соціального захисту населення України здійснити перерахунок та виплату, тобто у рішенні, яке індексується і не могла бути визначені сума грошових зобов'язань, але її конкретизація була можлива, лише після виконання першої частини вказаних рішень. Така конкретизація була здійснена відповідачем у добровільному порідку шляхом нарахування коштів. Таким чином, до вказаних коштів може бути застосовано індексацію та нараховано 3% річних.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2015 у справі № 334/3/15-а зобов'язано УСЗН Запорізької МР по Дніпровському району здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії 3 групи інвалідності, за 2014 рік у розмірі 4 мінімальних заробітних плат відповідно до ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням фактично виплачених сум. Вказане вище рішення суду набуло законної сили - 21.02.2015.
На виконання постанови Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10.02.2015 у справі № 334/3/15-а відповідачем була нарахована сума компенсації у розмірі 4782,00 грн., яка на теперішній час не виплачена.
Предметом заявлених вимог по даній справі є стягнення з УСЗН Запорізької МР по Дніпровському району індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних в сумі 5412,37 грн., з яких: 4584,37 грн. індекс інфляції та 828,00 грн. 3% річних за період прострочення виконання основного зобов'язання з 21.02.2015 по 27.11.2020.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що до спірних відносин не застосовуються приписи ст. 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступе.
Так, стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Законодавцем окреслено, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).
За результатами розгляду справи встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачем як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, у даній справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України.
Більше того, частиною 3 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також одноразова допомога на оздоровлення індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.
Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі 712/23614/12.
Стосовно посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.12.2018 року в справі №331/6352/16-ц суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини у вказаній позивачем справі та у даній справі не ідентичні.
Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду - відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року в адміністративній справі №334/7620/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай