Єдиний унікальний номер 227/3881/20
Номер провадження 22-ц/804/2549/21
Іменем України
03 листопада 2021 року Апеляційний суд Донецької області колегією в складі:
суддя-доповідач Никифоряк Л.П.
судді Гапонов А.В., Кішкіна І.В.,
за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Донецької області в м. Бахмут цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій подана апеляційна скарга Державною іпотечною установою на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2021 року (головуючий у суді 1 інстанції Любчик В.М.), -
В позові пред'явленому до суду 24 вересня 2020 року Державна іпотечна установа - Установа виклала вимоги про солідарне стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 288 380,77грн., що утворилася станом на 16 вересня 2020 року, з яких 141177,68грн кредитні кошти, 137885,53грн сума заборгованості за відсотками та 4 317,56грн прострочені відсотки за користування кредитом за період з 02 червня 2020 року по 16 вересня 2020 року.
В обґрунтування позову Установа зазначає, що 16 червня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» - Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 201/2006/840/19-КN/421 - Кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику в тимчасове користування грошові кошти в сумі 6000,00доларів США за ставкою 10% відсотків на місяць, строком на 186 місяців, до 16 грудня 2021 року.
21 вересня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до якої погашення суми основної заборгованості мало відбуватись шляхом внесення іншого розміру необхідного платежу щомісячно до 18 числа поточного місяця, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 16 грудня 2021 року.
В якості забезпечення ОСОБА_1 виконання своїх кредитних зобов'язань Банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки, за умовами якого останній поручився перед Банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором у повному обсязі і прийняв зобов'язання відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник.
Також в якості забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором ОСОБА_1 згідно договору іпотеки передано в заставу банку нерухоме майно, вартістю 51785,00грн.
На умовах визначених договором відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року укладеного між Банком та Установою, остання починаючи з 02 червня 2020 року набула право вимоги за Кредитним договором, а також за усіма договорами укладеними в забезпечення виконання основного зобов'язання.
Рішенням Добропільського міськрайонного суд Донецької області від 26 липня 2021 року позов задоволено частково.
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Установи заборгованість за Кредитним договором у розмірі 17864,45грн, з яких прострочена заборгованість по кредиту за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року 399,15доларів США, заборгованість за відсотками за період з 24 березня 2020 року по 01 червня 2020 року 105,99доларів США та заборгованість за відсотками за період з 02 червня 2020 року по 16 вересня 2020 року 4317,56грн.
Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь Установи заборгованість за Кредитним договором у розмірі 80435,26грн, з яких прострочена заборгованість по кредиту за період з жовтня 2017 року по березень 2020 включно - 1618,45доларів США, заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 24 вересня 2017 року по 23 березня 2020 року включно - 1380,84доларів США.
Суд зробив висновок про те, що підтверджені обставини з приводу неналежного виконання з боку позичальника взятого на себе зобов'язання за кредитним договором укладеним 16 червня 2006 року між Банком та ОСОБА_1 , також поручитель ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за неналежне виконання умов Кредитного договору позичальником, у зв'язку з чим виникла заборгованість розмір якої підтверджено належними та допустимими доказами з урахуванням строку позовної давності.
В апеляційній скарзі позивач висловив вимогу скасувати судове рішення в частині відмови в позові та вимагав достягнути з відповідачів 190081,06грн і тим самим задовольнити позові вимоги повністю. В обґрунтування скарги заявник посилався на порушення судом норм процесуального та матеріального права, вказуючи що суд першої інстанції не дослідив наявні докази, не врахував умови Договору про іпотечний кредит та вимоги законодавства і безпідставно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів».
Інший довід апеляційної скарги зводився до того, що направлення повідомлення про дострокове повернення кредиту як кредитору так і поручителю стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів, а отже кредитор має право на врегулювання спору через суд.
Також заявник посилався на відсутність підстав застосовувати строк позовної давності, оскільки Установа набула права вимоги лише 02 червня 2002 року.
Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності позивача представник якого просив розглянути справу без нього, також за відсутності відповідачів, повідомлених про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчать відомості з офіційного сайту судової влади, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
16 червня 2006 року ОСОБА_1 та Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» уклали кредитний договір №201/2006/840/19-КN/421, за умовами якого позичальник погодився на отримання кредиту в розмірі 6000,00доларів США, який зобов'язалася повернути до 16 грудня 2021 року /надалі Кредитний договір а.с.18-21/.
21 вересня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 201/2006/840/19-KN/421, за умовами якої сторони змінили умови Кредитного договору, виклавши їх у новій редакції, згідно якої Банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 6 000,00доларів США за ставкою 10,0% відсотків річних, та сторони домовились що позичальник повинен сплачувати щомісячно мінімальний необхідний платіж до 18 числа поточного місяця у розмірі, що визначається графіком /додатком до цього договору а.с.30-33/, кінцевий термін повернення кредиту 16 грудня 2021 року /а.с.22-29/.
Виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором забезпечено договором поруки укладеним 16 червня 2006 року між Банком та ОСОБА_2 за умовами якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань та несе солідарну відповідальність разом з позичальником за неналежне виконання умов Кредитного договору /надалі Договір поруки а.с. 34-35/.
16 червня 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 201/2006/840/19-KN/421 між Банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харцизького міського нотаріального округу Селезньовою Т.О. та зареєстрований в реєстрі за №1884, предметом якого є нерухоме майно /а.с.36-40/.
Згідно наданого Банком розрахунку за Кредитним договором ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту що утворилася станом на 02 червня 2020 року в загальному розмірі 146 177,68грн та заборгованість по відсотках 137 885,53грн та заборгованість по прострочених відсотках за період з 02 червня 2006 року по 16 вересня 2020 року в розмірі 4 317,56грн /а.с.12-17/.
21 травня 2020 року між Установою та Банком було укладено Договір відступлення прав вимоги - Договір відступлення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстраційним номером 1436 /а.с.41-44/.
В ході розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/19158/16 за позовом Установи до Банку про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 7/1-3 від 15 жовтня 2008 року, сторони відповідно до Договору відступлення уклали Мирову угоду від 18 травня 2020 року за умовами якої до Установи перейшли майнові права в тому числі за Кредитним договором /а.с.48-65/.
У даній справі сторони не заперечували обставин укладення договору на умовах визначених в Кредитному договорі та обставин щодо фактичного отримання позичальником коштів в сумі 6 000,00доларів США, також з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду в частині вимог про стягнення кредитних коштів солідарно з позичальника та поручителя, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки апеляційного суду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з'ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.
В судовому засіданні підтверджені обставини щодо існування між Банком та ОСОБА_1 кредитних взаємовідносин, що виникли на підставі Кредитного договору в якому сторони погодили істотні умови щодо розміру кредиту, строку виконання зобов'язання за договором, процентну ставку і порядок погашення кредитної заборгованості.
Суд вважає що отримання кредитних коштів та користування ними охоплюється поняттям кредитний договір що наведено в статті 1054 Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У даній справі існування кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, а не лише самими правовими аргументами на які робив посилання позивач, оскільки згідно Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та погашала заборгованість до 07 серпня 2013 року.
Та за змістом наведеної норми права кредитні взаємовідносини не вичерпують свою дію фактом продажу права вимоги Установі та виконання взятих за кредитним договором зобов'язань не ставиться в залежність від передачі права вимоги до ОСОБА_1 іншому стягувачу.
Встановивши факт неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та дійшовши висновку про наявність заборгованості, суд апеляційної інстанції погоджується із розрахунком наведеним судом першої інстанції.
Разом з тим, вірний висновок суду першої інстанції з приводу того, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором охоплюється дією саме цієї статті.
Із матеріалів справи вбачається, що останнє погашення заборгованості відповідач здійснила 07 серпня 2013 року, разом з тим не підтверджені обставини щодо звернення стягувача із вимогою про дострокове погашення всієї суми заборгованості та зміну через це строків договору; та враховуючи що Установа звернулась до суду 24 вересня 2020 року в межах дії Кредитного договору, вірні висновки суду про стягнення заборгованості в межах дії трьохрічного строку позовної давності з моменту звернення.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, суд може застосувати наслідки спливу позовної давності передбачені статтею 267 ЦК України та відмовити в частині позовних вимог з цих підстав, встановивши, що позивачем строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, при цьому судом враховано, що відповідачем під час розгляду в суді першої інстанції у відзиві заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Таким чином, Установа на яку покладено обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні не підтвердила належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків чи поважності причин через які цей строк пропущено, також Установою не надано доказів з приводу переривання строків давності.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги зводились до того, що право вимоги настало в Установи лише після відступлення права вимоги, однак ця підстава не є перериванням строку позовної давності у кредитних відносинах.
Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів щодо наявності між сторонами інших правовідносин чи заборгованості в іншому розмірі, чи обставин які би вказували на переривання строків позовної давності.
Фактично інші доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що були викладено в позовній заяві та наведення в апеляційній скарзі численних правових позицій в подібних справах без зазначення відповідних фактів не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суд Донецької області від 26 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2021 року.
Судді: