20 жовтня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/6927/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
за участі секретаря - Мазко Ю.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Карася А.А.,
представника відповідача - Родінченко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 23.06.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ГУДПС у Чернігівській області, відповідач), у якому, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ ДПС в Чернігівській області від 24.05.2021 №381-о, яким відносно нього було припинено державну службу та звільнено з посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури штатного розпису ГУ ДПС в Чернігівській області або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої та частини четвертої та статті 87 Закону України ''Про державну службу'';
- поновити його на посаді заступника начальника Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом ГУДПС в Чернігівській області з 25.05.2021;
- стягнути з ГУДПС в Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.05.2021, з розрахунку 19574,57 грн. за місяць, у зв'язку із незаконним звільненням з роботи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення відбулось із порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивачу для переведення відповідачем було запропоновано не рівнозначні посади (нижчі за рангом та категорією). Разом з тим, позивач зазначає, що ще в березні 2021 року керівництво ГУДПС у Чернігівській області знало про зміни в організаційній структурі органу державної влади, у зв'язку із чим мало змогу та повинно було запропонувати ОСОБА_1 вільні посади «категорії Б» для його подальшого працевлаштування, які були наявними, однак наведеного не зробило.
Також позивач вважає, що наказом начальника ГУДПС у Чернігівській області від 31.03.2021 №208, яким введено в дію Перелік змін №1 до Організаціної структури ГУДПС у Чернігівській області, не передбачено будь-яке звільнення працівників. За наведених обставин, ОСОБА_1 вважає, що у керівництва Управління були відсутні підстави для його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України ''Про державну службу''.
Ухвалою судді від 29.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено перше підготовче засідання.
Ухвалою суду від 30.08.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду від 22.09.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною секретарем до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті.
Від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, у якому ГУДПС у Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило в їх задоволенні відмовити та зазначило, що позивача звільнено у зв'язку з оптимізацією організаційної структури відповідача, а саме: Управління по роботі з податковим боргом було реорганізовано шляхом ліквідації такого структурного підрозділу як Чернігівський відділ по роботі з податковим боргом та утворення у його складі додатково відділу погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості ЄСВ. При цьому, штатним розписом у відділі Управління по роботі з податковим боргом не передбачено посаду заступника начальника відділу. Наведене, на переконання відповідача, є підставою для припинення із позивачем державної служби внаслідок скорочення займаної ним посади.
Також ГУДПС у Чернігівській області зазначило, що позивача було належним чином повідомлено про наступне звільнення. Разом з тим, за весь період часу (з дати повідомлення про звільнення до самого звільнення) у відповідача були відсутні вакантні рівнозначні посади, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , у зв'язку із чим йому, як виняток, пропонувались для переведення наявні нижчі посади. Щодо перелічених позивачем в позові посад відповідач зазначив, що вони не були вакантними так як на них оголошено конкурс на заміщення. Таким чином, призначення на вказані посади можливе лише за результатами конкурсу внаслідок послідовного проходження кандидатом певних його етапів. При цьому, ГУДПС у Чернігівській області зазначає, що чинне законодавство не передбачає можливості скасування оголошеного конкурсу. Що стосується вакантної посади, на яку конкурс оголошено 27.04.2021, відповідач зазначив, що вона не була вакантною на момент звільнення позивача, оскільки її займала особа, призначена шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період карантину ( ОСОБА_2 ). У зв'язку із втратою чинності з 24.03.2021 постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №290, було оголошено конкурс на вказану посаду, а за його результатами визначено переможцем ОСОБА_2 . Крім того, позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам щодо освіти та знання законодавства для заняття посади заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального управління контролю за підакцизними товарами.
Також відповідач зазначає, що наявні вакантні посади мають пропонуватись особам одночасно з попередженням їх про наступне звільнення, а не раніше.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він свою правову позицію підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі та зазначив, що до організаційної структури ГУДПС у Чернігівській області зміни у чисельності штатних посад не вносились. Також зазначив, що позивача не було належним чином повідомлено про наступне звільнення, не запропоновано йому рівнозначні посади, які були вакантними, оскільки чинне законодавство не забороняє скасування оголошеного конкурсу.
Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (з вкладкою), ОСОБА_1 з 1996 року працював в структурі податкових органів (ДПА, ДФС, ДПС). З 19.01.2021 - на посаді заступника начальника Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом Управління по роботі з податковим боргом (в порядку переведення) (а.с. 24-29).
На виконання вимог наказу ДПС від 01.03.2021 №257 «Про внесення змін до наказу ДПС від 12.11.2020 №649», ГУДПС у Чернігівській області на погодження та затвердження до ДПС України було надіслано Перелік змін №1 до Організаційної структури ГУДПС у Чернігівській області, зокрема, шляхом виведення із структури Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом Управління по роботі з податковим боргом (5 штатних одиниць) та введення в Управління по роботі з податковим боргом відділів: моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення (4 штатні одиниці), погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості ЄСВ (4 штатні одиниці), до відділу організації стягнення боргу та роботи з безхазяйним майном додатково додано посаду головного державного ревізора-інспектора. Вказані зміни затверджені головою ДПС України 19.03.2021 та надіслані до ГУДПС у Чернігівській області (а.с. 138, 143-148).
Наказом ГУДПС у Чернігівській області від 31.03.2021 №208 внесено зміни до організаційної структури управління, введено в дію з 01.04.2021 Перелік змін №1 до Організаційної структури ГУДПС у Чернігівській області (а.с. 139-142, 149-150).
Наказом ГУДПС у Чернігівській області від 01.04.2021 №18-ф введено в дію з 01.04.2021 Перелік змін №1 до штатного розпису на 2021 рік ГУДПС у Чернігівській області (а.с. 151-161).
Відповідно до матеріалів справи, 12.04.2021 ОСОБА_1 в усній формі було попереджено про наступне звільнення не раніше ніж через 30 календарних днів з моменту ознайомлення з попередженням у зв'язку із скороченням його посади. Однак, позивач відмовився від ознайомлення з попередженням у паперовому вигляді та його підписання, отримання, про що відповідачем складено відповідний акт (а.с. 163, 164).
Повідомленнями-пропозиціями від 12.04.2021, 15.04.2021, 28.04.2021, 24.05.2021 відповідач пропонував позивачу для переведення наявні вакантні посади, а саме: головних державних ревізорів-інспекторів, головних державних інспекторів та старшого державного інспектора різних відділів ГУДПС у Чернігівській області. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився, так як вони не були рівнозначними займаній ним посаді (нижчі посади категорії «В») (а.с. 165-168).
Наказом ГУДПС у Чернігівській області від 24.05.2021 з ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої та частини четвертої статті 87 Закону України ''Про державну службу'' припинено державну службу та звільнено його з 24.05.2021 із займаної посади (а.с. 162).
Вважаючи наказ про звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 визначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Спеціальні норми права, пов'язані з проходженням публічної служби на посадах державної служби, викладені у Законі України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, котрі виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби.
Статтею 1 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Частиною п'ятою статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Змінами, внесеними до статті 87 Закону №889-VIII згідно із Законами України від 14 січня 2020 року №440-IX (набрав законної сили 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року №1285-IX (набрав чинності з 03 березня 2021 року), законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
Аналогічні положення закріплені в статті 40КЗпП України.
Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Ці позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду та час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що при скороченні посади, внаслідок зміни штату, ГУДПС у Чернігівській області було зобов'язане додержуватися встановленого статтею 87 Закону №889-VIII порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо пропонування усіх вакантних посад, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20 та від 29 вересня 2021 року у справі №640/6399/20.
Судом встановлено, що наказом ГУДПС у Чернігівській області від 31.03.2021 №208 внесено зміни до організаційної структури відповідача, з 01.04.2021 введено в дію Перелік змін №1 до Організаційної структури ГУДПС у Чернігівській області, зокрема, реорганізування (за рахунок наявної чисельності) управління по роботі з податковим боргом шляхом ліквідації Чернігівського сектору по боротьбі з податковим боргом та утворення в його складі наступних підрозділів: відділ моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення зі штатною чисельністю 4 шт. од.; відділ організації стягнення боргу та роботи з безхазяйним майном зі штатною чисельністю 6 шт. од.; відділ погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ зі штатною чисельністю 4 шт. од.; Менський сектор по роботі з податковим боргом зі штатною чисельністю 2 шт. од.; Ніжинський сектор по роботі з податковим боргом зі штатною чисельністю 2 шт. од.; Прилуцький сектор по роботі з податковим боргом зі штатною чисельністю 2 шт. од.
Ліквідовано Чернігівський сектор по боротьбі з податковим боргом (2 шт. од.) управління по роботі з податковим боргом, перерозподілено штатну чисельність між структурними підрозділами у складі управління по роботі з податковим боргом.
Наказом від 01.04.2021 №18-ф введено в дію з 01.04.2021 перелік змін №1 до штатного розпису на 2021 рік ГУДПС у Чернігівській області.
Судом встановлено, що відповідачем у зв'язку зі змінами в структурі штатного розпису ГУДПС у Чернігівській області та скороченням посади заступника начальника Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом Управління по роботі з податковим боргом складено попередження про наступне звільнення позивача (а.с. 163).
Однак, із вказаним попередженням позивач відмовився ознайомлюватись, підписувати ти отримувати його, у зв'язку із чим посадовими особами ГУДПС у Чернігівській області складено відповідний акт та 12.04.2021 о 08:40 год. в усні формі доведено до відома ОСОБА_1 інформацію щодо скорочення його посади та наступне звільнення не раніше ніж через 30 календарних днів з моменту ознайомлення з попередженням (а.с. 164).
Одночасно з попередженням про звільнення позивачу було запропоновано для переведення вакантну посаду головного державного ревізор-інспектора відділу погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУДПС у Чернігівській області. Від запропонованої позивач відмовився, оскільки вона була нижчою за займану ним посаду (а.с. 165).
15.04.2021, 28.04.2021, 24.05.2021 відповідачем пропонувались ОСОБА_1 наявні вакантні посади, однак вони були нижчі за займану позивачем посаду, відносились до категорії «В» державної служби, у зв'язку із чим позивач відмовився від переведення на них (а.с. 166-168).
Разом з тим, судом встановлено та відповідачем не заперечується, що станом на час попередження позивача про наступне звільнення були наявні інші, окрім запропонованих, посади, які відповідали освіті, кваліфікаційному рівню та досвіду роботи позивача. Так, згідно із наказом ГУДПС у Чернігівській області від 30.03.2021 №250-о оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби, зокрема, категорії «Б» апарату управління, а саме:
- начальник відділу технічної підтримки, адміністраторів безпеки та адміністрування служби каталогів управління електронних сервісів;
- заступник начальника відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків;
- заступник начальника відділу адміністрування рентної плати, екологічного податку та місцевих податків і зборів з юридичних осіб та розгляду звернень управління податкового адміністрування юридичних осіб;
- заступник начальника територіального відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок податкової звітності управління податкового адміністрування юридичних осіб;
- заступник начальника відділу організації документування і роботи з документами організаційно-розпорядчого управління;
- завідувач юридичного сектору;
- начальник відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу;
- заступник начальника відділу прогнозу, аналізу та звітності, моніторингу операцій та ризиків і роботи з ризиками управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків;
- заступник начальника Чернігівського відділу камеральних перевірок податкової звітності управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків;
- начальник відділу електронних сервісів Чернігівської державної податкової інспекції;
- заступник начальника відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту;
- заступник начальника відділу позапланових перевірок ризикових платників управління податкового аудиту (а.с. 96-97).
Відповідно до інформації, відображеної на веб-сайті CAREER.GOV.UA, закриття вакансій по вказаним посадам відбулось 20.04.2021 та 23.04.2021 (крім посади заступника начальника відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту, закриття якої відбулось 23.03.2021) (а.с. 68-73).
Наведене представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалось, однак він зазначив, що вказані посади ГУДПС у Чернігівській області не могло запропонувати ОСОБА_1 з огляду на оголошений на них конкурс.
Разом з тим, суд таку позицію відповідача вважає необґрунтованою, враховуючи таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №246 затверджено Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру проведення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби та не забороняє органу, який його призначив, приймати рішення про скасування проведення конкурсу.
Наведене узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, згідно якого конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Суд звертає увагу на встановлене Порядком право суб'єкта призначення або керівника державної служби про зупинення проведення конкурсу шляхом видання відповідного наказу (розпорядження) (пункт 5-1).
Таким чином, суд вважає, що відповідач не був позбавлений права перевести позивача на одну із вакантних рівноцінних посад без проведення конкурсу.
Також суд звертає увагу, що 27.04.2021 ГУДПС у Чернігівській області наказом №327-о було оголошено конкурс на заняття вакантної посади категорії «Б», а саме: заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального управління контролю за підакцизними товарами (а.с. 99-100). Вказана вакансія закрита відповідачем 20.05.2021 (а.с. 73).
Відповідач зазначає, що вказана посада не була вакантною на момент попередження позивача про його звільнення оскільки була занята особою, прийнятою на державну службу шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Надалі вказана особа була оголошена переможцем конкурсу на зазначену вакантну посаду.
Однак, суд не погоджується з наведеними доводами ГУДПС у Чернігівській області, враховуючи таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року №290, чинною до 25.03.2021, затверджено Порядок призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яким було передбачено спрощену процедуру прийняття громадян на державну службу шляхом укладення з ними контрактів.
При цьому, такі контракти були строковими - на період дії карантину та до дня визначення суб'єктом призначення або керівником державної служби переможця за результатами конкурсного відбору відповідно законодавства.
Про строк перебування ОСОБА_3 на займаній ним посаді зазначено в наказі ГУДПС у Чернігівській області від 18.02.2021 №229-о (а.с. 98).
23.02.2021 прийнято Закон України №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (набрав чинності 06.03.2021), розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що конкурси на посади, що обіймають особи, з якими до набрання чинності цим Законом укладені контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оголошуються протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом відповідно до черговості укладення контрактів про проходження державної служби на відповідні посади.
Контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев'яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, дія укладеного з громадянином ОСОБА_3 контракту припинялась після призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу на займану ним посаду (але не більше дев'яти місяців з дня набрання чинності Законом №1285-ІХ), яка відповідно, з призначенням конкурсу ставала вакантною.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено та документально не спростовано, що у зв'язку із змінами в організаційній структурі ГУДПС у Чернігівській області, зменшився штат працівників та відбулась реорганізація в розумінні Закону України «Про державну службу» та КЗпП України та відсутні посади, які міг обіймати позивач.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем, в супереч вимогам законодавства, не дотримано порядку попередження позивача про звільнення, шляхом надання останньому усіх вакантних посад та не враховано його досвід, що суперечить вимогам законодавства.
За наведених обставин, суд погоджується із позицією ОСОБА_1 , що його звільнення з державної служби відбулось із порушенням чинного законодавства, що має насідком скасування спірного наказу від 24.05.2021 №381-о.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно зі статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та ст.240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній.
Враховуючи наведене, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача поновити його на займаній посаді з 25.05.2021.
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа №11-134ас18) вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.
Відтак, з огляду на вказане, обчислюючи кількість днів вимушеного прогулу позивача слід виходити з того, що останнього звільнено 24.05.2021, а дана справа вирішена судом першої інстанції 20.10.2021, тому вимушений прогул складає 102 робочих дні.
Згідно довідки ГУДПС у Чернігівській області від 15.07.2021 №28/25/01-10-02-07, середньоденна заробітна плата позивача становить 873,42 грн. Сума середньомісячної заробітної плати становить 19215,24 грн. (а.с. 95).
Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 102 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути стягнутий з відповідача, становить 89 088,84 грн. (102*873,42).
При цьому, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 №201/12340/16-а (№2а/201/1042/2016) та від 04.06.2020 №821/114/18.
Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно із нормами Податкового кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд зазначає, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУДПС у Чернігівській області на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 28 195,25 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання професійної правничої допомоги від 04.06.2021 №40/06/21-А, розрахунок витрат на оплату послуг адвоката у справі №620/6927/21 від 20.10.2021, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.10.2021 №АО-02-10-21, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 04.06.2021 №04/06/21-1 на суму 10000,00 грн. (а.с. 190-194).
Відповідно до умов договору, сторони домовились, що для обчислення гонорару встановлюється погодинна оплата, але не менше фіксованої суми гонорару. Сторони домовились, що гонорар за прийняття рішення на користь клієнта становить 5000,00 грн.
Відповідно до розрахунку витрат на оплату послуг адвоката, ОСОБА_1 була надано такі послуги: усні консультації з вивченням документів - 1 год, підготовка правової позиції, укладання договору - 0,5 год., написання позовної заяви (18 стор.) - 6,0 год., виготовлення копій додатків до позовної заяви (246 арк.) - 0,5 год., вивчення відзиву на позов, підготовка правової позиції - 1,0 год., написання відповіді на відзив на позовну заяву (12 арк.) - 2,0 год., написання інших заяв, клопотань, пояснень (7 арк.) - 1,0 год., участь у судових засіданнях по розгляду справи (6 год.): 19.07.2021 - 1,0 год., 30.08.2021 - 1,0 год., 15.09.2021 - 1,0 год., 22.09.2021 - 1,0 год., 20.10.2021 - 2,0 год., складання ату виконаних робіт, розрахунку, виписка рахунків - 1,5 год.
Всього адвокатом витрачено 19,5 год. Вартість години становить 1189,50 грн. Тобто, гонорар адвоката за надані послуги становить 23 195,25 грн. + 5000,00 грн. за прийняття рішення на користь клієнта.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив про неспівмірність заявлених витрат та просив зменшити їх розмір.
Визначаючись щодо обґрунтованості гонорару адвоката суд часткового погоджується з позицією представника ГУДПС у Чернігівській області та вважає за необхідно зменшити його розмір враховуючи те, що 19.07.2021 судове засідання не проводилось, а згідно наявних у матеріалах справи протоколів судових засідань від 30.08.2021, від 15.09.2021, від 22.09.2021 та від 20.10.2021 участь адвоката в судових засіданнях становила менше 5 год.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 280195,25 грн. є неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 20000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 24.05.2021 №381-о ''Про звільнення ОСОБА_1 ''.
Поновити ОСОБА_1 з 25.05.2021 на посаді заступника начальника Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом Головного управління ДПС у Чернігівській області.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.05.2021 по 20.10.2021 в сумі 89 088 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімдесят вісім) грн. 84 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Чернігівського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом Головного управління ДПС у Чернігівській області та присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 19 215 (дев'ятнадцять тисяч двісті п'ятнадцять) грн. 24 коп., звернути до негайного виконання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ ВП 44094124, вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000).
Суддя С.В. Бородавкіна