Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 607/5263/18
провадження № 61-48624св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 серпня 2018 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Сташківа Б. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» (далі - ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на його навчання у розмірі 139 764,80 грн.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення приймальної комісії від 05 серпня 2009 року наказом ректора ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського від 10 серпня 2009 року № 207-(Д) ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного університету.
01 вересня 2009 року між ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського та відповідачем укладено угоду № 96 про підготовку фахівця з вищою освітою, якою передбачено обов'язок відповідача прибути після закінчення університету на місце працевлаштування відповідно до направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.
Згідно з протоколом засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують університет у червні 2015 року від 16 січня 2015 відповідач направлений на роботу в Бориспільську центральну районну лікарню Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації на посаду лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.
Позивач зазначав, що із пропозицією щодо працевлаштування відповідач був ознайомлений та погоджувався, направлення на роботу № 96 було вручено відповідачу особисто.
Наказом ректора ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського від 25 червня 2015 року № 95(ДМ) на підставі результатів державних екзаменів і відповідно до рішення Державної екзаменаційної комісії відповідачу присвоєно кваліфікацію і видано диплом.
На підставі наказу від 09 березня 2017 року № 78к Бориспільської центральної районної лікарні Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації відповідача звільнено з посади лікаря-інтерна за спеціальністю «медицина невідкладних станів» з 10 березня 2017 року у зв'язку із закінченням навчання в інтернатурі на підставі листа Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації від 09 березня 2017 року № 26-1-36-823 за статтею 28 КЗпП України, у зв'язку зі зміною призначення місця роботи.
Відповідно до листа начальника управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 13 грудня 2017 року № 4463/6-01, листа Міністерства охорони здоров'я України про зміну місця призначення від 07 березня 2017 року, враховуючи сімейні обставини лікаря ОСОБА_1 , випускника ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського 2015 року та згоду управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України йому змінено направлення на роботу з посади лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Бориспільської центральної районної лікарні Київської області на Тернопільську область, посаду лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 у цьому медичному закладі працевлаштований не був, відмовляється приступити до роботи за направленням і відпрацювати не менше трьох років як молодий фахівець в державній установі охорони здоров'я, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані із його навчанням в розмірі 139 764,80 грн, у тому числі: 80 088,38 грн затрати на навчання одного студента медичного факультету і 59 676,42 грн виплаченої за час навчання стипендії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 серпня 2018 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником порушує конституційне право громадянина на працю, що вільно ним обирається або на яку він вільно погоджується, та право на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, суперечить зобов'язанню держави скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку. Враховуючи Конституцію України, Міжнародну Конвенцію «Про скасування примусової праці» № 105, ратифіковану Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2021-III, галузевого Закону України «Про вищу освіту», суд вважає, що будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов'язали його відшкодувати вартість навчання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського в інтересах якого діє адвокат Молень І. Й. залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що підписуючи угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, відповідач добровільно погодився на працевлаштування його навчальним закладом після закінчення навчання, отримав направлення на роботу та навчаючись за кошти державного бюджету також погодився з тим, що у разі відмови прибути на роботу і відпрацювати не менше трьох років відшкодувати вартість навчання; суди не взяли до уваги, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, на яку посилається позивач, була чинна на час вступу відповідача до університету; не може бути підставою для відмови у позові відсутність порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди працевлаштування; факт схвалення правочину батьками відповідача, вчиненого ним поза межами його цивільної відповідальності, не був досліджений судом першої інстанції.
У січні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що на підставі рішення приймальної комісії від 05 серпня 2009 року № 17 наказом ректора ТДМУ імені І. Я. Горбачевського від 10 серпня 2009 року № 207-(Д) ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного університету (а. с. 13).
У вересні 2009 року між ТДМУ імені І. Я. Горбачевського та ОСОБА_1 укладено угоду № 96 про підготовку фахівців з вищою освітою (далі - Угода, а. с. 14).
Згідно з умовами укладеної Угоди, відповідач ОСОБА_1 зобов'язався прибути після закінчення університету на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
Відповідно до Протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ТДМУ імені І. Я. Горбачевського у червні 2015 року, від 16 січня 2015 року, ОСОБА_1 направлено як молодого спеціаліста на роботу в Бориспільську центральну районну лікарню Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації на посаду лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги (а. с. 16-26).
Із пропозицією щодо працевлаштування ОСОБА_1 був ознайомлений та згодний, про що свідчать його підпис в Картці працевлаштування випускника (а. с. 37).
Направлення на роботу № 02010830/06 вручено відповідачу ОСОБА_1 особисто під його підпис в Журналі обліку направлень на роботу випускників освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за 2015 рік (а. с. 33-34).
Наказом ректора ТДМУ імені І. Я. Горбачевського від 25 червня 2016 року № 95 (ДМ) на підставі результатів державних екзаменів і відповідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом (а. с. 35).
Відповідно до витягу із наказу Бориспільської центральної районної лікарні Київської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я від 31 липня 2015 року № 280-К, на підставі заяви ОСОБА_1 , направлення на роботу, наказу Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації від 29 липня 2015 року № 162-н ОСОБА_1 , випускника ТДМУ імені І. Я. Горбачевського 2015 року прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «медицина невідкладних станів» для проходження інтернатури з 03 серпня 2015 року на бюджетній основі згідно з чинним законодавством.
Як убачається із відповіді Міністерства охорони здоров'я від 07 березня 2017 року № 11.02-10/20/П-2667/2388-38 за результатами звернення ОСОБА_1 , і враховуючи клопотання Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації та Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації, Департамент управління персоналом та кадрової політики погоджує ОСОБА_1 зміну місця призначення на роботу з посади лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Бориспільської центральної районної лікарні Київської області на посаду лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Комунального закладу Тернопільської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (а. с. 44).
Відповідно до листа Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації № 26-1-36-823 від 09 березня 2017 року, Департамент охорони здоров'я погодив звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря приймального відділення Бориспільської центральної районної лікарні (а. с. 41).
Згідно з витягом з наказу Бориспільської центральної районної лікарні Київської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації від 09 березня 2017 року № 78-К, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 10 березня 2017 року, у зв'язку із закінченням інтернатури на підставі листа Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації від 09 березня 2017 року № 26-1-36-283 за статтею 38 КЗпП України, у зв'язку зі зміною місця призначення на роботу (а. с. 40).
За інформацією Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 13 грудня 2017 року № 4463/6-01, після зміни направлення з посади лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Бориспільської центральної районної лікарні Київської області на Тернопільську область, посаду лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, ОСОБА_1 до роботи не приступив (а. с. 43).
Відповідно до відповіді Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації від 13 березня 2018 року № 122, ОСОБА_1 не звертався та не був працевлаштований у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (а. с. 45).
Згідно з розрахунком фактичних затрат на навчання ОСОБА_1 - студента медичного факультету за державним замовленням 2015 року випуску, вартість навчання ОСОБА_1 становить 80 088,38 грн (а. с. 46).
Як убачається із довідки про доходи від 06 березня 2018 року № 07/1102 виданої ТДМУ імені І. Я. Горбачевського на ім'я ОСОБА_1 , за період навчання в університеті ОСОБА_1 було нараховано стипендію в розмірі 59 676,42 грн, загальна сума доходу за період з серпня 2009 року до червня 2015 року становить 57 666,48 грн (а. с. 47-48).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року до 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2009 року № 96), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2009 року № 96) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367.
Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц) від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17).
ОСОБА_1 , підписуючи угоду від 01 вересня 2009 року, погодився на працевлаштування його навчальним закладом, отримав направлення на роботу та, навчаючись на кошти Державного бюджету, погодився відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69-72 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила про те, що якщо частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.
Як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року, була чинною у відповідній редакції, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2009 року, регулюються саме нею.
Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотності дії в часі закону, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою.
Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2009 року в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення медичного університету три роки (відповідно до направлення на роботу) та дійшли неправильного висновку про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності щодо відшкодування вартості його навчання в медичному університеті.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 607/11542/16-ц (провадження № 61-29436сво18).
Суди попередніх інстанцій встановили, що розмір витрат на навчання ОСОБА_1 становить 139 764,80 грн.
Відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд, надав відзив на касаційну скаргу, у якому посилався на те, що позивач не має права на відшкодування вартості навчання, при цьому розмір витрат на навчання, зазначений позивачем, відповідач не оспорював.
Таким чином, розмір витрат, які мають бути відшкодовані ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням ним зобов'язання про відпрацювання за направленням, визначено на підставі фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2015 року у сумі 80 088,38 грн та нарахованої і виплаченої ОСОБА_1 стипендії у сумі 59 676,42 грн за період навчання у вищому навчальному закладі з вересня 2009 року до червня 2015 року, та становить 139 764,80 грн.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки позов підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подачу позову, апеляційної та касаційної скарги на загальну суму 9 434,25 грн покладаються на ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 серпня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» 139 764,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» відшкодування витрат зі сплати судового збору у сумі 9 434,25 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Ю. Мартєв
Судді: А. А. Калараш С. О. Карпенко Є. В. Петров І. М. Фаловська