Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 295/12593/19
провадження № 61-11204св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя - доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 22 лютого 2021 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Микитюк О. Ю., Талько О. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 червня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час перебування сторін у шлюбі у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір'ю ОСОБА_1 .
Позивач вказувала, що фактично сторони припинили спільне проживання, коли дитині не було року. Дитина залишилась проживати разом з нею та повністю перебуває на її утриманні. Вона самостійно займається вихованням дитини, забезпечила дитині гарні умови проживання, навчання.
Батько не спілкується з дитиною, не цікавиться його долею, не займається вихованням, не піклується про його фізичний і духовний розвиток.
Крім того, рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2017 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина, які не сплачуються та на даний час утворився значний борг.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 22 лютого 2021 року (у складі судді Лєдньова Д. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є непропорційним втручанням у право відповідача на повагу до свого сімейного життя, а в інтересах дитини є збереження сімейного зв'язку, що в разі певної корекції поведінки як відповідача, можливість якої не може вважатись втраченою, так і позивача, сформує та закріпить відповідне ставлення у дитини до сім'ї як ланки суспільства, що характеризується єдністю та, водночас, окремою індивідуальністю. Початок спілкування, а в подальшому, більш повноцінна участь відповідача у житті дитини, не може не відповідати інтересам такої дитини.
Відповідачем доведено, що існують перешкоди у зустрічах та спілкуванні з сином, оскільки ним надано докази звернення до служби у справах дітей Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області щодо встановлення порядку участі у вихованні дитини, висновком органу опіки та піклування якої від 09 жовтня 2015 року встановлено дні та години спілкування батька із малолітнім сином.
Під час розгляду справи судом відповідач заперечував доцільність позбавлення його батьківських прав та вказував на намір розпочати зустрічі та спілкування із дитиною.
Будь-яка особа, яку дитина сприймає замість батька, відсутня.
Крім того, суд не погодився із висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07 жовтня 2020 року № 1214, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такий висновок не в повній мірі обґрунтовує необхідність виключного правового механізму у вигляді позбавлення батьківських прав.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 22 лютого 2021 року без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з вірним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності такого обов'язкового елементу як вина в ухиленні батька від виконання його батьківських обов'язків.
Висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07 жовтня 2020 року № 1214, є недостатньо обґрунтованим, оскільки в його змісті не йдеться, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини.
Несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
З метою захисту якнайкращих інтересів дитини є доцільним збереження його зв'язків з батьком.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 30 червня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
Касаційна скарга мотивована тим, що після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач жодного разу не прибув на зустріч із сином, не телефонує та не цікавиться його розвитком.
На зустріч із дитиною в присутності матері, призначену судом за домовленістю між сторонами на 28 листопада 2020 року з 14.00 год. до 16.00 год, батько дитини ОСОБА_2 не з'явився.
Відповідач не виявляє бажання спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини, що свідчить про його небажання виконувати свої батьківські обов'язки відносно сина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав та буде доцільним і відповідатиме інтересам дитини.
Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав, відсутність активних дій стосовно участі у вихованні, спілкуванні з дитиною, наявність заборгованості по сплаті аліментів свідчить про відсутність інтересу до дитини, що можна розцінювати як винну поведінку батька в ухиленні від виховання дитини, свідомому нехтуванні ним своїми обов'язками.
Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано цивільну справу.
06 жовтня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Після укладення шлюбу подружжю присвоєно прізвище ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 23 червня 2015 року виконавчим комітетом Кмитівської сільської ради Коростишівського району Житомирської області (а. с. 5).
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, розірвано шлюб, укладений 14 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір'ю ОСОБА_6 . Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 6-7).
Додатковим рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, доповнено резолютивну частину рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2016 року абзацом четвертим такого змісту: «Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » (а. с. 8-9).
Згідно з актами, складеними депутатом Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області Рисічем Л. А. в присутності сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 з грудня 2014 року не приїжджав, сина ОСОБА_3 після його народження не відвідував та участі у його вихованні не приймає. Вихованням сина та його утриманням займається мати ОСОБА_1 (а. с. 11, 13).
У характеристиці вихованця Кмитівського закладу дошкільної освіти «Капітошка» Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що дитина виховується у неповній сім'ї. Дитиною займається його мати ОСОБА_1 , яка постійно спілкується з працівниками закладу щодо виховання та розвитку дитини, відвідує батьківські збори, бере активну участь у заходах, що проводяться у дитячому садочку та проявляє максимум материнської турботи. Їй допомагає бабуся - ОСОБА_10 , яка іноді приводить та забирає онука з садочка, слідкує за його успіхами. Сім'я матеріально забезпечена, ОСОБА_3 має все необхідне приладдя та одяг, який потрібен у закладі. Батько ОСОБА_2 до сина в садочок жодного разу не приходив, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу та нехтує своїми батьківськими обов'язками (а. с. 12).
На підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 липня 2017 року № 54223768, винесеної старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Богунське ВДВС міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області) Присяжнюк Е. Ю., відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 280/279/17, виданого 09 червня 2017 року Коростишівським районним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500 грн щомісячно, починаючи з 07 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 37-39).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданим 10 лютого 2020 року Богунським ВДВС міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області, заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2020 року становить 8 503,23 грн (а. с. 41).
09 жовтня 2015 року Коростишівська районна державна адміністрація Житомирської області затвердила висновок органу опіки та піклування, за змістом якого, розглянувши заяву ОСОБА_2 з проханням встановити дні та години спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено дні та години спілкування ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: щосуботи та неділі з 14.00 год. до 16.00 год., тільки в присутності матері ОСОБА_6 (а. с. 66-67).
Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 07 жовтня 2020 року № 1214 затверджено висновок виконкому Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному висновку зазначено, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2016 року шлюб між батьками малолітнього ОСОБА_3 розірвано, ОСОБА_3 залишено на подальше проживання з матір'ю. ОСОБА_1 створила необхідні умови для проживання та виховання дитини, дбає про виховання та розвиток сина. ОСОБА_2 фактично від народження сина з дитиною не бачився, не бере участі у його вихованні, не цікавиться станом здоров'я, розвитком дитини, ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Станом на 01 вересня 2020 року має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини у розмірі 20 845,23 грн. На підставі наведених фактів та виходячи з інтересів дитини, виконком Житомирської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 77).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні ЄСПЛ від 30 червня 2020 року справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11, наголошено на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На відміну від справи «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11, яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав, що дозволило оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов'язки, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 визнала, що будь-яка особа, яку дитина сприймає замість батька, відсутня. При цьому, приводом для звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , зокрема стала відсутність його участі у вихованні дитини, несплата ним аліментів.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21).
Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов'язками відносно дитини та врахувавши те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, а також, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з висновком виконкому Житомирської міської ради як органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконкому Житомирської міської ради від 07 жовтня 2020 року № 1214, звернувши увагу на те, що він не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав.
Крім того, суди також дійшли правильного висновку, що несплата відповідачем аліментів на утримання дитини не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованими та такими, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач не з'явився на зустріч з сином, яка була призначена судом за домовленістю між сторонами на 28 листопада 2020 року з 14.00 год. до 16.00 год, та після ухвалення рішення судом першої інстанції жодного разу не зустрічався із сином, не цікавився його розвитком, оскільки за встановлених обставин вони не мають правового значення для правильного вирішення по суті питання про позбавлення батьківських прав.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд у зазначеній постанові ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав. При цьому, зазначив про недоведеність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька не є обов'язковим для суду, а є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Також суд врахував, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові Верховного Суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, встановивши аналогічні фактичні обставини суди дійшли однакового висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 22 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров